Теплик-life

Тепличани всiх країн, єднайтесь!

 http://теплик-лайф.рф/  tepliklife.ucoz.ru

Поиск

Друзья сайта

  • Официальный блог
  • Сообщество uCoz
  • FAQ по системе
  • Инструкции для uCoz
  • Наш опрос

    Какие темы вам наиболее интересны?
    Всего ответов: 293

    Наша кнопка
    Теплик-Life
    <!--Begin of http://xn----8sbnmhdfd5a2a5a.xn--p1ai/--> <a href="http://xn----8sbnmhdfd5a2a5a.xn--p1ai/" title="Теплик-Life"><img src="http://s51.radikal.ru/i132/1107/67/ef6fe7928f84.gif" align="middle" border="0" width="90" height="35" alt="Теплик: люди, события, факты и аргументы" /></a> <!--End of http://xn----8sbnmhdfd5a2a5a.xn--p1ai/-->

    Главная » 2018 » Июнь » 2 » Розцілувати землю. Частина 1.
    11:49
    Розцілувати землю. Частина 1.

      Борис Гевелюк

    В 2017 році вийшла з друку збірка віршів «Розцілувати землю» нашого земляка Бориса Гевелюка, упорядником якої є член літературно-мистецького об’єднання "Дивослово" Валенина Тигипко. Фінансову підтримку у виданні книги надав Генадій Васильович Романенко.

    Публікація віршів із збірки Бориса Гевелюка на сторінках нашого сайту дає можливість широкому колу тепличан познайомитись з його творчістю. Сьогодні ми розпочинаємо публікацію віршів Бориса Гевелюка на нашому сайті.

    Анатолій Сумішевський

    Про автора

    Валентина Тигипко

    Невеличке та мальовниче село Важне Теплицького району Вінницької області, що розкинулося на зелених пагорбах, з одного боку підперезане сріблястим поясом річки Кіблич, а з іншого – смугою прадавнього лісу, з давніх-давен багате на обдарованих Богом людей: добрих, чуйних, щедрих та щирих, талановитих гречкосіїв-трударів.

    У цьому райському куточку квітучих вишень та бузкових гаїв 28 серпня 1936 року в хліборобській сім’ї Микити та Надії Гевелюків народився син Борис.

    Родина Гевелюків була великою, жили вони в селі всі на одній вулиці, яка називалась Низова.

    Всевишній наділив їх гарними голосами. Співали вони так, що серце краялося від того дивного співу, волосся дибки ставало на голові, коли хтось із них починав заспівувати, а потім всі підхоплювали, й летіла та пісня журливим птахом понад землею. Найспівучіша родина в селі була. Співали і на весіллях, і в церковному хорі, і на роботах, і у свято, і в будній день. Так, як вони, не співав більш ніхто у селі. І коли з Низової доносився спів, то знали, що то співають Гевелюки. Дід Бориса пройшов фронтамии Першої світової війни, брав штурмом Зимовий, стикався зі смертю і в громадянську, та янгол оберігав його від кулі. У мирний час був у селі ковалем, бондарем, майстрував кадуби. За яку б роботу не брався дід – все горіло в його руках.

    Будучи хлопчком, Борис мріяв опанувати дідову професію, та не судилося, бо не в воєнне лихоліття пішов дід із життя, а у мирне. Його вбили куркулі ще до народження Бориса, розпоровши живота та набивши зерном.

    Сім’я жила бідно. Четверо ротів потрібно було нагодувати. Дитинство Бориса припало на важкі воєнні роки. Пізнав і голод і холод. На все село для школярів був один буквар. Із нього черпав ази книжкової мудрості, а рахувати вчився на патронах, назбираних в окопах.

    Важкими й голодними були повоєнні роки. Двоє дітей померло. Залишилися живими Борис та сестра Ліда. З болем в душі згадував матір-солдатку, яка годуавала їх цілющою кропивою з глухих ярків. Та незважаючи на всі труднощі, які випали на долю хлопчака ріс веселим, кмітливим, талановитим, грав у духовому оркестрі при сільському будинку культури.

    В пошуках кращого життя батьки завербувалися на Донеччину – вугільний край. Там, на берегах річки Кринки зростав, мужнів, набирався сил і життєвої мудрості.

    Донеччина стала для хлопця другим рідним домом, але про квітуче Важне, потопаюче у вишневих садках не забував ніколи. На Донеччнні Борис закінчив школу, гірниче училище, до служби в армії працював вибійником. А у вільні роботи хвилини, коли приходило натхнення, писав, писав, писав.

    В 1956 роцы був приваний на службу в армію. Служив у Військово-морському флоті старшим матросом. За відмінні знання йому була присвоєна кваліфікація спеціаліста першого класу.

    Веселий, життєрадісний, активний, він брав участь у художній самодіяльності, з високими показниками закінчив партійну школу. Уже тоді мав великі нахили до літературної творчості, часто друкувався в газеті «Флаг Родины».

    Демобілізувавшися, повернувся додому. Мріяв про вступ до Львівського університету на факультет журналістики, але не пройшов по конкурсу, тому повернувся до Донецька, став студентом Донецького педагогічного університету історичного факультету.

    Знайомство й велика дружба з Василем Стусом, який був викладачем, поетом, і найкращим другом, відбилося на творчості Бориса Микитовича, бо саме у нього вчився правди життя, відкидав з нього все підле й негідне людського звання.

    Після закінчення університету працював у Донецькій школі №36 учителем історії, друкувався у місцевій періодиці. Готував до друку свою першу збірку «Розцілувати землю». Але з невідомих сьогодні нам причин книга так і не вийшла у світ.

    Був членом літературного об’єднання молодих літераторів при Донецькому відділенні Спілки письменників України. Спроби його поетичного пера час від часу з’являлися на сторінках періодичних видань «Комсомольская Искра», «Красная звезда», «Флаг Родины», «Флаг», Південна правда, «Іскра», «Советсикй моряк», «Советский моряк», «Советский воин», «Літературна Україна». Та мужніючи не тільки в поезії, а і в душі, подумки все більше й більше тягнувся до рідного краю, до маленького Важного, до колиски свого босоногого дитинства. Снилися ночами старі верби над ставом, крик совинної пташки в густих очеретах й чулося мамине: «Синку, де ти? Чекаю тебе на світанні». Тому не вагаючись, розрахувався зі школи й полетів знудьгованим птахом до батьківського гнізда. Батьки на той час вже повернулися до рідного села, купили хатину, в якій і доживали віка.

    Тепло зустріла рідна Теплицька земля свого мандруючого сина. Працював директором Теплицької вечірньої школи, викладав історію, був керівником літературного об’єднання «Струмочок» при редакції районної газети, останні роки свого життя працював вчителем історії в Степанівській середній школі.

    Вийшовши на заслужений відпочинок, полюбляв сидіти на березі ставу у тихій задумі плакучих верб із вудочкою в руках, і до останніх днів свого життя мріяв видати збірочку своїх творів «Розцілувати землю».

    Помер Борис Микитович Гевелюк на 61 році життя 15 квітня 1997 року після важкої хвороби, саме тоді, коли квітували вишневі садки й з вирію поверталися лелечі ключі, так, як і він колись повернувся до життеданих важнянських джерел, щоб припасти до них спраглими вустами.

     

    Заповіт хліба

    Фото

    Дід мій – з фронту військовий,

    З подолян рядових.

    Брав у жовтні Зимовий

    У полках штурмових.

    Був у шабельнім дзвоні

    В громадянську війну,

    В продовольчім загоні,

    Коли голод війнув.

    Куркулі діда вбили

    Викрив схов Гармана.

    Розпоровши набили

    Повний шлунок зерна.

    І на груди схололі

    Прикололи ярлик

    • Наїдайся доволі

    І ситній більшовик.

     

    Розілувати землю

    Як хочеться

    розцілувати землю,

    мов матір,

    у тендітні смуглі щоки –

    за те, що крізь віки

    вона несе

    на дужих,

    трохи згорблених

    плечах

    земне життя.

    В котрому ми,

    кровинки,

    рвучись в майбутнє,

    правдою живем!

     

     

    Акорди літа

    Поміж хлібів у надобідній цноті

    До річки-стрічки свій долаю шлях.

    Акорди літа у найвищій ноті

    Уже звучать прилюдно у полях.

    Не віриться, що в сонячній навкрузі

    Шумує косовиця з краю в край.

    І хлібороб у трудовій напрузі

    Збирає тугозерний урожай.

    Бо ж наче вчора тільки що орали

    І сіяли в пухку ріллю зерно,

    Підвищенні, рекордні норми брали,

    Роботою впивались, як вином.

    Вслухаюсь в необ’ємний простір днини

    І наче чую крізь легкі вітри,

    Як колосок шепоче до людини:

    «Бери мене, господарю, бери».

     

    Світанок

    Крильми світанок чайка розгорта

    Вздовж обрію, де вруняться жита.

    І сонце з високості промінцями

    Прив’язується жовто до полів,

    Неначе проростає корінцями

    В могуче тіло отчої землі.

    Хоч ніч не спав – робота польова.

    П’янка бадьорість вимітає втому,

    Поезія краси оповива.

    Далі буде...

     

    Просмотров: 35 | Добавил: paul | Рейтинг: 5.0/1
    Всего комментариев: 0
    Имя *:
    Email *:
    Код *:

    Форма входа

    Плеер

    Календарь

    «  Июнь 2018  »
    ПнВтСрЧтПтСбВс
        123
    45678910
    11121314151617
    18192021222324
    252627282930

    Статистика


    Онлайн всего: 1
    Гостей: 1
    Пользователей: 0

    Все преступления совершаются в темноте. Да здравствует свет гласности!

    Теплик-life: история/религия/общество/судьбы людей/власть/политика/культура/фотографии