Теплик-life

Тепличани всiх країн, єднайтесь!

 http://теплик-лайф.рф/  tepliklife.ucoz.ru

Поиск

Друзья сайта

  • Официальный блог
  • Сообщество uCoz
  • FAQ по системе
  • Инструкции для uCoz
  • Наш опрос

    Какие темы вам наиболее интересны?
    Всего ответов: 285

    Наша кнопка
    Теплик-Life
    <!--Begin of http://xn----8sbnmhdfd5a2a5a.xn--p1ai/--> <a href="http://xn----8sbnmhdfd5a2a5a.xn--p1ai/" title="Теплик-Life"><img src="http://s51.radikal.ru/i132/1107/67/ef6fe7928f84.gif" align="middle" border="0" width="90" height="35" alt="Теплик: люди, события, факты и аргументы" /></a> <!--End of http://xn----8sbnmhdfd5a2a5a.xn--p1ai/-->

    Главная » 2016 » Сентябрь » 15 » ТРИ НЕБА
    20:57
    ТРИ НЕБА

    Василь Піддубняк,

    член асоціації письменників України, поет, журналіст

     

    ТРИ НЕБА
    1.
    У синім полі білі вівці бродять,
    Зелені зорі впали на полин…
    Холодні паволоки вже на сході.
    І дня – нема: пробіг іще один!

    Димить вуглярка на краю городу,
    Хор свіргунів змагається взахлин,
    І меншає довкілля і народу.

    То тут, то там спалахують віконця,
    І літепло від них, немов від сонця.


    2. 
    Притихле море без кінця, без краю, 
    А в морі тому – камінь золотий…
    І яблуня квіт-чари розпускає 
    У інший часопростір – неземний!

    Гніздечко в кронах навіває спокій, 
    Жаданий задушевний супокій… 
    А що в гніздечку на гіллі високім?

    Сидить в гніздечку старожил Гадюн,
    Відомий обіцяльник і брехун.

    3.
    Звертаюсь до третього неба щомиті, 
    Дарма, що не бачу, хто в ньому і де…
    І струми блаженні струмують з блакиті,
    А з ними вповання на краще гряде.

    Дарма, що сьогодні – все хмари і хмари,
    Що повен вітрами й дощами цей день,
    Що знизу пожари і зверху пожари.

    Із третього неба почнеться прозріння
    І пустить нове незнищенне коріння.

     

    ***

    Поезія – не позахмарний храм,
    Де гулом повні куполи-блавати…

    Поезія – це сповідь сам-на-сам,
    Яку в словах все важче передати.

    Поезія – це запізнілий гість,
    Котрий вночі в дорозі заблудився,

    Знак таїни, пресвітла цифра шість,
    Що прилетіла щойно з небовисі.

    Знак зрілості, постава колоска,
    Що нахиливсь над шляхом, ще небитим.

    Знак повені, коли стрімка ріка 
    Сама себе не може зрозуміти…

    Поезія – це подорож у мить,
    Яку не завше годен зрозуміть.

    ***

    «Повертайся живим!»

    Та не всі повертаються,
    Мов не чують тих Слів, 
    Тих сумних молитов…

    То не води Дніпра по землі розливаються,
    То уже з берегів повиходила кров.

    Кров не тих записних гетьманців-патріотиків, 
    Хто щодня булавою із липи 
    Трясе…
    Їхнім чадам і їм Україна –
    Екзотика,
    І вона, зрозуміло, не «понад усе».

    «Повертайся живим!»

    Та прохання це губиться
    Між руїнних руїн, 
    Між могильних вінків…

    І свята не спішать на притишені вулиці,
    І відходять дочасно у вічність батьки.

    …Я стою край межі, 
    Край отої, єдиної,
    Де волога земля, мов з-під плуга ось-ось…

    На світлинах – всі ті,
    Хто гордивсь Україною,
    А прийдешнім гордитися не довелось.

    «Повертайся живим!» 
    Це моління знімається 
    До небесних небес, але звідти – мов дим…

    Україна в маю і, у вересні мається:
    «Повертайся живим!»

    Та ж чи вийде – живим?..

     

     

     

    ПРОЩАННЯ З ХУТОРОМ

    Звалилася команда ізгори: 
    Перевезти селян у райські кущі!
    Здригнулися від звістки явори, 
    Настренчилися
    Провінційні душі.

    В райцентрі лист у ящик вкинув брат:
    «Пробач, що куцо – 
    Ніколи писати.
    Наказано: усім переїжджати.
    А це ж тобі, далекий, не парад…»

    Так, не парад. Це підступи доби
    Для жменьки незахищеного люду,
    Що випав із праотчої судьби – 
    Праотча – та навряд чи коли й буде…

    Рябки завили гласами вовків,
    Півні охрипли, наче з перепою…

    «Столичні» смалять
    Знічені дядьки,
    Заскочені державницьким забоєм.

    Гора стоїть спустошена, мов храм,
    В якому побували лицедії.

    Божок партійний 
    Рапорт шле богам:
    «Усіх зачистив! 
    Вперлась лиш Марія…»

    А що ще треба для блаженства їй?
    Яких ще благ від рідної держави? 
    Того не знають ні хула, ні слава…

    …Та як же Україні – 
    Без Марій?..

    ***

    А й правда, крилатим ґрунту не треба.
    Землі немає, то буде небо.
    Немає поля, то буде воля.
    Немає пари, то будуть хмари.

    Ліна Костенко.

    Епоха безкрилих ступає мов Діва,
    Яку ошукали духовні старці.

    Чи є в тому диво?
    Немає в тім дива:
    В епохи безкрилих
    Ропуха в руці!

    Пощо їм вітчизни настраждані доли? 
    Для них батьківщина – загарбаний ґрунт…

    А небо… 
    Небес не дістати ніколи,
    Хто крила продав 
    За маєтності фунт.

    Пощо їм земля у квітучому маї?
    Вони ж бо не бджоли, хоча і гудуть…

    Пощо їм відрада полів неокрая,-
    Вони ж у полях тих
    Не сіють, не жнуть.

    Пощо їм та воля, 
    Ті голови в полі,
    Що впали за волю від стріл і мечів?..

    Пощо тим шевченкові верби й тополі,
    Хто любить Вкраїну хіба що… вночі?

    Сьогодні народ – 
    Не збіговище сірих,
    Хоча і не цар ще, та вже і не раб.

    В народу є небо, і воля, і віра,-
    Без них він піднявся над хмари хіба б?..

     

    ***

    НА СВИТЯЗІ

    Не озеро, а птах сріблистокрилий,
    В якого все ще імені нема… 
    І плине, мов незаймана зима,
    Самітний образ, вхоплений вітрилом.

    А я за ним, а я… Та що із того?
    Вітрило те – негадана зима,
    Синичка, що звалилась на дорогу…

    Коли ж ти підступила, зрозумів:
    Мовчати нам сто довгих літ – без слів.

     

     


    Блідне вже вогонь палкий на ружах,
    Огортає землю ніжний дим.

    А тополі… 
    Йдуть, немов хорунжі,
    З поля до пастельної води.

    Цвіркуни на віолінах грають
    Літнє танго, як вино, хмільне.

    Ліпшої пори, повір, немає,
    Ніж оця, що завтра промине.

    Вічності і в вічності немає!
    Хто інакше думає – 
    Обман…

    Мріє над серпневим небокраєм
    Незбагненний ще ніким туман.

    Той, хто розгадає таємницю,
    Той щасливим стане в сто разів!

    Блідне вже вогонь…
    На дні криниці
    Всесвіт ходить, наче по росі.

    І аби не дим вітчизни з яру, 
    То б подумав: це не той вже світ…

    Дістаю з холодного пожару
    Дві зорі – 
    Наш давній заповіт.

     

     

    ***

     

    РОНДЕЛЬ
    У кронах стільки шерхоту сухого,
    Що кмітиш навздогад гірчичне тло.
    Пером жар-птиці котиться тепло
    На вересню прокладену дорогу.

    Де, торжище шуміло, вже нікого,
    Неначе люду зроду не було…
    У кронах стільки шерхоту сухого, 
    Що кмітиш навздогад гірчичне тло.

    Ясні обличчя звернуті до Бога:
    - Спаси і збережи від бід і лих,
    Від непомірних прикрощів земних…
    І тиша з тиш – неначе засторога:
    У кронах стільки шерхоту сухого!

     

    ***

    ..Добре бути молодим
    У теплі дні збирання винограду.

    Максим Рильський

    І відстань до крайберега тремка, 
    І шлях угору – мов до Вавилона.

    А ми п’янкі збираєм виногрона,
    І ти мені із осінню – 
    П’янка!

    Торкається божественна рука
    Звабливих складок ніжного хітона.

    І страм прикрила місячна корона,
    І обійняла нас (вгорі!) ріка.

    І довго там, край Божої води,
    Тривало дійство рухів у свічаді.
    І визрівали
    Перші холоди,

    І ніч пливла, 
    мов хмари у Багдаді...

    (І я стаю щоразу молодим,
    Коли збирають грона виноградні.)

    ***

    ВЕРТАННЯ

    Горобиної ночі, горобиного дня
    Гнав козак із неволі вороного коня.

    Медом сизим пахтіли молоденькі жита.
    Гнав коня вороного повз невольні літа.

    Повз стрілу, що шукала не птаха, о ні,
    А його, молодого, на коні воронім.

    Горобиної ночі, горобиного дня
    Ліг Дунай під копита вороного коня.

    А потойбіч Дунаю – деревій, ковила, 
    А посейбіч Дунаю – ні садка, ні села.

    Горобиної ночі, горобиного дня
    Козака не стрічали, не спиняли коня.

    Чи жита столочили
    Вітровії круті?
    Чи не та сторононька?
    Чи літа вже не ті?

    ***

    ПОКЛИК ПРАЩУРІВ

    Сергієві ПІДДУБНОМУ.

    Великі сніги, холод, голод 
    мучили наших людей, 
    але стояли твердо. 
    Лишаючись усього, 
    вони немало натерпілися, 
    бо незалежність хотіли мати і творили її.

    Ілар Хоругин. 
    Велесова Книга, дощечка 6А.

    Ми снігами бредем, а сніги – усе вищі!
    Вже бори у снігах, вже гробниці – ледь-ледь…

    Ні зірок, ні вогнів,
    Тільки сіверко свище.
    Може то і не сіверко геть,
    А у білому – Смерть?

    Може то не вона, може то іновірець,
    Той, що так набивається нам у вожді?..

    Та були в нас, були вже
    Гегемони нещирі.
    Ми вже якось самі… 
    По снігах… по воді…

    Голод морить усе, 
    Він вже сам – потороча.
    Вже надію на ліпше повалює з ніг.

    Та ніяка мана не засліпить нам очі,
    Не позбавлять вітчизни 
    Ні варвар, ні сніг!

    Неімущі ідуть в невідомості пащу,
    І ніхто і нікому – про смерть, що гряде.

    Кволо стелиться шлях.
    Хто порік, що пропащі?
    Самозречення душ
    До мети 
    Доведе!

    Вже відзимки ось-ось. 
    Холоди – не граніти!
    Зоребог виясняє заметений путь.

    …Може ми й не дійдем, 
    Та дійдуть наші діти
    І по буквах осанну відважним складуть.

    ***

    Шукає літа вітер тут і там,
    Дуднить стерня, не скрізь одноманітна.
    І павутинка, срібна чи блакитна,
    Вітрило дошиває
    Журавлям.

    Перебігає хмарки вогка тінь
    Над брамою погоди і негоди.
    Під брамою ж – собаки і народи,-
    У світлі загадкових 
    Мерехтінь,
    Що розлились, мов березневі води.

    Скрип навкруги від журавлиних пер.
    Небесні мабуть пишуть нашу даність:
    Про те, що відбувалось
    На Майдані,
    А стало зрозумілим лиш тепер,
    У дні, що схожі більш на окаянні.

    Напишуть і за море понесуть,-
    Хай світ збагне, 
    Почому наша воля,
    Почому кварта лиха й крапля долі
    І в чому негараздів наших суть,
    Кого Жура стрічає в дальнім полі, 
    Куди коня печального ведуть.

    Простори вже за обрієм, ген-ген,
    Вже за крильми, Славутою, Дунаєм,
    Вже там… 
    Де України вже немає…
    Попереду – Париж чи Карфаген.
    Та що нам з того?
    Літо відбуває!

     


    Не згледілись тополі – щезло сонце!
    Лиш мить якусь ще диск палахкотів…

    В примерклім небі 
    Світить світ 
    Віконця, 
    І сходить на землі за тінню тінь.

    І що ж воно за таїна, скажіте?
    А скаже хто, коли – 
    Нема ніде…

    Назавтра у нову реальність 
    Літо 
    (Іще одне!) 
    За овид перейде.

    І стане більше вогників небесних,
    І менше стане вогників земних…

    Та завтра знову білий день воскресне
    Подією
    Масштабів світових!

    Тепло розтане, наче голос літа,
    Зелені крони жовто зашумлять…

    І коні часу 
    Знов несамовито
    На тлі дороги лишать слід завзять.

    Всеможний всесвіт зашумить тихіше.
    Преображення промине – й нема!
    А ти, кохана, знову зринеш
    Віршем,
    І прочитаєш вірш той крадькома.

     

     

     


    Віддаляюсь… Береги в тумані, 
    Звуки хвиль все більше олов’яні,
    Вже не жайвір – цятка вдалині.

    Що там за огні несокровенні
    Випливають, голубі й зелені,
    Стиха усміхаючись мені?..

    Ось тополі… Вже удосталь сиві,
    В непомітній старості красиві,
    Мову предків бережуть – не ми ж!

    Над хатами макрокосм чаклує,
    Бог усі благання наші чує,
    Не лишень усі, а більше, ніж…

    Ну а я все далі від місцини,
    Де пізнав уперше Україну,
    Де збагнув, що кревний край – один…

    За туманом вже й тополь не видко,
    Виднокрай вже – мов незрима нитка,
    Тільки чутно чути горній дзвін.

    Ген малий хлопчина незнайомий
    Хмари проводжає біля дому,
    Того дому, що уже… не дім!

    І крізь шум, що ронить стиглий колос,
    Чую рідний вікопомній голос.
    Голос, що припрошує: «Ходім!..»

    Просмотров: 241 | Добавил: paul | Рейтинг: 5.0/1
    Всего комментариев: 0

    Форма входа

    Плеер

    Календарь

    «  Сентябрь 2016  »
    ПнВтСрЧтПтСбВс
       1234
    567891011
    12131415161718
    19202122232425
    2627282930

    Статистика


    Онлайн всего: 1
    Гостей: 1
    Пользователей: 0

    Все преступления совершаются в темноте. Да здравствует свет гласности!

    Теплик-life: история/религия/общество/судьбы людей/власть/политика/культура/фотографии