Теплик-life

Тепличани всiх країн, єднайтесь!

 http://теплик-лайф.рф/  tepliklife.ucoz.ru

Поиск

Друзья сайта

  • Официальный блог
  • Сообщество uCoz
  • FAQ по системе
  • Инструкции для uCoz
  • Наш опрос

    Какие темы вам наиболее интересны?
    Всего ответов: 307

    Наша кнопка
    Теплик-Life
    <!--Begin of http://xn----8sbnmhdfd5a2a5a.xn--p1ai/--> <a href="http://xn----8sbnmhdfd5a2a5a.xn--p1ai/" title="Теплик-Life"><img src="http://s51.radikal.ru/i132/1107/67/ef6fe7928f84.gif" align="middle" border="0" width="90" height="35" alt="Теплик: люди, события, факты и аргументы" /></a> <!--End of http://xn----8sbnmhdfd5a2a5a.xn--p1ai/-->

    Главная » 2014 » Февраль » 18 » Революціонер- народник із Соболівки.
    16:38
    Революціонер- народник із Соболівки.
     Фото: Агітація селян народником. З картини Е. Флєровой

    Анатолий Ковтун

                                                                                                         «Средь мира дольного 

    Для сердца вольного

    Есть два пути.  
    Взвесь силу гордую,
     Взвесь волю твердую:

    Каким  идти?»

    (Н. А. Некрасов "Кому на Руси жить хорошо").

     


    Ковальський Іван Мартинович

    [1850, с. Соболівка, тепер Теплицького р-ну Вінн. обл.— 2 (14). VIII 1878, Одеса]

    — революц. народник. Брав участь у "ходінні в народ". У кін. 1876 організував в Одесі народницький гурток. Був прихильником тактики терору. Написав відозву "Голос чесних людей", яку не встиг надрукувати в зв'язку з арештом. Під час арешту в лютому 1878 вчинив збройний опір. За вироком суду страчений. (Українська Радянська Енциклопедія).

    За цим скупим визначенням криється доля нашого славного земляка, безстрашної людини, яка могла прожити сите і спокійне життя, однак кинула виклик страшній системі в особі царизму, присвятила і віддала своє молоде  життя за кращу долю простого народу.

    На жаль про подвиг молодого революціонера на його батьківщині майже нічого не відомо, більшості навіть прізвище Ковальський нічого не говорить. Проте його долю, його подвиг вдячні земляки забути не повинні.

    Іван Мартинович Ковальський  народився 14 серпня 1850 року в селі  Соболівка  Гайсинського повіту Подільської губернії, (нині село Соболівка Теплицького району Вінницької області) за походженням -  поляк.

    Дід Івана - Михайло Ковальський був священиком у  Церкві Різдва Богородиці села Соболівки з 1811 по1841 роки,   а з 1841року священиком став його батько Мартин  ( церква з каменю  і цегли збудована в 1790 році, існує і сьогодні).

    Фото: Соболівська церква Різдва Богородиці (середина ХХ ст.)

    Отримавши початкову домашню освіту, далі виховувався  чотири роки в дворянському училищі міста Чорний острів Подільської губернії, потім рік у Подільській чоловічій гімназії, а далі в Подільській духовній семінарії, яку не закінчив. Його з останнього курсу було виключено за вільнодумство,  а в 1872 р. вiльний слухач Імператорського Новоросійського університету в місті Одесі, невдовзi звiльнений через несплату за навчання на наступний семестр.

     Фото: Новоросійський імператорський університет м.Одеса

    У ті часи Одеса відігравала значну роль у революційному русі.

    I.М.Ковальський дуже швидко став помiтною постаттю в студентському середовищi. Саме йому довелось бути завідуючим студентської кухмістерської та бiблiотеки, навколо яких започатковувались молодiжнi гуртки самовдосконалення. За даними начальника жандармського управлiння міста Одеси і як видно з показань I.М.Ковальського, вiн не тiльки брав участь в утримуванні кухмістерської, а й завідував студентською бiблiотекою, що знаходилась у тому ж примiщеннi.  Ковальський зберiгав та поширював книжки, газети та журнали. Цi видання купувались на кошти з каси, що складалась зi студентських внескiв та пожертвувань і пiд час розгортання масового "ходiння в народ" вiн став активним розповсюджувачем народницьких видань.  Впродовж 1872–1873 рр. I.М.Ковальський брав активну участь у проведенні реферативних читань на вечiрнiх зібраннях студентiв-радикалiв, редагував i видавав писану "Газету с того света". Мета цього студентського часопису полягала в пробудженні інтересу молоді до соціальних книжок та в формуванні критичного ставлення до урядової політики

    На початку 1874 р. I.М.Ковальський вирішив подати приклад своїм гуртківцям у справі "ходіння в народ" i з цією метою виїхав з Одеси до Миколаєва, влаштувався коректором в редакцію «Николаевского Вестника»; співпрацював в «Одесском Вестнике», «Новороссийских Ведомостях» и в «Отечественных Записках».

    Фото: Малюнок «Ходіння революціонерів в народ»

    Вів пропаганду серед сектантів. Заарештований 30 вересня 1874 г. на станції Добре за відсутністю виду на проживання. Підозрювався  у справі за пропаганду в імперії, наявність рукописів протиурядового змісту і політичної неблагонадійності.  З жовтня 1874 г. утримувався в Миколаївській  військово-морській тюрмі; в квітні 1875 г. після взяття його на поруки, безслідно зник.  В кінці 1876 року  появився в Одесі, де проживав під прізвищем Бончковського.  Організував революційний політичний гурток    куди увійшли  В.С.Свитич, М.О.Виташевський, В.Д.Кленов, В.І.Віттен та інші.

    Гуртківці взяли на озброєння тактику терору. В кінці 1877року написав і роздрукував заклик  «Голос чесних людей». 30 січня 1878 року після вчиненого ним і його товаришами збройного спротиву жандармам заарештовано. Його звинуватили в належності до соціал-революційної партії, в організації в 1877 році протиправного гуртка, в написанні заклику   «Голос чесних людей» та листівок по причині  страти Лук’янова, в проживанні під чужим іменем та  у збройному спротиву владі (це був перший в імперії політичний  збройний опір).

    1-го лютого в одеських газетах  появилось коротке офіційне повідомлення про збройний супротив, в результаті чого поранені  жандармський офіцер, чотири жандарми, двірник, два поліцейських офіцери і  троє чинивших опір.

    Справа розглядалась в Одеському військово-окружному суді з 20 липня 1878 року. 24 липня Ковальського засудили до смертного вироку, а 28 липня  Петербурзьким шефом жандармів,  генерал-ад’ютантом  Н. А. Мезенцевим вирок затверджено остаточно.

    2 серпня 1878 року на «Куликовому полі», під Одесою, у  28-річному віці Івана Мартиновича Ковальського було розстріляно.

    Щоденна політично-літературна  Петербурзька газета «Голос» протягом серпня  1878 року друкувала  судову хроніку  Одеського військово-окружного суду по справі «Збройний спротив військовій владі і державний злочин»:

    Фото: Петербурзька газета «Голос» (Судові хроніки)

    «…30 января 1878 года утром, в одесское жандармское управление явился, мещанин города Одессы Захарий Иванович Тишков, и, представляя написанное на листе бумаги возмутительное воззвание под заглавием «Голос честных людей», объявил, что у его жильцов, именно у дворян Виттень и Мержановой и у дворянина Федора Воскресенского, в доме Каплуновского, на Садовой улице, а также у дворянки Афанасьевой, прежде квартировавшей у него в доме Шостак, на Нежинской улице, бывают по вечерам постоянные сходки молодых людей, и что образ действий как поименованных жильцов, так и Афанасьевой, представляется ему, Тишкову, крайне подозрительным. Представленное Тишковым воззвание, направленное, по содержанию своему, к возбуждению революционных движений и убийств в государстве, имеющиеся под этим воззванием подписи лиц, фамилии которых заменены девизами, изъявивших желание участвовать в пожертвованиях, между прочим, на революционное дело, и, наконец, объяснение самого Тишкова, послужили поводом к производству, в тот же вечер одновременного обыска как в помещении, занимаемыми жильцами Тишкова, так и у дворянки Афанасьевой, а так же у тех, которые будут застигнуты в этих квартирах. Вследствие этого, в девять часов вечера того же дня, помощник начальника жандармского управления города Одессы, штабс-капитана Добродеев, и товарищ прокурора одесского окружного суда, г. Степанов, в сопровождении помощника полицейского пристава бульварного участка, г.Федотова, двух околоточных надзирателей Иванова и Конвенского, пяти жандармов, унтер-офицеров: Василия Телепенко, Дмитрия Тимофеева, Онуфрия Шевелякова и рядовых Семена Ролыхаева и Максима Свиридова, и двух понятых, мещанина Макара Мартынова и крестьянина Герасима Панченко, прибыв для указанной цели в третий этаж дома Каплуновского, где приживал Тишков, застали в квартире, кроме дворянок Веры Виттень и Леониды Мержановой и дворянина Владислава Свитыча, ложно назвавшегося Федором Николаевичем Воскресенским, еще троих молодых людей: сына священника Ивана Ковальского, ложно назвавшегося Богчковским, дворянина Николая Виташевского и мещанина Василия Кленова. Объявив о цели своего прибытия в их квартиру, штабс-капитан Добродеев, пригласив Ковальского (Бончковского) приблизиться к столу, у которого сидел он, Добродеев, предложил ему предъявить, если при нем есть что-нибудь противоправительственное, т.е. воззвания, сочинения или письма. На это Ковальский, отступив на шаг, мгновенно вынул из кармана зараженный револьвер, навел его на грудь штабс-капитана Добродеева, и, сказав: «Вот вам бумаги!», спустил курок, но выстрела не произошло, потому что револьвер осекся. Тогда штабс-капитан Добродеев, бросившись на Ковальского, выкрикнул: «Жандармы!» и оттащил Ковальского к дивану, а один из них, унтер-офицер, жандармы схватили Ковальского, а один из них, унтер-офицер Телепенко, успел отнять у него револьвер из рук; вслед затем, Ковальский, бывшим у него кинжалом с деревянной ручкой, нанес унтер-офицеру Телепенко рану в правое плечо, а штабс-капитана Добродеева ранил в висок, каковое поражение, по заключению врача, принадлежит к тяжким повреждением. Одновременно с этим, при возгласе: «Бей жандармов, стреляй!», раздались в комнате один или два выстрела, произведенные Свитычем (Воскресенским), бывшем в шубке с желтоватым меховым воротником. При этом поднялась общая суматоха: лампа и свеча в комнате потухли, и стол был опрокинут.Тяжело раненый штабс-капитан Добродеев, войдя в первую комнату от передней, при помощи унтер-офицера Тимофеева, отправился на гауптвахту, а остальные члены жандарма и околотный надзиратель Конвенский, вместе с дворником того дома Земельманом, заметил намерение Ковальского бежать, задержали его в первой комнате, а когда он там начал сопротивляться, то они стали его вязать, что уже происходило у выхода из передней на лестницу; но Ковальский, продолжая противодействовать, размахивал кинжалом и при этом порезал руку унтер-офицеру Телепенко и распорол ему пальто в нескольких местах. Во время этой борьбы унтер-офицеру Шевелякову удалось вырвать у Ковальского из рук кинжал, и тогда Ковальский, не имея возможности более сопротивляться, крикнул о помощи. На этот крик в переднюю выбежали Свитыч, Виташевский и Кленов, из которых первые трое выстрелили в жандармов, и в этот момент послышался треск разбитого стекла. Смешавшись от неожиданности выстрелов, жандармы оставили связанного Ковальского в квартире и выбежали на улицу, а указанные лица, втащив Ковальского обратно к себе в комнату, развязали его и, по данному им совету, стали уничтожать в комнатах все, могущее их компрометировать.

    Фото: Малюнок «Розгром підпільної друкарні. Опір жандармам»

    Спустя весьма непродолжительное время после случившегося, в квартиру Тишкова была направлена команда жандармов с унтер-офицером Пискуновым для ареста всех лиц, находившихся в той квартире. Но не успели жандармы войти во второй этаж на галерею, как на лестнице третьего этажа появились Ковальский, Свитыч и Виташевский и с криком «пали!» начали стрелять по жандармам; тогда жандармы, унтер-офицер Пискунов, Васильев и рядовой Разин, в свою очередь, по приказанию унтер-офицера Пискунова, открыли пальбу вверх по лестнице, по стрелявшим. Когда же Ковальский и Свитыч снова выстрелили в них, то жандармы отступили на лестницу нижнего этажа. Последствием выстрелов, произведенных Ковальским, Свитычем и Виташевским, было поранение трех лиц: унтер-офицера Васильева – в руку, а рядового Разина и дворника Земельмана, бывшего в то время на галерее – в ногу, причем раны двух, Разина и Земельмана, были признаны врачом тяжкими. Сверх того, прострелены у унтер-офицера Сатикова и рядового Старчака пистолетная чушка и шинель.

    Заметив отсутствие жандармов на галерее второго этажа, Ковальский с обнаженным кинжалом бросился вниз по лестнице, чтобы пробиться сквозь ряды жандармов, а Свитыч в это время вернулся к себе в комнату и объявил своим товарищам, чтобы они уничтожили немедленно все запрещенное, и все бывшие там лица начали жечь бумаги на полу и в печи, а через окно выбрасывать на улицу печатный шрифт четырех сортов весом около 20-ти футов, револьвер системы Адамса, принадлежащий Свитычу, барабан с пистонами из револьвера системы Шербса, Ковальского и другие предметы, уличавшие их в противозаконных поступках.

    Между тем Ковальский, сбегав по темной лестнице, выходящей во двор, был задержан спускавшимися по ней жандармами Разиным и Лихошерстом и при этом Лихошерсту нанес удар кинжалом в спину и проколол шинель в шести местах. На крик Лихошерста: «братцы колет!», унтер-офицер Пискунов и рядовые Старчак и Румянцов схватили Ковальского за волосы и освободили из-под него Лихошерстова, а потом вывели Ковальского на улицу, где унтер-офицер Пискунов с помощью унтер-офицера Шевелякова усадил его на извозчика для отправления в полицейский участок; но лишь только они тронулись, как на балконе квартиры Тишкова появились два или три человека, и один из них, следствием не обнаруженный, крикнув: «бейте жандармов, негодяев!», сделал по ним выстрел, а когда находившиеся у ворот дома Каплуновского жандармские унтер-офицеры Павлов и Жосак, со своей стороны, выстрелили вверх по направлению к балкону, стоявшие там лица ушли в комнаты.

    После этого, по распоряжению г.одесского градоначальника, на место происшествия прибыла команда нижних чинов 60 пехотного запасного батальона и, в сопровождении жандармского унтер-офицера Саликова и хозяина квартиры Тишкова, была направлена с унтер-офицером Самининым для ареста обвиняемых, причем градоначальник приказал  зарядить ружья на случай вооруженного сопротивления со стороны подлежащих аресту. По приходу в переднюю, квартиры Тишкова, нижние чины разместились против затворенной двери, ведущей в первую комнату, и унтер-офицер Саминин тотчас кивнул находившимся в той квартире лицам отворить дверь, на что оттуда послышались голоса: «отворяйте сами!». На вторичное требование отворить последовал тот же ответ. Тогда начальник одесского губернского жандармского управления, полковник Кнопп, и дежурный по караулам, поручик Бырдин, прибывшие туда же почти вслед за командою, приказали отворить дверь нижним чинам. Унтер-офицер Саминин и офицер Гаринович толкнули дверь, и когда одна половина отворилась, то из комнаты раздался выстрел в нижних чинов, и пуля ударила в штабс-унтер-офицера Саминина, приказавшего дать залп внутрь комнаты, причем были ранены Свитыч и Виташевский, стоящие один в первой, а другой во второй комнатах. Команда вновь зарядила ружья, но полковник Кнопп приказал им больше не стрелять, а потом, на требование команды сдаться, все бывшие в квартире Тишкова обвиняемые начали выходить по одиночке в переднюю, где их обыскали, но оружия при них уже не оказалось…».

    В заклику «Голос честних людей» складеному і написаному рукою Ковальського викладено такі міркування: «В большинстве случаев, если мы и говорим о всякого рода насилиях, о вооруженном сопротивлении во время арестов и проч., то все это у нас одни слова, и в этой сфере мы остаемся чистыми пропагандистами. Мы распропагандировали на все…ношение при себе оружия и закупку оружия для восстающего народа, скажу больше: мы даже добыли не в малом количестве это оружие и раздавали его народу; и было время, когда всякий порядочный революционер обязан был таскать за собою револьвер и кинжал, но когда дело коснулось факта, мы стали в тупик…и сказался в нас потомок Рудиных и Репетиловых: шуми, брат, шумим, а толку нет».

    Після арешту, під час обшуку житла де мешкав Ковальський, було знайдено  заборонені предмети і матеріали для друкування прокламацій, багато забороненої літератури, різні документи.

    Іван Ковальський вину свою заперечував, не визнавали свою вину і інші заарештовані, однак доля їх була вже вирішена.

    28 липня,о 10.30 годині ранку суд оприлюднив вирок в остаточній формі підсудним: Ковальському, Світичу, Віташевському, Кленову, Струдзинському, Афанасьєвій, Віттень і Мержановій.

    Одеський військово-окружний суд постановив: Івана Мартиновича Ковальського, 28-ми років, позбавити всіх громадянських прав і примінити смертну кару – розстріл. Великі строки каторжних робіт, заслання на проживання в Сибір і позбавлення громадянських прав отримали і його товариші.

    Громадськість Одеси була глибоко обурена судом над революціонерами. Біля суду зібралась чимала підтримка і під час читання вироку почались протести, далі вони перекинулись на вулицю. Ковальський почувши їх вигукнув на суді: «Чуєте судді! Чуєте! Прокинулась совість громадська! Ви розбудили її своїм вироком. Тепер я помру спокійно. Моя помста попереду».

    Розпочались вуличні заворушення. Пішла в хід поліція, почалася стрілянина,загинули робітник і учень реальної школи. Вирувала Одеса, весь Південь, захиталась вся Російська імперія.

    Після вироку Ковальського посадили в одну камеру із Світичем. Він став свідком останніх годин життя свого побратима. Ковальський перед розстрілом промовив: «Смерті я не боюсь і навіть не жаль життя, але важливо лиш те, щоб моя смерть була продуктивною для загальної справи, ось що важливо».

    Тодішній часопис «Ведомости Одесского градоначальства» повідомив 3-го серпня 1878 року про те, що вирок Одеського військово-окружного суду по справі збройного спротиву від 24 липня, затверджений командуючим Одеським військовим округом генералом В.С.Семекою, було виконано 2-го серпня о 5 годині по опівночі за селом Чубаївка, на Куликовому полі  або як його ще називали Скаковому. Куликове поле на той час було за межами міста і слугувало плацом і місцем муштри для військових, нині найбільша площа Одеси. Поряд розміщувалась перша одеська тюрма.

    Фото7 – Перша Одеська тюрма (Кінець IXX ст.)

    Ковальського похоронили на військовому плацу, і як писала нелегальна преса того часу, «війська з музикою промарширували по його могилі».

    Близько 11 ранку , по зміні караулу, вартовий повідомив Світоча: «Вашого товариша розстріляли, молодцем помер. Сам підійшов до стовпа, не вели…».

    Так трагічно закінчилось 28 річне подвижницьке життя  славного сина Поділля Івана Мартиновича Ковальського.

    По клопотанню Одеського відділення Товариства політкаторжан Скакове поле перейменували в «поле Ковальського».

    В останню ніч перед стратою Ковальський, ніколи раніше не говорячи про особисте життя і захоплення, не очікувано завів мову про жінку. В той час серед одеської революційної молоді постійно виділялась своєю активністю одна українка Іщенко, на прізвисько «Гапка», даровита поетеса і співачка. Вона вважалась його нареченою і перед самим судом подала прохання про дозвіл на вінчання, однак їй відмовили. Після страти Ковальського вона кожен день ходила на його могилу і клала живі квіти. За цей німий  протест її заслали в Сибір.

    Словесний портрет Ковальського.

    Перший збройний спротив який здійснив Іван Максимович Ковальський зі своїми однодумцями вже давно відійшов у минуле, історія не донесла до нас його фото чи малюнка, однак до нас дійшов його словесний портрет. Зі слів його товаришів та сподвижників (І. Побєдоносцева, В.Світича, М. Фроленка, протоколів жандармських допитів) дійшли його описи, які дають можливість уявити його зовнішність склад  і риси  характеру.

    Іван був невисокого зросту, з чистим лицем, мав високий випуклий лоб, великі карі очі з відтінком доброти, темно русе волосся, невелика руда борідка. Коренастий чоловік, вдягався за часту невишукано,  носив широкополий капелюх, чорний піджак ніби із чужого плеча, темні короткі штани, білизна із полотна, черевики. Рухався  широко крокуючою ходою, ніби пірнаюча незграбна фігура.  Поряд з цим людина видатного розуму постійно шукаючи і находячи нові шляхи, нові методи до здійснення революції. Мав деяку шепелявість (ґрасирував). Мав особливість  часто повторювати  вислів : «Ех, тяжко жити на світі!» . Ковальський любив тихе  самотинне життя, мав спосіб до відстороненої думки і  велику здібність до наукових знань.

    Ширикополий капелюх, короткі штани, тісний піджак, робили його схожим на студента.  Лише одна прикмета запам’ятовувалась руда борідка, яку він категорично відмовлявся збрити. І тому довго і нелегко  шпикам було його вистежити.

    4-го серпня, в центрі Петербургу серед білого дня, Сергій Кравчинський заколов на смерть кинджалом – стилетом петербургського шефа жандармів,начальника Третього відділу, генерал-ад’ютанта  Н. А. Мезенцева у відповідь на підписання ним вироку про страту революціонера І.Ковальського та інших засуджених.            (Кравчинський Сергій Михайлович – письменник, псевдонім - С. Степняк, революціонер, народник, прототип головного героя знаменитого у нас роману «Овод» англійки  Етель  Ліліан  Войнич).

    P.S.

    У літературі можна зустріти, що Ковальський син літинського священика і це не помилка. Народився Іван Мартинович у Соболівці у 1850 році, а на момент судилища над ним і страти, його батько Мартин Михайлович, був переведений на службу в церкву села Багринівці Літинського району. Однак і у Соболівці і у Багринівцях про хороброго революціонера-народника повинні знати, пам’ятати і вшановувати його пам’ять. 

     

     

     

    Просмотров: 1359 | Добавил: paul | Рейтинг: 5.0/5
    Всего комментариев: 2
    0
    2 Максим   [Материал]
    Дуже цікава стаття, мало хто знає про таких людей, які являються нашими земляками. Приємно усвідомлювати що такі революціонери народилися і жили в наших краях.

    0
    1 Валентина Уманець   [Материал]
    Дуже цікавий матеріал про земляка, насичений інформацією й
    ілюстративно. Постать народника Івана Мартиновича Ковальського
    згадується в підручнику з історії України для 9 класу авторства
    Сарбея. Обов'язково буду використовувати нові дані на уроках з історії
    рідного краю. Анатолій Григорович - великий патріот рідної землі,
    добра і небайдужа людина. Успіхів йому і здоров'я!

    Имя *:
    Email *:
    Код *:

    Форма входа

    Плеер

    Календарь

    «  Февраль 2014  »
    ПнВтСрЧтПтСбВс
         12
    3456789
    10111213141516
    17181920212223
    2425262728

    Статистика


    Онлайн всего: 2
    Гостей: 2
    Пользователей: 0

    Все преступления совершаются в темноте. Да здравствует свет гласности!

    Теплик-life: история/религия/общество/судьбы людей/власть/политика/культура/фотографии