Теплик-life

Тепличани всiх країн, єднайтесь!

 http://теплик-лайф.рф/  tepliklife.ucoz.ru

Поиск

Друзья сайта

  • Официальный блог
  • Сообщество uCoz
  • FAQ по системе
  • Инструкции для uCoz
  • Наш опрос

    Какие темы вам наиболее интересны?
    Всего ответов: 305

    Наша кнопка
    Теплик-Life
    <!--Begin of http://xn----8sbnmhdfd5a2a5a.xn--p1ai/--> <a href="http://xn----8sbnmhdfd5a2a5a.xn--p1ai/" title="Теплик-Life"><img src="http://s51.radikal.ru/i132/1107/67/ef6fe7928f84.gif" align="middle" border="0" width="90" height="35" alt="Теплик: люди, события, факты и аргументы" /></a> <!--End of http://xn----8sbnmhdfd5a2a5a.xn--p1ai/-->

    Главная » 2015 » Июнь » 7 » "УКРАЇНСЬКЕ ВЕСІЛЛЯ СХІДНОГО ПОДІЛЛЯ середини ХХ – початку XXI століття
    08:40
    "УКРАЇНСЬКЕ ВЕСІЛЛЯ СХІДНОГО ПОДІЛЛЯ середини ХХ – початку XXI століття

    Фото: Максим Пилипак

    М.Пилипак,

    кандидат історичних наук

     

    ВЕСІЛЬНИЙ ОБРЯД СЕЛА МИШАРІВКА ТЕПЛИЦЬКОГО РАЙОНУ ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

     

    Актуальність локального дослідження весільної обрядовості українців зумовлена стрімкими глобалізаційними та асиміляційними процесами, результатами яких є трансформація та зникнення традиційної форми культури.

    Метою даного дослідження є аналіз весільного обряду села Мишарівка Теплицького району Вінницької області.

    Традиційно весільний обряд зазначеного населеного пункту поділяється на три періоди: передвесільний, власневесільний та післявесільний. Розпочиналось весілля із сватання.

    Сватати дівчину у Мишарівці йшли двоє старостів та хтось з рідні – батьки, сестри, брати. З собою сватачі несли хліб і «восьмушку» горілки. Хліб був білий або житній, у кого який. Сватати йшли в неділю, в дообідню пору, щоб занести хліб, заручити молодих і договоритись за дату весілля.

    Під час сватання дівчина стояла коло печі, потім, прийнявши хліб, старости з батьками молодої сідали за стіл. Перед цим молода чіпляла нареченому білу хустку до боку, а старостам пов’язувала домоткані або вишиті рушники. Крім дарування молодому хустки та перев’язування старостів рушниками, знаком згоди на заміжжя було і надрізання принесеного старостами хліба. Про трансформацію у традиційному сватанні респондент зазначила: «Зараз ідуть сватати як хто!» [4].

    Через тиждень в неділю були заручини. Молодих садили на посаді на кожусі. На думку дослідників, використання кожуха, як на заручинах, так і в усьому весільному обряді є виявом давніх вірувань, пов’язаних із побажанням молодим багатства: «Хто волохатий, той буде багатий» [3, с. 69]. Як зазначає І. І. Несен, на заручинах кожух пов’язаний із посадом: «Посад – важливий етап, пов’язаний із перехідним станом обох молодих, що містить елементи ініціаційного змісту» [2, с. 40].

    Вже перед весіллям робили дівич-вечір, який у селі Мишарівка також  має локальну назву – тороточини. В молодої в п’ятницю, а жениху в суботу вбирали гільце. Матеріалом для його виготовлення слугували дерев’яний стовбур та гілля ялини. Вквітчати гільце молодому помагали дружки і буяри, робили квітки. Прикраси робили із стружок. В молодого старшу квітку (вершок) чіпляє старша світилка.

    На протязі тижня, перед весіллям, молоді особисто запрошують на весілля гостей. Просили спеченими з муки калачами, а пізніше – купленими подарками. Молода просила з старшою дружкою удвох, а жених із старшим боярином. Як заходили в хату, то казали: «Прошу на хліб, на сіль, на весілля». Батьків як просили то казали: «Прошу на хліб, на сіль, на весілля, батьків за батьків». Дещо інший варіант тексту запрошення використовували молоді, як просили одне одного: «Прошу на хліб, на сіль, на весілля, а Галю за світилку але не за ту, шоб світити, а шоб зі мною вік прожити» [4].  

    Традиційно молода запрошувала на весілля у вінку, лєнтах, вишитій сорочці, а також у широкій спідниці з підтичкою. Респондент зазначила, що традиція запрошення молодою у традиційному строї побутувала до 1968 року: «зараз буває дехто просе в українській формі» [4]. Також при запрошенні молоді намагались не зустрічатись, оскільки, за народними віруваннями вважалося, що після цього вони не будуть жити разом.

    В п’ятницю, чи суботу жених приносив гільце разом із боярами на тороточини до молодої. У молодої гільце вбирали дружки, а старша дружка чіпляла на нього вершок. При цьому співали:

    Нитки, старосто, нитки, (2)

    Бо як не буде нитки,

    Вирвемо чуба на збитки.

    ***

    Жита, старосто, жита, (2)

    Бо як не буде жита,

    Буде староста битий.

    Традиційними для досліджуваного населеного пункту є обрядодії з весільними гільцями молодої та молодого – обмін, танець боярина, роздавання гостям: «Вже у весілля молодий ввечері йшов із гільцем до молодої і мінялись ними. Після вечері, перед частуванням, старший боярин танцює із гільцем. Як краяли коровай, то разом із скибкою короваю дарили всім родичам гілочку гільця, а ті – молодим гроші, чи подарок» [4].  

    В п’ятницю в молодої, в четвер – у жениха випікали коровай. Згідно загальноукраїнської традиції, при запрошенні жінок для випікання короваю, особливу увагу звертали на їхній сімейний стан, зазвичай – вони мали бути заміжніми і добре жити в парі: «Розвідниць у коровайниці не брали!» – зазначила респондент. Коровайниці просили у старшого старости благословення, щоб замісити і спекти коровай. Співали:

    Благослови, Боже, (2)

    І отець, і  мати,

    Своєму дитяті коровай мішати.

    Табанюк М.З. детально описала процес виготовлення та випікання короваю: «Для короваю треба яйця, пражане (кип’ячене – М.П.) молоко, масло, сахар, трошки солі, мука. Коровайниці замісювали тісто і чекали, шоб воно зійшло. Виробляли тісто. Спочатку робиться основа короваю – обруч. Вквітчується колосками, гребінцем, тоді обтягується меншим обручом. Виробляють різні прикраси: лебеді, їжачки, шишки, листочки і інше. Головна прикраса – посередині чотири рози з чотирма листками. Коли напалили піч і коровай зійшов, то піч загортают і кидают поводир із тіста». Подібний звичай зафіксований у селі Сокільці Гайсинського району Вінницької області, де традиційним є випікання спеціального обрядового печива – вихватня, якого тричі перехрещували і садили в піч перед короваєм. [13, Арк. 5]. Очевидно, дана обрядодія мала сприяти тому, щоб коровай добре вдався, а сам повадир – відганяв сили, які могли завадити цьому. Потім коровайниці сажають коровай. Всі співають: 

    Наша піч регоче (2)

    Короваю хоче,

    А припічок усміхається ,

    Короваю сподівається.

    Бувало, що коровай гарно сходив і деко не влізало в піч, то мусіли зчісувати челюсті печі.

    Після того, як коровай посадили в піч, коровайниці співали:

    Ми на тік ходили (2)

    З Дунаю воду носили,

    З Дунаю, не з Дунаю,

    Для нашого короваю.

    По тому, наскільки вдався коровай, прогнозували майбутнє спільне життя подружжя. Респондент зазначила, що робити і пекти коровай треба було тільки стоячи, очевидно тому, щоб він не просів. Проте, якщо коровай виходив не дуже вдалим, то на відміну від інших сусідніх сіл, у досліджуваному населеному пункті його дозволялося перепекти. До весілля коровай тримали в холодній хаті.

    У неділю молоді нарізно збираються до шлюбу. Респондент зауважила на трансформації у весільному одязі молодих: «Раніше молодий одягав костюм, сорочку, туфлі, а молода була у спідниці, вишитій сорочці, і тоже туфлях. На голові вінок і лєнти. Коси були розплетені. Зараз молода рідко вдягає вінок» [4].  

    За ворота молодого і молоду випроводжають батьки. Перед дверима кожного із них їх хрещена мати обсипає житом, а рідна мати кропить свяченою водою. Потім виводять хусткою за ворота. По дорозі молода віддає хліб першому зустрічному чоловікові.

    Як молодий приходить за молодою, його на порозі зустрічають батьки молодої з хлібом і запрошують до хати. Світилки співають:

    На добрий день тому (2)

    А хто в цьому дому,

    Старому й малому,

    Ше й Богу святому.

    Зі сторони молодої відспівують:

    Здорові свати були (2)

    Шо нас не забули,

    До нас завітали,

    «Добрий день» сказали

    Розплітали молоду в неділю, в день весілля. Перед розплітанням молода ховалася. Бояри знаходили її і садили на кожух. Дружки співали:

    Благослови, Боже, (2)

    І отець і мати,

    Своєму дитятку,

    Русу косу розплітати.

    ***

    Ой, дайте нам стільця (2)

    До стільця гребінця,

    До гребінця кожуха,

    Нехай сяде молодуха.

    Дружки відспівують:

    Не зробили столярі стільця (2)

    Не купила мати гребінця

    Не пошили кравці кожуха,

    Не сяде молодуха.

    Згідно традиції у селі Мишарівка косу молодій розплітає її мати та брат.

    Після вінчання молодий веде молоду до себе на обід. Молодих зустрічають у воротах хлібом з сіллю на стільці і переливають водою дорогу, а біля порога зустрічає мати з хлібом і рушником. Мати одягнена у вивернутий кожух. Зустріч молодих батьками у вивернутому кожусі – демонстрація протиставлення «свого» й «чужого», «людського» і «звіриного», перетворення старого в нове [1, с. 219]. Молоді беруться за кінці рушника і мати три рази обводить їх кругом стола в хаті. Сідають обідати.

    Традиційними весільними стравами були: холодець м’ясний і рибний, риба жарена, капуста, бабка з м’ясом, голубці, налісніки, кисіль, пирожки, пізніше – винігрет. Респондент зауважила, що зараз на весіллях дають всього набагато більше [4]. Із спиртних напоїв подавали домашні горілку і вино, квас. В залежності від кількості запрошених гостей, горілки на весілля йшло відер 4-6. Варили самогонку із буряків, рідше – із сахару.

    Під вечір покривали молоду, яка разом із молодим сиділа на кожусі. Вінок знімала старша сваха молодої, а старша сваха від молодого співала пісню:

    Я ж тебе, сестрице (братику), покриваю

    Щастям, здоров’ям наділяю,

    Шоб ти була здорова, як вода,

    Шоб ти була багата, як земля,

    Шоб ти була весела, як весна.

    Дай вам, Боже, цілуваннячко, милуваннячко,

    Від молодості до старості, дай Боже.

    Після цього сваха молодого, та яка покривала пов’язує молоду білою хусткою, яку купувала її мати, а також ще могли пов’язувати тією хусткою, яку молода чіпляла молодому на сватанні до боку.

    Вінок, який знімали з молодої, вкладали в ікону Пресвятої Богородиці, а стрічки віддавали дружкам і світилкам. Після того, як молода вставала з кожуха, на якому її покривали, то кожна дружка і світилка намагалися першою сісти на її місце, що мало сприяти їх заміжжю. Молода по черзі кожні із них садила на кожух і цілувала. Після цього з кожною перетанцьовувала і клала на голову свій вінок.

    Однією з найголовніших обрядодій у весільному обряді села Мишарівка є поділ короваю. Згідно традиції, коровай розрізали на шматки і разом із гілочкою гільця дарували гостям. При цьому співали:

    Я ж тебе, дружбонько, спитаю,

    Чи дасиш ти мені короваю?

    Дружба ділив коровай і разом із боярин розносили всім присутнім. Спочатку середину короваю і верх гільця давали молодим, а підошву – музикам-веселикам. Гості дякували молодим за коровай подарунком і приказували: «Спасибі молоді й молодому і тобі золотому!», «Даруєм мірку гороху і хлопчика до року!» [4].  

    Після поділу короваю збирали молоду до молодого. В придане давали постіль: одіяло, простинь, дві подушки, пару ряден. Все зв’язували в рядно і старший боярин ніс все до молодої. Молода прощалась з батьками і домом і йшла до молодого з двома хлібами і іконою Божої матері.

    У молодого вдома свекруха зустрічала невістку у вивернутому кожусі і з хлібом. Молода, в хаті у молодого розвішувала своє придане і вішала на кілку рушник: «Шоб втиратись своїм» [4].  

    В понеділок і вівторок ходили в свати. Для батьків робили зажинки або обжинки, плели для них вінки, піднімали на ура. Обжинками і закінчувалося весілля.

    Отже, за матеріалом дослідження можна зробити висновок, що весільному обряду села Мишарівка Теплицького району, властиве збереження традиційної обрядової атрибутики (весільна випічка, елементи одягу молодих, обрядове використання одягу – хустки, кожух). Разом з тим, помітних змін зазнала структура весілля, місце його проведення.

    ДЖЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРА

    1. Байбурин А. К. Ритуал в традиционной культуре : структурно-семантический анализ восточнославянских обрядов / Байбурин А. К. – СПб. : Наука, 1993. – 238 с.

    2. Несен І. І. Весільний ритуал Центрального Полісся : традиційна структура та реліктові форми (середина XIX – XX ст.) / Несен І. І.  – К. : Центр захисту культ. спадщини від надзвичайних ситуацій, 2004. – 280 с.

    3. Потебня А. А. О мифическом значении некоторых обрядов и поверий / А. Потебня. – Х., 1860. – 155 с.

    4. Запис Бридун Галини Григорівни від Табанюк Марії Захарівни 1926 р.н. жительки с. Мишарівка Теплицького району Вінницької області 8-12 серпня 2013 р.

     

    Статтю надруковано у збірці Вінниччина : минуле та сьогодення. Краєзнавчі дослідження. – Вінниця, 2013. – С. 147-153.

     

    Просмотров: 1054 | Добавил: paul | Рейтинг: 5.0/1
    Всего комментариев: 0

    Форма входа

    Плеер

    Календарь

    «  Июнь 2015  »
    ПнВтСрЧтПтСбВс
    1234567
    891011121314
    15161718192021
    22232425262728
    2930

    Статистика


    Онлайн всего: 1
    Гостей: 1
    Пользователей: 0

    Все преступления совершаются в темноте. Да здравствует свет гласности!

    Теплик-life: история/религия/общество/судьбы людей/власть/политика/культура/фотографии