Теплик-life

Тепличани всiх країн, єднайтесь!

 http://теплик-лайф.рф/  tepliklife.ucoz.ru

Поиск

Друзья сайта

  • Официальный блог
  • Сообщество uCoz
  • FAQ по системе
  • Инструкции для uCoz
  • Наш опрос

    Какие темы вам наиболее интересны?
    Всего ответов: 307

    Наша кнопка
    Теплик-Life
    <!--Begin of http://xn----8sbnmhdfd5a2a5a.xn--p1ai/--> <a href="http://xn----8sbnmhdfd5a2a5a.xn--p1ai/" title="Теплик-Life"><img src="http://s51.radikal.ru/i132/1107/67/ef6fe7928f84.gif" align="middle" border="0" width="90" height="35" alt="Теплик: люди, события, факты и аргументы" /></a> <!--End of http://xn----8sbnmhdfd5a2a5a.xn--p1ai/-->

    Главная » 2013 » Октябрь » 13 » Спогади про дитинство.
    11:23
    Спогади про дитинство.

    Валентина Тигипко

    Так швидкоплинно летять роки, змінюється світ, хтось старіє, в когось міцніють крила для польоту, комусь додається сивини на скроні і в колись густі та кучеряві, а сьогодні посивілі чуприни. 
    Чомусь чим старшим стаєш, тим частіше у твої спогади приходить безтурботне босоноге дитинство, можливо, тому, що всі ми родом із дитинства й на схилі літ повертаємося туди. 
    До батьківського порогу вертаємо, щоб теплим літнім ранком пройтись по росяній стежці через увесь город, наїстися кислого кваску під яблунею, зірвати першу стиглу полуницю. Під лісом, у старому садку, нарвати блакитних квіток барвінку. 
    Хто не любив їх рвати і зв’язувати тоненькою травичкою в пучечки, щоб подарувати мамі, яку так нетерпляче чекали ввечері з роботи. Так і в’яли вони на столі, на підвіконні, на лавці під хатою, на скрині біля маминого ліжка, не потрапивши до маминих рук. Та й чи здогадувалась мама, що були вони зірвані для неї. 
    Так хочеться вернутись у дитинство, щоб знову доторкнутись до маминих рук. Хіба забудеш їх – шорсткі, потріскані від важкої роботи, обвітрені. Коли вони тільки встигали переробити всю хатню роботу? Та й взагалі, чи відпочивали вони колись? 
    Це вони піднімали її вранці сонну з ліжечка, розсічували густе волосся й так туго заплітали чотири кіски, що від болю на очах виступали сльози. 
    - Мамо, не плетіть так, боляче… 
    -Терпи, доню, це ж на кілька днів. Ніколи мені тебе щодня переплітати. 
    А потім ще кілька разів смикала за кіски, тихо промовляючи: «Дівка-вгору, коса-вниз». Що дуже смішило. Вона ладна була терпіти і туге заплітання, і смикання, аби швидше вирости вгору й тоді вона вже обріже їх, щоб ніхто більше не смикав: ні мама, ні брат, ні хлопці в школі. 
    А якою радістю було для неї прокинутись вранці від запаху свіжоспеченого хліба, що ніжно лоскотав ніздрі, і побачити поруч з ліжком на стільці зшите за ніч платтячко небесної сині в білий горошок або зв’язані мамою вовняні шкарпетки. 
    Мамині руки вміли все: і приготувати смачну страву, і полоти город, і косити сіно, і доїти корову, і напекти цілу гору смачних тістечок із яблучним варенням, і нарубати дров, і вишити рушник, і вив’язати кофтину чи вимурувати з цегли піч. Вони вміли і ніжно приголубити, і добряче відлупцювати за якусь провину. 
    Ці руки ніколи не знали спочинку. Не знають вони його й зараз. 
    Вертаючись до батьківського порога, бачила розкішні ясени й кущі бузку над дорогою, вдихала запах люпину, посадженого бабкою, і милувалась кущами нічної красуні, всипаними пахучими червоними квіточками, які так дбайливо щовечора поливав батько. Торкалася подумки дитячими рученятами до колючих голочок вічнозеленої красуні ялинки, яку з батьком посадили під хатою. А на городі бачила стару розлогу сливу (тепер її вже нема). На ній так рясно родили сливи, що вистачало всім: і дідові з бабою, і нам, і сусідам, і ще й уся земля під нею була встелена сливками. Вони так солодко пахли, і так хотілось їх скуштувати, але там завжди було стільки бджіл, ніби вони всі злітались туди з великої колгоспної пасіки, котра була поблизу. 
    А Зелена неділя… Ще й досі вловлює вона запах татарського зілля, яке ще до схід сонця жав і приносив дід. Ним була встелена не тільки долівка в хаті, а й ганочок, і, навіть, подвір’я. А город! Яким гарним був город! Чого тільки там не садила бабця! Стільки всього росло, але найбільше вона любила його за високе картоплиння, у якому можна було заховатись від дідової сестри Степаниди (зовсім темної) і просидіти серед нього й квітів, що росли по всьому городі, цілісінький день. А коли баба Степанида знаходила втікачку, тоді начувайся. Прив’язувала панчохою за ногу до каністри з гасом, сердито промовляючи: 
    - Сидітимеш тут, поки мама з роботи не прийде. 
    Так, прив’язана за ногу, на купці свіжоскошеної трави вона засинала, не дочекавшись мами. І вже сонну, із засохлими сльозинками на щічках, її заносили в хату. 
    …Так хочеться знову вернутись у дитинство: побрьохатись снігом по лісосмузі, виганяючи зайців з нір, і якщо батько якогось невдаху підстрелить, тоді й вона матиме змогу стрельнути по мішенях у лісі. 
    А ще було дуже цікаво переміряти всі калюжі після літнього дощу, нагорнути посеред вулиці купу пилюки й, набравши її в пригорщі, високо жбурнути вгору, чи проїхатись на підводі з пахучим сіном, посидіти в курені, змайстрованому власними руками, і теплої літньої ночі почути, як падають у росяні трави зорі. 
    Як хочеться знову вернутись у дитинство…



    Просмотров: 771 | Добавил: Валентина | Рейтинг: 5.0/1
    Всего комментариев: 1
    0
    1 Олена   [Материал]
    Так хочеться знову вернутися у дитинство... Валентино, ти навіяла спогади. Бажаю успіхів!

    Форма входа

    Плеер

    Календарь

    «  Октябрь 2013  »
    ПнВтСрЧтПтСбВс
     123456
    78910111213
    14151617181920
    21222324252627
    28293031

    Статистика


    Онлайн всего: 1
    Гостей: 1
    Пользователей: 0

    Все преступления совершаются в темноте. Да здравствует свет гласности!

    Теплик-life: история/религия/общество/судьбы людей/власть/политика/культура/фотографии