Теплик-life

Тепличани всiх країн, єднайтесь!

 http://теплик-лайф.рф/  tepliklife.ucoz.ru

Поиск

Друзья сайта

  • Официальный блог
  • Сообщество uCoz
  • FAQ по системе
  • Инструкции для uCoz
  • Наш опрос

    Какие темы вам наиболее интересны?
    Всего ответов: 307

    Наша кнопка
    Теплик-Life
    <!--Begin of http://xn----8sbnmhdfd5a2a5a.xn--p1ai/--> <a href="http://xn----8sbnmhdfd5a2a5a.xn--p1ai/" title="Теплик-Life"><img src="http://s51.radikal.ru/i132/1107/67/ef6fe7928f84.gif" align="middle" border="0" width="90" height="35" alt="Теплик: люди, события, факты и аргументы" /></a> <!--End of http://xn----8sbnmhdfd5a2a5a.xn--p1ai/-->

    Главная » 2013 » Сентябрь » 1 » ТАНЕЦЬ ЗІ СПЛЕСКАМИ
    10:43
    ТАНЕЦЬ ЗІ СПЛЕСКАМИ

    Валентин Сокольвяк


              У кімнату, крізь прочинені двері балкону, приглушуючи телевізійну передачу, вриваються знадвору ритми сучасної танцювальної музики: біля Будинку культури в розпалі молодіжна дискотека. Намагаюся порахувати заданий диск-жокеєм темп, але ні язик, ні мозок не встигають за ударником, який, вочевидь, гамселить свої «бцум-бцум» більше сотні разів за хвилину. Втомлююся від надмірних децибелів. Хоча за вікном липнева духота — вимушено зачиняю балконні двері. 

     Десь за півгодини до закінчення розважального заходу до мене забігають дві знайомі дівчинки-школярки з проханням напитися води. Під цим приводом уловлюю несміливі, ледь помітні паростки жіночих хитрощів, які поки що виражаються у втамуванні спраги, а на молодіжному слензі «відмазку», бо бувало, що до кварти з водою навіть губами не торкнуться. Розумію, що їм після шалених танців потрібно освіжитися, поновити косметичні штрихи і, взагалі, як вони самі говорять: «Мати товарний вид, бо не виключена можливість, що пацани запросять продовжити дозвілля в кафешці за чашкою кави». 
     Щоб якимось чином заповнити мовчазну паузу під час наведення дівчатами, ще не досить вмілого, косметичного марафету, з деякою іронією, співчуваючи їхній приємній втомі, застерігаю юних створінь, що при таких скажених танцях серце може вискочити з грудей: «Ви б попросили організаторів дискотеки, щоб cупердинамічні ритми чергувалися з повільними танцями: вальс, танго». Обидва дівчиська майже одночасно з певною відразою стрепенулися: «Тепер ці «медляки» ніхто не танцює. Глину місять ногами на подвір’ї, і то — дуже рідко»,— й прудконогими газелями побрикали назустріч модному хіп-хопу, який гучно лунав з потужних динаміків над нічним Тепликом. А мені прийшов на згадку танець молодості, як тоді його завжди оголошував ведучий: «Танцуем танец с хлопкАми!», який вже тепер «канув в Лету» — у забуття, тобто. 

                  Раніше, здається, танець передавав більшу гаму почуттів, бо чарівний плин мелодії полонив романтичними мріями закоханих. Палітра танцю доповнювалася ледь помітним тремтінням, зволожених від хвилювання, пальців рук, якими пара тримала один одного. Наближені, збуджені від пристрасті серця ще довго схвильовано тріпотіли після магічного дійства танцю. А щоб краще було орієнтуватися в підводних течіях танцювального коловертня, масовики-вигадники придумали і білий танець, і танець з «хлопками». 
    Якщо в класичному варіанті партнер запрошує партнершу, а в білому — навпаки, то в жартівливому танці пара під час танцювання розбивалася сплеском долоні стороннього юнака чи дівчини. Цієї миті новий учасник танцю встигав пошепки призначити побачення чи повідати своє інтимно-потаємне ставлення до партнерші, коли в силу різних причин цього не можна було зробити в інших обставинах. За весь танцювальний вечір танець зі сплесками оголошувався лише один раз, і тому його з нетерпінням чекало чимало юнаків і юначок, щоб дізнатися, чи появилися нові симпатії. 
              ...Несподівано, за півроку до демобілізації зі строкової служби, мені підфортунило: замполіт підводного човна Шевченко, родом з Черкащини, виклопотав для мене 10-денну відпустку. І хоча я вже був один раз, але хто в такій ситуації відмовиться від нагоди відвідати батьків. Між замполітом і мною жартома була домовленість, що привезу вінницького первака, якого дуже давно він не куштував, але запах і смак пам’ятає досі з одного подільського весілля, де був старшим боярином. 
    Матросня екіпажу човна в авральному порядку скинулася по шоколадці — це традиційна добровільна складчина з добового пайка в таких випадках, і я вже в дорозі з солодкими гостинцями для рідних і друзів. Вірніше, в небі — бо літаком економиться тридцять діб, які займає дорога пароплавом і потягом до Побірки й назад. Так що десятиденна відпустка за рахунок зекономленого часу на дорогу, збільшується до сорока, вільних від «ать-два», діб. 
    На відміну від сніжної хурделиці Камчатки, початок березня в Києві, куди завітав до брата, проявив себе диханням весни. Cонце гріло тепліше, попід бордюрами тротуарів дзюркотіли струмочки, а на гілочках дерев ледь помітно почали бубнявіти бруньки: весна заказалася рання. За кілька днів гостювання трохи притерся до метушні «стольного града» й призвичаївся до цивільної свободи. Відвідав свою військову альма-матір, де здобув спеціальність і був посвячений в військові моряки. Тут, після трьохмісячного карантину, стройової муштри й прийняття присяги, було урочисто видано чорну, з «позолоченими» якорями, стрічку до безкозирки. Побував також на набережній Дніпра біля військового корабля, монітора «Железняков», у вcтановленні якого, на честь 50-річчя жовтневого перевороту, брав безпосередню участь. 
      Ще мав на меті, якраз у переддень весняного жіночого свята 8 Березня, один задум: влаштувати несподівану зустріч Ларисі, яка навчалася в Києві. Познайомився з дівчиною перед самим призовом на дійсну службу, коли вона ще вчилася в старших класах, а пізніше вступила в один із столичних навчальних закладів. Листувалися з нею дуже рідко, всього кілька листів за два з половиною роки. Останній її лист був звуковим. На блакитній вініловій платівці вітала з Новим 1970 роком і посилала музичний привіт популярною тоді піснею Аіди Вєдіщевої «Я буду ждать тебя возле пальмы трех дорог». В супровідному листі писала, що хоча в місті багато людей, а почуває себе самотньо, ні на які гульки-танцюльки не ходить. Новорічну ніч планує провести з подружками по квартирі в хазяйки біля телевізора з «Голубим вогником». 
    Тож я і вирішив своїм візитом зробити весняний сюрприз на свято, хоча в душі хробачки парубочої самолюбивості підточували, а передчуття піддавали сумніву написані дівочі запевнення в монашчине заточення. Прикупивши, в таких випадках, традиційний візитний джельтменський набір: квіти, шампанське, шоколад, подарунок, а ще більш міцніше й звеселяюче та доброю закускою для напівголодних студентів, ввечері відшукав на Подолі квартиру, де мешкала дівчина. На мій дзвоник у дверях появилася біленька, як кульбабка, бабуся, і на моє запитання чи є вдома Лариса, з веселим здивуванням відповіла: «Та хто ж з молодих дівчат у такий день буде сидіти вдома. Всі троє пішли на танці в «Харчовик». 
    Будинок культури «Харчовик» (зараз-Дитячий музичний центр) мені був відомим, бо не один раз водили нас з учебки туди на концерти, де, до речі, побачив наживо відомих гумористів Тарапуньку й Штепселя. Але зараз мені було вже не до сміху: в скронях почастішав пульс, і я перетворився на мисливського азартного хорта, який занюхав втікаючу здобич. Залишивши в бабусі портфель з усім придбаним асортиментом для святкового застілля, десь через півгодини я вже був біля вогнища культури, з якого доносилися мелодійні звуки оркестрової музики. Cвятковий вечір був у розпалі. На балконі просторого фойє розташувався бальний оркестр, який весело вигравав своєю міддю різні заводні танцювальні ритми. Весь зал був заповнений молоддю, що певною мірою заважало знайти обличчя, тільки однієї знайомої мені, людини. Щоб краще зорієнтуватися в цьому рухливому, калейдоскопному мурашнику і бути менш помітним у моряцькій формі, я піднявся на хори до музикантів, звідки танцюючих було видно, як на долоні. 
    Не так воно було просто спочатку звикнути до різнокольорових «начосів і бабетт», а тим більше під цими модними в той час зачісками впізнати Ларису, яку бачив три роки тому в учнівській формі: у білому фартушку з обов’язковим комсомольським значком і білим бантом у чорній косі. А зараз в неї був вік дівочого розквіту в своїй молодості й красі: «В жизни раз бывает восемнадцать лет!» Метаморфозний період минув, і, недавня набоковська німфетка з «Лоліти», із підліткового незграбного стану мала постати переді мною довершеною, граціозною й привабливою дівчиною на виданні.
       
                    Знаючи притаманний, не лише жіноцтву, стадний спосіб поведінки, тобто cхильність триматися купи, я невдовзі зупинився очима на трійці дівчат, які після кожного танцю збиралися в щебетливу зграйку й ділилися своїми дівочими враженнями й секретами про партнерів по танцю. Про те, що в них поки що не було явних фаворитів красномовно говорив той факт, що не кожен танець їм вдавалося потанцювати з партнером, а ті кавалери, що запрошували, не були постійні.
     Тільки через годину-півтори на моїх очах почав вимальовуватись такий собі «трикутничок»: Лора — піжон-курсант. Перший з моїх потенційних суперників в мені не викликав особливої тривоги, бо з висоти мого спостережного пункту помітно було, що моя знайома перед піжоном тримається з деякою прохолодою. Та й він їй не пасував у залицяльники, бо майже на півголови був нижчим зростом. Іншим «фруктом» був курсантик в моряцькій формі, який з кількома своїми співкурсниками з вищого військово-морського політичного училища, що тоді знаходилося поруч з Червоною площею, також «пришвартувалися» на танці в «Харчовику».
     Мені спочатку було невтямки: Ларису спокусила тільняшка, яка нагадувала про мене, чи гарний молодий хлопець. А, можливо, все гамузом взяте? Я ж то далеко, а пальма, під якою вона мене обіцяла чекати, може зачахнути за три роки в наших туманних, до кінця не вияснених сердечних стосунках, що найбільше тривожить і дошкуляє дівчат. Адже вони в такому віці намагаються домогтися всіх цукерок і, притому, всі разом. 
    Чомусь байдужою й спокійною виявилася моя реакція на подію, що розгорталася прямо перед очима. Дивно, що в такій, здавалося б, принизливій для мене ситуації, в собі не відчув задушливої жаби ревнощів. Не дратувало її кокетство, яке поступово, з кожним танцем, переростало в лавиноподібно наростаючий флірт з колегою-моряком. Під кінець танцювального вечора, не звертаючи уваги на неймовірні викрутаси піжона з різними танцювальними «па» в стильному танці шейк, знайома віддала свої симпатії курсанту, бо на білий танець запросила якраз його — з блискучими якорями на погонах парадної суконки. Мабуть, після цього білого танцю в мені остаточно визріла думка, що я для Лариси не той, якого вона буде терпляче чекати. Цей білий вальс нібито став лакмусовим папірцем у наших стосунках, який висвітлив, що в мене тимчасове юнацьке захоплення без глибокого почуття й, швидше за все, таке було і в її душі. 
    Стрілки годинника поволі наближалися до одинадцятої вечора. Диригент духового оркестру, з яким познайомився на хорах під час свого спостереження зверху, як і домовлялися, попередив, що наступним буде танець з «хлопками». З вдячністю потиснув йому «краба» й спустився вниз, де вирувала весела атмосфера, підігріта вдома й тут, в буфеті, тостами за щастя й здоров’я прекрасної половини людства. 
    Пробирався до Лариси, обходячи пари, які сплесками долонь розбивалися, і тут же з жартівливим сміхом з’єднувалися в іншому складі. Під бадьорі акорди запального фокстроту я сплеснув в долоні, і ... Лариса стала моєю партнершею. У першу мить вона навіть не встигла зреагувати на мою несподівану появу, а сприйняла за курсанта, з яким ми були в однаковій військово-морській формі. За деякі долі секунди підняла голову, щоб подивитися на зміненого партнера під час танцю, і, мабуть, продовжити розмову, як їй подумалось, із щойно познайомленим курсантом.
     Її здивовані й перелякані очі від неочікуваної моєї появи, який мав би бути в цей час за десяток тисяч кілометрів звідси, раптово перетворилися в два озерця з заповненими вщерть сльозами відчаю й розпачу. Лариса ніяк не могла збагнути звідки я появився. У неї почали підкошуватися ноги, і, щоб втриматися, вона обома руками схопилася за мою шию, головою впала на груди, і худенькі плечі затремтіли від приглушеного ридання... Далі було не до танців і веселощів. Не стали дочікуватися, обов’язкового по сценарію, прощального танцю, а разом з Ларисою й двома її подружками по квартирі, покинули зрадницький, по моїй мірці й уяві, паркет святкового балу. Прогулянка на свіжому повітрі дещо заспокоїла і привела до тями Ларису, яка, очевидно, й нічим не завинила переді мною. Похід із подружками на танці аж ніяк не був зрадою, тим паче, що між нами не було ніяких клятв і запевнень бути аскетами в особистому дозвіллі. Я ні в чому її не звинувачував, не читав моралі, просто, як на зло, надибалась в голові приказка: «Маленька брехня породжує велику недовіру», і почала колотити й підбурювати моє горде «его» до сварки. Але я зумів стриножити й побороти наростаючий в душі гнів і образу... 
     В квартирі, куди ми всі четверо зголоднілими повернулися з «Харчовика», накрили стіл: хотілося швидше зняти спиртним психологічну напругу й хоч якось підняти настрій. Після кількох випитих келихів вина й чарок горілки дівчатам у святкових сукнях хміль якось швидко вдарив у голови. Cкільки цим, існуючим впроголодь, мученикам науки потрібно було градусів «зеленого змія» до сп’яніння. Продрімав у старенькому кріслі до перших трамваїв, а потім вийшов з квартири по-англійськи: не попрощавшись. Залишивши Ларисі й подружкам, не вручені вчора з пересердя, подарунки на столі, а бабусі-кульбабці на кухні — пляшку солодкого «Кагору» з шоколадками, я не став нікого тривожити. Довге прощання — лишні сльози, а їх за вечір Лариса виплакала, мабуть, всі. У подальшому в нас не було ніяких стосунків: всі містки було спалено. Решту днів відпустки провів в рідних пенатах. Повертався в військову частину з почуттям виконаної обіцянки: в чемодані було дві гумові медицинські грілки перегону. Один майстер своєї справи в селі на моє прохання, двічі перегнавши самогон через апарат, довів його міцність до бажаної кондиції. У московському аеропорту Домодєдово, в одному з барів мені впала в око велика пляшка кубинського рому «Негро», на етикетці якої була зображена гарна жінка: повногруда темношкіра, з приємною посмішкою. Подумав, що такий презент для земляка буде соліднішим. Коли по приїзді зайшов до замполіта і виклав перед ним хмільну екзотику, він покрутив пляшку в руках і якось розпачливо запитав: «А що, у нас в Україні перестали гнати самогон?» Витягую з чемодана зелену грілку і даю йому в руки: «Цукрова, без буряка, міцність — сімдесят градусів". Очі замполіта засвітилися задоволеними іскорками подяки і він мій могорич поклав у шухляду стола: «А цим, — віддаючи пляшку рому мені назад, — пригости своїх друзів". ЗАМІСТЬ ЕПІЛОГУ. Багато років тому я розговорився про життя-буття з армійським офіцером вищого чину. На вузловій станції ми зійшли з потягу разом: він повернувся з відрядження додому, а мені потрібно було чекати кілька годин на інший потяг. Попутчик запропонував продовжити незакінчену в вагоні нашу розмову в станційному кафе за кухлем пива, але перед цим передзвонив дружині з телефона-автомата, що вже приїхав і через годину буде вдома. 
    Повільно попиваючи пиво, ми ще з годину говорили про взаємовідносини людей, а коли він підвівся йти — я його запитав, чому він не поспішив додому зразу, а лише повідомив про свій приїзд. Офіцер поволі, щоб я краще затямив, відповів: «Великого розуму не треба, щоб зненацька застати дружину в амурних гріхах. А так я даю шанс замести сліди, якщо вони є, і разом з цим показую, що її довіряю. Все одно жінку не впасеш. А якщо зненацька викрити подружню зраду — то кому від цього стане легше? Відповідь знайди сам». 
    Давши мені життєвий урок, він попрощався зі мною й твердою, з муштрованим вишколом, ходою впевнено направився до затишної домашньої оселі. 


    Просмотров: 771 | Добавил: paul | Рейтинг: 5.0/2
    Всего комментариев: 0

    Форма входа

    Плеер

    Календарь

    «  Сентябрь 2013  »
    ПнВтСрЧтПтСбВс
          1
    2345678
    9101112131415
    16171819202122
    23242526272829
    30

    Статистика


    Онлайн всего: 1
    Гостей: 1
    Пользователей: 0

    Все преступления совершаются в темноте. Да здравствует свет гласности!

    Теплик-life: история/религия/общество/судьбы людей/власть/политика/культура/фотографии