Наш народ давно уже звик до закликів колишніх керманичів Радянського Союзу до боротьби: за мир (хоча таки не втримались, щоб не напасти на Угорщину (1956), Чехословаччину (1968), Афганістан у 1979), за соціалізм, за врожаї, за покращення показників виробництва, за «дайош пятілєтку — за чорити роки»… Сьогодні передовою лінією тієї ж боротьби, що проходить сьогоднішньою Україною, є — наші ДОРОГИ.

 Зрозуміло, що для України, на відміну від усього світу, ЦЯ зима була просто якоюсь диверсією господньою, якої ще не бачило не лише людство, але й небеса. Цей вселенський Армагедон – остання боротьба добра із злом – розігрався саме на наших дорогах, вщент їх і розтрощивши. Покарали нас згадувані вже небеса чи за наш непослух чинній владі, бо уже й Голову кабінету міністрів вони також дістали. На що Микола Янович навіть з обуренням, в серцях якось, не стримавшись, вигукнув: «Хорош ніті! Лопаті в рукі і кідаті! Спасібі і дікую».

   Наш слухняний, але і мудрий народ, давно зрозумів, що ця влада для нього так і нічого й не зробить. Вони, із гелікоптерів, наших доріг, мабуть, не бачать (єдине, чим можна хоча б якось це казнокрадство і владне безмежжя пояснити). То ж дійсно люди самі і взялися за «лопаті», поки ще терплячі, а не за щось інше…

Будні на передовій: Київська область, Фастівський район, смт. Борова, вул. Тітова (слід зауважити, що це лише пробна куля: після цього небайдужі українці — Олег і Анатолій — рішуче настроєні вийти на, так би мовити, ширший простір — докорінну реконструкцію траси «Київ-Одеса» ).