Теплик-life

Тепличани всiх країн, єднайтесь!

 http://теплик-лайф.рф/  tepliklife.ucoz.ru

Поиск

Друзья сайта

  • Официальный блог
  • Сообщество uCoz
  • FAQ по системе
  • Инструкции для uCoz
  • Наш опрос

    Какие темы вам наиболее интересны?
    Всего ответов: 287

    Наша кнопка
    Теплик-Life
    <!--Begin of http://xn----8sbnmhdfd5a2a5a.xn--p1ai/--> <a href="http://xn----8sbnmhdfd5a2a5a.xn--p1ai/" title="Теплик-Life"><img src="http://s51.radikal.ru/i132/1107/67/ef6fe7928f84.gif" align="middle" border="0" width="90" height="35" alt="Теплик: люди, события, факты и аргументы" /></a> <!--End of http://xn----8sbnmhdfd5a2a5a.xn--p1ai/-->

    Главная » 2017 » Февраль » 4 » Удич опускають у пекло.
    23:12
    Удич опускають у пекло.

    Сільські вісті. П’ятниця, 
    27 січня 2017 року 
     № 7 (19452)

    З літопису наших днів

    За недієздатної влади бал править безправ’я

    Василь ПІДДУБНЯК.

    ЗЛИДНІ обсіли це мальовниче селище на межі Вінниччини так, як ніколи не обсідали. Навіть за тривалої німецької окупації жодного гвинтика з місцевої цукроварні у Третій рейх не було вивезено. Жодного!

    Те, що не зробили німецькі окупанти, чинять загарбники доморощені, виплекані українськими матерями, на українському хлібі, під українським же небом. І немає у них ні совісті, ні честі, і управи на них нема.

    Черговий напад на цукрозавод стався майже напередодні Нового року. Група невідомих молодиків, наче чорна зграя голодних ворон, нагло вдерлася на завод і оголосила себе «представниками власника».

    Оглушеним Удичем миттю розлетілася тривожна чутка: «Будуть вирізати завод!». Півтора десятка місцевих жінок вирішили пікетувати заводські ворота: «Не дамо!»

    Та що там той «жіночий батальйон», у якого ніякої підтримки ні з Теплика, ні з Вінниці, ні, тим паче, з далекого від удицької біди Києва?

    Цукроварню в Удичі — одну з найстаріших в Україні — на території тодішнього Уманського повіту Київської губернії побудували всього за рік. Але так, що деякі корпуси, зокрема складські, й досі стоять, наче збудовані не сто з гаком років тому, а принаймні десять!

    За роки експлуатації Удицького заводу деяке обладнання виходило з ладу, вдосконалювалися технологічні процеси, і зрештою, переживши не одну технічну «революцію», він ввійшов у число лідерів цукрового Донбасу.

    Востаннє серйозна реконструкція на заводі відбулась перед початком 109-го сезону цукроваріння. Аби підприємство і надалі залишалося серйозним «гравцем» на цукровому ринку країни, інвестори протягом двох років вклали в ремонт і модернізацію потужностей 5 млн 300 тис. гривень. Ще близько двох мільйонів гривень пішло на облаштування карамельного цеху. Потужність виробництва — до трьох десятків тонн продукції за добу. Плюс 80 нових робочих місць, що для округи — велике благо. Небо над заводом, яке було захмарилося, знову виясніло.

    І тут раптом лист із Удича. Автор — мій добрий шкільний учитель, інженер-цукровар за освітою Михайло Кузьмич Камінський.

    Не лист — стогін відчаю.

    «Зараз на Вінниччині рейдери зухвало атакують наші цукрозаводи, доводять обманом їх до банкрутства, а потім ріжуть на брухт, — писав Михайло Кузьмич. — А біля кожного такого заводу — робітничі селища, солідна інфраструктура — лікарні, клуби, житлофонд, — все те, що створювалося роками нашими ж руками.

    У нас в Удичі вже розібрали залізницю — 22 кілометри! Порізали тепловози, мотовози, інше майно. На черзі — завод. Поки що бережемо його. Та чи стачить сил?..»

    Сил, видно, не вистачило. Бо що таке 350 робітників проти орави ординської, у щільних лавах якої — безкарні пройдисвіти, загадкові банкіри, різнорівневі депутати, а за ними — суворі прокурори, судді, судові виконавці, поліціянти… І всі ж як один недоторканні. Та ще й короткозорі або взагалі сліпі!

    І спробуйте у цієї кримінально-правоохоронної публіки запитати, хто демонтував залізницю, по якій із Удича в світ широкий відправлявся цукор, а в Удич завозилися мотори, запірна арматура, транспортери, необхідний для виробництва камінь-вапняк? Або поцікавтеся, куди ділися майже півтори тисячі тонн вирваних по живому рейок (майже 24 залізничних вагони!), ніхто не скаже — ні недоторканні прокурори, ні такі ж недоторканні, схоже, руйначі залізниці.

    Хто у районі дасть відповідь на просте запитання: чому в нинішній начебто правовій державі безправ’я стало більше, ніж за «безправного» соціалізму?

    Ніхто! І прикро мені, чия трудова біографія починалася саме на Удицькому цукрозаводі, читати у ЗМІ інформації, озаглавлені так: «Бардак і корупція у смт Теплик зашкалюють при новій владі», «Вінницька прокуратура кришує бізнес Саші Януковича в смт Теплик», «Завдяки новій поліції і прокуратурі 90-ті роки у Теплицькому районі відпочивають»…

    Може, це «зашкалювання» і «кришування» в районі, а ширше — в області, що дала Україні чинних Президента і очільника уряду, і спричинили початок кінця — руйнацію провідної в аграрному краї галузі?

    І побік цій ненажерливій камарильї те, що не заводи вона вирізає, а долі людські, нищить соціальну інфраструктуру, розорює заводські селища, а з ними — й прилеглі села.

    І хто зарадить цим простим людям у нещасті, коли влада у Теплику — безпомічна, у Вінниці — ялова, у Києві — глуха. Хто допоможе, коли ті безпомічність, яловість і глухота вже хронічні?

    …Заводський гудок такої пори (розпал переробного сезону!) тричі на добу скликав на чергову зміну цукроварів. І не лише з Удича, а й із навколишніх сіл і присілків — Погорілої і Кизимів, Росоші й Червоного Кута, Веселівки і Кам’янок…

    Мовчить гудок, і Удич разом із вкритими снігами селами і присілками наче вимерли або ж збираються вимирати, або, як Войтівка чи Кизими, уже на тому, Царство Небесне, світі.

    Півтора десятка жінок стоять під заводською брамою, сподіваючись на те, що зможуть зупинити варварів, котрі, назвавшись «новими власниками» підприємства, приїхали з однією місією — порізати обладнання на брухт, а далі хай хоч вовк і траву їсть!

    Падіння заводу почалося наприкінці минулого століття.

    — У 1999 році сільським жителям оголосили, що акцій вони не отримають, оскільки підприємство збанкрутувало і якраз акції перекривають його борги, — розповіла журналістам вінницької газети «Правди сила» сільський голова Олена Кісар. — Функціонував завод ще в 2011 році, коли його власником було також пізніше збанкрутіле підприємство ТД «Агроінвест», яке заборгувало людям 470 тисяч гривень. Також вони були винні гроші банку «Форум», котрий за борги забрав у них це приміщення, але за останні п’ять років не сплатив жодної гривні податку за нього. За десять років підприємство змінило п’ять різних власників! Чоловіки, які приїхали 12 грудня, сказали, що викупили завод у банку та будуть його різати. Показати бодай якісь документи відмовилися, залишили охорону й подалися геть…

    У які тільки двері не билися люди, щоб влада звернула увагу на їхню трагедію — та все, мов риба об лід. У влади вуха позакладало і очі зашорило.

    Та все ж таки селян почули. Не у Теплику, не у Вінниці, не в Києві. В загублений у подільських лісостепах Удич, куди влада забула або й зовсім не відає дорогу, прибули… Міхеїл Саакашвілі та його однодумці. Ну то й що, що він для влади «збитий льотчик»? А може, Міхо й спеціально «збили», аби не набував на українській землі все більшого авторитету?

    Міхеїл Ніколозович разом із колишніми цукроварами зумів пройти на територію заводу, на власні очі побачити, де і чим вирізають устаткування, власноруч розвантажити підготовлену до відправки вантажівку з брухтом (ще придатним до експлуатації заводським устаткуванням).

    В обшарпаному заводському клубі гість докладно пояснив, чому в Україні знищуються такі невеликі підприємства, як їхнє, а з підприємствами — і села, пообіцявши при цьому юридичну підтримку людям, що готові до останнього відстоювати завод. Чи вдасться?

    Ясно одне: у ще одному куточку України чинна влада вбила у людей довіру до себе. І не тільки в Удичі, зрозуміло.

    У департаменті агропромислового розвитку області вдалося дізнатися, що за останніх півтора десятка років площі посівів цукрових буряків на Вінниччині зменшилися приблизно втричі, на брухт порізано 11 цукрових заводів, а 16 очікують на рішення про подальше існування, роботу втратило понад 15 тисяч жителів області.

    Згідно з інформацією Мін’юсту, із шести робочих заводів на Вінниччині до двох має безпосередній стосунок Петро Порошенко. Цікаво, і «президентські» заводи колись поріжуть?..

    Джерело: газета "Сільські вісті".
     

    Просмотров: 196 | Добавил: paul | Рейтинг: 5.0/2
    Всего комментариев: 0

    Форма входа

    Плеер

    Календарь

    «  Февраль 2017  »
    ПнВтСрЧтПтСбВс
      12345
    6789101112
    13141516171819
    20212223242526
    2728

    Статистика


    Онлайн всего: 1
    Гостей: 1
    Пользователей: 0

    Все преступления совершаются в темноте. Да здравствует свет гласности!

    Теплик-life: история/религия/общество/судьбы людей/власть/политика/культура/фотографии