Теплик-life

Тепличани всiх країн, єднайтесь!

 http://теплик-лайф.рф/  tepliklife.ucoz.ru

Поиск

Друзья сайта

  • Официальный блог
  • Сообщество uCoz
  • FAQ по системе
  • Инструкции для uCoz
  • Наш опрос

    Какие темы вам наиболее интересны?
    Всего ответов: 307

    Наша кнопка
    Теплик-Life
    <!--Begin of http://xn----8sbnmhdfd5a2a5a.xn--p1ai/--> <a href="http://xn----8sbnmhdfd5a2a5a.xn--p1ai/" title="Теплик-Life"><img src="http://s51.radikal.ru/i132/1107/67/ef6fe7928f84.gif" align="middle" border="0" width="90" height="35" alt="Теплик: люди, события, факты и аргументы" /></a> <!--End of http://xn----8sbnmhdfd5a2a5a.xn--p1ai/-->

    Главная » 2015 » Январь » 23 » «Сонячне гроно» на садибі М.Коцюбинського.
    12:33
    «Сонячне гроно» на садибі М.Коцюбинського.

    Олена Герасименко,

    член Національної спілки письменників України

    20 січня 2015 року Вінницький обласний музей ім. М.Коцюбинського гостинно прийняв у своїх стінах літературно-мистецьке об’єднання Теплицького району «Сонячне гроно». Ми вкотре заявили скептикам, що не віртуальні - із плоті й духу; що душі наші неспокійні, наповнені соками любові до слова, людей, життя.  

                Зустріч проходила та тлі двох виставок: картин майстра випалювання по дереву Юрія Березіна та літературних здобутків колективу.

     

    За словами Г.Гегеля, мистецтво покликане розкривати істину в почуттєвій формі. Для того, аби проникнути в його глибину, стати причетним до нього, необхідно насамперед розкрити власну індивідуальну неповторність, яка є неодмінним супутником наполегливої праці.

    «Де немає нагоди виявити талант, там немає і талантів», - доволі просто і ємко сказав свого часу Л.Фейєрбах. Твори наших авторів успішно публікуються в обласній, республіканській та районній пресі, антологіях та альманахах. Але їх, здебільшого, не читають наші земляки, навіть не знають про це.

     

    Поезія – як любов: приходить до кожного по-своєму, але завжди уособлює стан найвищого злету душі. Не секрет, що провінційні письменники часто так і залишаються ніким непоміченими аматорами зовсім не через відсутність таланту, а через «провінційність». Ми намагаємося, по мірі можливості, запобігти цьому шляхом популяризації творів та самих авторів.  

     

    Проте, як зрозуміти, чи ти насправді той, кого Ангел поцілував у чоло, якщо не даєш можливості оцінити себе людям, пишеш «для себе»?  В «Четвертому вимірі» Р.Іваничука прочитала такі слова: «Прекрасне набирає цінності лише у тому випадку, якщо йому складуть ціну; найвитонченіша золота ваза стає цінністю тоді, коли викопають із скіфської могили і виставлять у музеї напоказ». Ось вони, потрібні слова!  

    Теплицьке районного літературно-мистецького об’єднання «Сонячне гроно»  не тільки перебуває в постійному стані творчого пошуку образів, стилю, жанру. Йому доводиться так би мовити «йти в люди» самостійно, знаходити власного читача та слухача.  «Сонячне гроно»  - не просто  острівок творчої відради, заселений „диваками”, що тягнуться один до одного: в цій маленькій  кузні поетичної майстерності вияскравлюються і розцвітають свіжі таланти.

     

    Раїса Гарбуз, Олеся Акімова, Світлана Акімова, Галина Нарожна, Олена Павленко,  Світлана Юлімбетова-Стадник, Алевтина Кравченко, Валентина Тигипко  понад дві години поспіль тримали аудиторію в полоні слова. Зворушливо звучали вірші та пісні в авторському виконанні. Слухацька аудиторія була представлена широким колом письменників, викладачів вузів та їх вихованцями, звичайними вінничанами, нашими друзями «по перу» з Ладижина та Тульчина.  Нам випала гарна нагода стати свідками дебюту пісні Галини Нарожної «Вінниця». Авторка мелодії - місцева бардистка Вероніка Остапчук власноруч влаштувала нам такий щедрий подарунок. Час злетів непомітно. «Сонячногронці» були щедро винагороджені схвальними  відгуками слухачів.

    Живе спілкування з письменниками, як правило, залишає глибокий слід у думках і серцях. На ранок мій «мобільник» доносив  схвильовані голоси товаришів, які, перебуваючи під враженнями, поспішали поділитися написати нові твори. І радісно від того, і обнадійливо: слово живе доти, доки його цінують, люблять, плекають.

    Непросто, не маючи підтримки, виживати колективам, подібним нашому. Особливо полемічною виглядає ця проблема стала на тлі нинішніх політичних подій в країні.   Про те, яку велику роль може зіграти один невеликий вірш, свідчить лист одного французького генерала, адресованого Конвенту, де він просить надіслати йому або відповідне військо підкріплення, або текст і музику «Марсельєзи». «Сонячне гроно» висловлює щиру вдячність за підтримку та допомогу в організації заходів підприємцям О.Федоришину, В.Герасименко, В.Сколотяному, В.Токарчуку, Є.Черепанову. Доводилося зустрічати мудрий вислів: твоє не те, яке дають тобі, а те, що даєш ти. Вірю, що таким людям вдячність стократ помножиться і воздасться небесами.

     

     

     

    Ще нема бестселерів, шедеврів –

    тільки праця, аж в очах рябить.

    Ще глумливо кривить пику стерво,

    що, мовляв, їм нічого робить!

    Ще нотатки тут і там, повірте,

    творять в тиші безлад, тарарам.

    Ще душа прошкує лиш до віршів,

    вірші – дім без вікон і без рам.

    Вже не ніч, та це ще не світання,

    промінь в душу проситься – пора!

    Літери нерівними рядами

    свіжий контур творять з-під пера.

    Може, в них не буде шедевральних

    слів отих, що ввійдуть у віки.

    Щось таке – із ніччю день на грані,

    чулістю присмачені думки.

    Щось таке інтимне і цнотливе –

    критиків не знає, читача.

    Так бува, веселка після зливи

    крапельками сонце познача.

     

                                             Олена Герасименко

    З поетичного зошита

    Ще сонечка так мало – мов нема…

    Йому ще не накреслено дороги…

    В дерев уже промерзли трохи ноги,

    А ще зима попереду, зима…

    А ти мене хоч трішечки зігрій,

    Бо я сьогодні дещо романтична,

    Іду  по площині тобі  дотичній,

    Занурена в сніжинок білий рій.

    А ти мене зустрінь – не відпусти,

    Бо сонечко – оте, яке на серці.

    Торкнеш струни – весна у ній озветься,

    І ти збагнеш, що ти – уже не ти.

    Що ми удвох неначебто одне,

    Єдиним диханням у музиці і слові.

    Народжені, аби почати знову,

    Коли весняним павітром війне…

    **

    Вікна досвітньо туляться

    До легковажної мли.

    Просто іти по вулиці

    в час,

    коли й ви б

    могли...

    Просто, спинитись поночі

    і попросити враз:

    • Дайте незрячій помочі –

    хочу узріти вас!

    Дощ нині,

    й дуже вітряно…

    Хоч на коротку мить

    сльози  у грудях витремо.

    Чуєте –

    грім

    гримить?!

    **

    Сніг собі в завірюху йде,

    і нікуди від нього не дінешся.

    І просвітку нема ніде –

    лиш дерева, мов сіре віниччя.

    Йду і я. По зимі іду.

    Йду по грудневі, йду по січневі.

    На свою і чиюсь біду –

    поміж простором і між вічністю.

    Йду і йду. І моє лице

    через сітку із снігу й холоду.

    Щось шукаю – то се, то це.

    Обліпив мене сніг і колеться.

    Довго буде цей сніг іти,

    буде вітер в лице стьобати.

    Я залишу йому сліди –

    тільки б їх не згребли лопати.

     

    **

    Була учора хуга, був мороз,

    Дерева танцювали край дороги –

    Їх не бентежила хурделиця нітрохи,

    А нам пізнати інше довелось.

    Які стежки, дороги чи сліди?

    Яка романтика? Тут серце ледь не трісне…

    Та крізь фіранку рветься в небо  пісня

    І проясняється у нім вряди-годи.

    Звучить Шопен і плутає думки…

    Цей безкінечно білий-білий танець…

    То не хурделиця - фата зимі дісталась…

    І нам туди – весіллю напрямки!

    **

     

    Прощаймось весело, бо ще рука в руці

    Ще клен з вербою – істинно коханці,

    Ще сонце бризкає вологим сміхом вранці,

    І серцем  полонені звуки ці.

    Прощаймося, як лебеді – крильми,

    Від плеса і від неба захмелілі,

    Спиваймо з філіжанок жовтих лілій

    Туманів профільтровані дими.

    Прощаймось тихим шепотом алей

    У мерехтінні місяця блідому,

    Коли назавжди підемо із дому

    Під сутінків холодне дефіле.

    **

     

    Я інколи – дитя,

     що провинилося.

    Я іноді шульга –

    шукаю милиці.

    Я іноді  сліпець –

    німа, беззахисна.

    І думаю – кінець,

    Не зва… не зва-жуся!

    Я дістаюсь  не раз,

    мов куль зі стріхи.

    Кажу собі: вилазь,

    якщо не віхоть!

    А серце в грудях: блись! -

    вогнем розтрісне.

    Наказує: борись!

    Ще може, встигнеш!

    **

    Німо – старий, безликий –

    під полотном небес,

    впавши на груди липі

    плаче беззубо пес.

    Ноги  у нього кволі,

    очі його – сумні.

    Біль пророста поволі

    в рану його ступні.

    Липа? А де ж та липа?

    Пес – і його нема!

    Білим громаддям випав

    сніг – бо довкіл зима.

    Прийде весна і, точно,

    зойкне листочком без –

    Кожним своїм листочком:

    - Людоньки! Це ж наш пес!

    Просмотров: 626 | Добавил: paul | Рейтинг: 4.2/5
    Всего комментариев: 0

    Форма входа

    Плеер

    Календарь

    «  Январь 2015  »
    ПнВтСрЧтПтСбВс
       1234
    567891011
    12131415161718
    19202122232425
    262728293031

    Статистика


    Онлайн всего: 1
    Гостей: 1
    Пользователей: 0

    Все преступления совершаются в темноте. Да здравствует свет гласности!

    Теплик-life: история/религия/общество/судьбы людей/власть/политика/культура/фотографии