Анатолий
Сумишевский
«…Родина! Еду я на Родину!
Пусть кричат - уродина,
А она нам нравится,
Спящая красавица..."
(Альбом "Черный пёс Петербург", песня"Родина", Юрий Шевчук, ДДТ 1992)
От приезда домой всегда ожидаешь долгожданных встреч с приятными и дорогими людьми. Нынешний
не стал исключением из правил. Родина
как всегда встретила меня долгожданным теплом в прямом и в переносном смысле,
согревающим и тело и душу. Безусловно, не обошлось без новостей печальных, как например, известие о
кончине одного из самых любимых учителей – Иосифа Лукича Сокотнюка, человека,
чья жизнь должна служить примером всем живущим, а еще неприятно поразило известие о продолжающейся «охоте
на ведьм», жертвами которой, как и прежде, становятся невинные люди, до поры и до времени совершенно не
подозревавшие о том, что находятся под
пристальным вниманием некоторых ранее обиженных влиятельных фигур.
К приятностям, которых к счастью больше, можно отнести встречу с Анатолием Дмитриевичем
Сокотнюком - человеком творческим, неравнодушным к
вокруг
происходящему. Я
более чем уверен, что в Теплике почти не найдется людей его не знающих. Мы,
тепличане, помним Анатолия Дмитриевича как хорошего учителя, а еще как очень добросовестного
и ответственного работника райкома партии, пользовавшегося заслуженным уважением
коллег и жителей нашего маленького городка.
Сегодня, пользуясь случаем, мы с огромным
удовольствием представляем вашему вниманию несколько стихотворений, знакомящих нас
с внутренним миром этого удивительного человека.
 А. Д.
Сокотнюк. "Думи мої, думи мої,
Лихо мені з вами..."
(Т.Г. Шевченко)
У К Р А Ї Н А
Україно
моя! Ти віками боролась
За свою
незалежність і волю,
Щоб здобути
для свого народу
Життя гідне
й щасливую долю.
Україно
моя! Зазнавала ти гніту
Від
литовців, поляків, татарів.
Майже
триста останніх років –
Від
російських царів та боярів.
Сотні тисяч
синів твоїх
Полягли у
нерівнім бою.
Захищаючи рід свій від іга,
Боронили
Вкраїну свою.
Двадцять років тому ти проснулась,
Незалежну державу створили,
Бо
хотів український народ,
Щоб
нас голодом більш не морили.
Проте як
наш народ помилився,
Що довірив
державу не тим.
Бо вони
розікрали народне добро,
А людей
залишили ні з чим.
І
аж три президенти було,
І
четвертий, крутий, уже є.
Обіцяв всім солодке життя…
Не дотримав він слово своє.
Вже під
нього лягли депутати,
Уряд,
генпрокурор і суди
І тепер,
щоб добитися правди,
Без валюти
туди не ходи.
Україно моя! Ти жебрачкою стала,
Це зробили свої, не чужі,
Бо хто вліз до корита держави,
Все до себе гребе без межі.
І село –
годівницю народу –
Розвалили ще
гірш, як Орда,
Не цікавить
ні владу, ні Раду,
Що в народу велика біда.
Вже картоплю
везуть із Єгипту,
Влада гречку
в Китаї купила,
Хоча в нас,
на родючих ґрунтах,
Завжди гречка
й картопля родила.
Тепер хочуть ще й землю продати,
Щоби знищить село назавжди.
Товстосуми бариш вже рахують,
Що буде від землі та води.
Тож засудим
привнесене зло,
Будем жить по
законах і праву.
Толокою
підставим плече,
Та збудуєм народну державу.
с.м.т. Теплик.
Лютий 2011 року.
| 
