Теплик-life

Тепличани всiх країн, єднайтесь!

 http://теплик-лайф.рф/  tepliklife.ucoz.ru

Поиск

Друзья сайта

  • Официальный блог
  • Сообщество uCoz
  • FAQ по системе
  • Инструкции для uCoz
  • Наш опрос

    Какие темы вам наиболее интересны?
    Всего ответов: 307

    Наша кнопка
    Теплик-Life
    <!--Begin of http://xn----8sbnmhdfd5a2a5a.xn--p1ai/--> <a href="http://xn----8sbnmhdfd5a2a5a.xn--p1ai/" title="Теплик-Life"><img src="http://s51.radikal.ru/i132/1107/67/ef6fe7928f84.gif" align="middle" border="0" width="90" height="35" alt="Теплик: люди, события, факты и аргументы" /></a> <!--End of http://xn----8sbnmhdfd5a2a5a.xn--p1ai/-->

    Главная » 2020 » Сентябрь » 18 » Велв Черновецький. Теплик - моє містечко. Розділ 4.
    19:06
    Велв Черновецький. Теплик - моє містечко. Розділ 4.

    Фото: Велв Черновецький

    Якою була гігієна в Теплику

     

    Серед різних явищ, які прославили Теплик, потрібно згадати нашу медицину і лікарів. Хороші лікарі були у всіх навколишніх містечках, але найвищою репутацією користувались лікарі з Теплика. Факт, що двір графа Потоцького користувався тільки послугами лікарів і фельдшерів із Теплика, а це додатково приносило їм визнання та авторитет.

    Із всіх найближчих містечок, таких, наприклад, як Кублич, Тернівка, Ладиженка, Зятківці, Гайворон, Хащувате, Голованівськ, люди приходили до лікарів і фельдшерів в наш Теплик. «Наші неєврейські і єврейські лікарі, – так казала моя мама, – професори!». Одним із найстарших і поважних лікарів був Фігурський. Він виріс в Теплику і мав репутацію юдофіла і порядної людини. Він приходив до єврея в хату, сідав на ліжко біля хворого і так люб’язно з ним розмовляв, що хворому одразу ставало краще. Його візит коштував 50 копійок, але якщо йому давали 20 копійок, то й за це він був вдячний. Але якщо Фігурському не могли заплатити нічого, він не ображався.

    Протилежністю йому був злий, жадібний до грошей його єврейський колега – лікар Михалович. Прибігши, він швидко намацував пульс, оглядав у хворого язика, виписував рецепт і… тягнув руку за гонораром. Якщо йому давали лише 20 копійок, він їх жбурляв пацієнту в обличчя.

    Одним із кращих лікарів Теплика був Лапідус, фахівець своєї справи і великий гуманіст.

    Окрім того, в нас було декілька фельдшерів, і багато із них були кваліфікованими медиками. Головним фельдшером у нас вважали Мойше-«ройфе»(лікар), який з юності мав велику зацікавленість до медицини. Ні гімназії, ні університету він і в очі не бачив, а всі свої знання набув, читаючи популярні медичні книги і журнали. За допомогою лікаря Фігурського, який поважав і навчав Мойше, той навчився доглядати хворих, поступово стаючи спеціалістом, хорошим фельдшером. Якщо Мойше-«ройфе», заспокоював хворого словами: «Нічого страшного!», пацієнту ставало краще. Якщо ж Мойше, обстежуючи хворого, при цьому стогнав, всі розуміли, що потрібно шукати інший спосіб, тобто, молитися і звертатися до рабина. Бували випадки, коли Мойше-«ройфе» не сумнівався в безнадійності хворого, то йлікар Фігурський підтверджував його діагноз. Але якщо після молитви і звертання до ребе хворому ставало краще, ніхто не звинувачував Мойшеройфе» чи Фігурського за їхній діагноз, а вважали, що лікар мав рацію, але сталося чудо! Вірили, що «вирок» відміняється. Ще раз відвідували ребе (найчастіше їздили до ребе з Монастирища), дякували йому, і всі були задоволені. Коли в маленькому містечку хтось хворів, то молитви, відвідування синагоги, цвинтаря і ребе були важливою складовою лікування.

    Пам’ятаю, коли мені було 4 рочки, в Теплику спалахнула епідемія скарлатини. Ой, що коїлось! Лікарі і фельдшери падали з ніг. Аптеки та аптечні склади гарячково виготовляли ліки для хворих. Найбільшу активність проявила велика синагога. Одного вечора матері зібрали в синагозі сотні дітей, щоб рабини прочитали молитву і випросили у Всевишнього милість для їхніх невинних пташенят. Відкрили арон-кодеш, і довгий материнський плач і плач переляканих дітей піднявся до сьомого неба. І це таки «допомогло»! Від зібрання значно кількості дорослих і дітей, більшість із яких вже були бацилоносіями, епідемія розповсюдилась ще швидше і забрала нові сотні дітей!

    Зрозуміло, що про щеплення тоді не знали, а рекомендації гігієни того часу до Теплика ще не дійшли. Ось, наприклад, коли підходили до хворого, то навіть рук не мили. Руки мили або вранці після сну, або перед їжею, інколи дехто перед молитвою. Про стерилізацію ложки, введеної в рот хворому, і гадки не мали. Потрібно зізнатись і з задоволенням відзначити, що в наших маленьких містечках взагалі не знали ні про які хвороби. Хто у нас знав про «високий тиск»? Хто знав про печінку, жовч або апендицит? Так, знали, що існує хвороба, яка називається «сліпа кишка», і багатії з цією хворобою їздили на операцію до Умані до знаменитого хірурга Крамаренка чи до Одеси в єврейську лікарню. Бідняки ж не знали про таку хворобу і не мали поняття, щоб їхати на якусь операцію. Що ж до дійсності, то дуже популярною у нас була «грижа». Майже півміста євреїв нею хворіли, односторонньою або двосторонньою. Але і це їх не могло утримати, щоб не підіймати мішок пшениці пудів на 5-6 і виконати це запросто, показуючи селянину, що в мішку тієї ваги немає. Невже грижа могла стримати єврея, щоб пройти 25 верст пішки до Комарівки або 10 верст до Ташлика в базарний день?..

    Не зважаючи на життя в неймовірно складних гігієнічних умовах (в усьому містечку було 2-3 приватні лазні і одна загальна моква – басейн для ритуального омовіння), небагато людей помирало молодими. Євреї доживали до появи внуків і правнуків. Але дітей помирало багато. Єврейські мами в ті часи народжували і народжували, не знаючи ні про аборт, ні про контрацептиви. Діти з’являлись на світ часто, але із кожного десятка половина не доживала до 10 років! Як казав Мойше-«ройфе»: «Це все тому, що жаліють 20 копійок на виклик фельдшера або лікаря, а потім виявляється, що вже пізно». У дитини температура, їй дають раз-по-раз по крапельці проносного. А якщо температура не понижується, то роблять йому клізму або закутують в простирадло. Тільки на третій або четвертий день, коли це не допомагало, посилали за фельдшером. Але інколи було вже пізно, врятувати дитину не вдавалось.

    В цьому була частина правди, але не менша правда була у тому, що ні фельдшер, ні лікар не знали, що коїться з дитиною. Запалення легенів вони могли прийняти за грип, і дитину губили. Більшість дітей помирало від дифтерії. З’явиться біль в горлі, приходить фельдшер, всуне йому в рот ложку, бачить білі плями в горлі і зобов’язує принести шматок вати. Тоді йдуть до батьківського ліжка, рвуть із ковдри шматок брудної вати, фельдшер змочує її йодом і паличкою встромляє в рот, протираючи горло. І якщо раніше білі плями були в одному місці, то після змазування йодом через декілька днів уже все горло було в білих плямах, і наставала смерть.

    Пізніше, з роками, в Теплику з’явився новий фельдшер, зять Мойшеройфе». Звали його Гершл із Ладижина. Але до нас він переїхав із Меджибожа, де до цього вже декілька років практикував. Гершл одружився на доньці Мойшеройфе» в 1905 році. Приїхавши в Теплик, він не думав займати місце тестя. Тесть і особливо двір графа Потоцького, де Мойше був головним фельдшером, вимагали, щоб Гершл підвищив свою кваліфікацію. Гершл-фельдшер виїхав до Вільна. Там він навчався і трішки підробляв в земській лікарні. Коли він повернувся в Теплик, містечко поставилось до нього з повагою, як до справжнього фельдшера, а Гершл дуже швидко завоював симпатії тепличан.

     

    Лікар Фігурський

    Фельдшер Г.Гелер.

    Був Гершл молодий та сучасний. Спершу, Мойше-«ройфе» брав його з собою до пацієнтів і зі всіма познайомив. І скоро Гершл-фельдшер розпочав працювати самостійно. Високий, з довгими пальцями рук, він брав немовля на руки, обмацував його двома пальцями і відразу визначав, де у дитини болить, ставив більш-менш правильний діагноз. На противагу іншим зарозумілим фельдшерам, які ледве вичавлювали із себе декілька слів, балакучий Гершл міг і анекдот розповісти, і був зі всіма за панібрата … Для наших євреїв це було новизною, майже лікар, а кожного ляскає по плечу, розмовляє тільки на їдиш, а також, як і його тесть, заспокоює всіх, запевняючи кожного, що «дідькойого не вхопить».

    Гершл-фельдшер поступово ставав в Теплику все популярнішим, завойовував репутацію справжнього лікаря. І коли в 1910 році Мойше-«ройфе» помер, Гершл по праву зайняв поважне місце серед фельдшерів містечка. Зараз він живе в Аргентині, звуть його Грегоріо Гелер, і вже понад 20 років він займає поважний пост в міській лікарні Санто Пе.

    Був у нас ще фельдшер на прізвище Зільберштейн. Він також був знавцем своєї справи, але людиною дуже стриманою. Ні з ким не спілкувався. Подейкували, що він «упадає» за донькою Ноте Вайнмана і що заради неї хотів навіть покинути дружину. Із-за цього до нього перестали звертатись хворі. І як тільки йому запропонували місце в земській лікарні, він відразу покинув Теплик.

    Але не тільки лікарі і фельдшери Теплика відігравали важливу роль у лікуванні і рятуванні євреїв, їх дружин і дітей. Значну роль відігравала аптека і «аптечні склади». Яка різниця між аптекою і «аптечним складом»? В аптеці мали право працювати дипломовані провізори, спеціалісти з університетським дипломом. Тому в аптеці ліки коштували дорого, інколи дуже дорого. В Російській імперії були також «аптечні склади», які офіційно не мали права виготовляти за рецептами ліки, але могли продавати тільки проносне, йод, парфуми, креми, мило (про зубні щітки в нас і поняття не було), пудру для панянок тощо. Якщо хотіли купити дешеві ліки або за рецептом, прописаним лікарями, а в аптеці його не приймали, то відправлялись в аптечний склад і замовляли ліки там.

    В нас була велика і найпопулярніша в окрузі аптека Буковського. Але власник в аптеці бував рідко. А головним провізором там працював молодий єврей з Умані Файвл Бродський, великий знавець своєї справи. Отже, аптека Буковського славилась в окрузі завдяки цьому провізору. Замовити в ній ліки люди приїздили за 30-50 верстов і вимагали, щоб замовлення готував лише Бродський. Теплицькі євреї дуже пишались своїм провізором. Його навіть піп поважав. Тільки в одному Бродський засмучував євреїв, він вживав трефне! Файвл був в Буковського «на всьому готовому»: їжа, проживання та утримання. Хитрий Буковський не випускав його із свого дому. Щоб провізора не переманили, він годував його некошерними стравами. Тоді для Теплика це було трагедією.

    Так тривало декілька років, аж доки Бог не змилувався над євреями. Провізор Бродський закохався в Естер, не рідну доньку рабина Якова Меєра. Вона навчалася в гімназії і була інтелігентною панею. З тих пір Бродському носили їжу з хати ребе, аж поки не відбулось весілля. Після одруження Бродський пішов із аптеки і відкрив на своє ім’я аптечний склад. Народ валом повалив до нього на склад з рецептами. Єврейський провізор, який привертав до себе увагу мешканців сусідніх з Тепликом містечок своїми знаннями і вміннями, сьогодні є мешканцем Аргентини. Він приїхав сюди і спробував продовжити професійну справу. Але з цим у нього не вийшло, і він вступив до єврейського кооперативу. Згодом розбагатів і, як людина справи, зайняв в кооперативі посаду віце-президента.

    Один з аптечних складів розташувався навпроти нашої хати. Цим складом керував брат з сестрою. Він – старий холостяк, вона –стара діва, Еті, донька Хави-Леї. Аптека була записана на її ім’я, і всім було відомо, що в неї ліки дуже дорогі, але виготовляються дуже якісно. Загалом, ніхто в нас не знав про «специфіку», і часто-густо життя хворого залежало від доброї волі аптекаря.

    Був у нас і «аптечний магазин». Його власник аптекар ім'я Шапіро, затятий прихильник хасидського ребе з Монастирища, не мав бороди і пейсів і перевагу надавав трефному харчуванню. Окрім того любив хильнути чарку і пофліртувати з молодими, і навіть з місцевими селянками старшого віку. Двічі-тричі на рік він змінював вивіску, тому, що надурював своїх клієнтів. До своєї справи він ставився легковажно і шукав додаткові заробітки на стороні. Наприклад, він своїми «медичними» порадами допомагав єврею стати білобілетником і «звільнитись» від призову до армії. Одного разу домовласник Гершл Поляк замовив у Шапіро помаду, а той додав туди крейди з вазеліном, і дитина ледве не померла. Для дітей цей аптекар був загадкою. Ми знали, що він затятий хасид. Місцевому єврею, до того ж ще й монастирищенському хасиду, міг продати виготовлені ліки за півціни. І разом з тим, він голився тричі на тиждень, а його магазин в суботу був відчиненим. У суботу в нього вдома пили чай із самовара, який він сам розпалював, і подейкували, що він любив грати в карти навіть на Йом Кіпур. Помер він молодим, до 55 років. Казали, що в могилу його загнали ліки, які він сам і готував.

    Ще один «аптекар», Талейсник, жив біля самісінького базару, в домі Шмуля Шпілбанда. Неуважність була головною його вадою. Він міг, наприклад, видати пляшечку з ліками без пробочки. І поки дитина несла ліки додому, половина їх розливалась, або дитина пробувала ліки на смак, що могло призвести до лиха, а інколи й до трагедії. Одного разу він забувся закрити п’ятидесятилітрову пляшку з бензином, а донька Шмуля Шпілбанда, дівчина 18-ти років, зійшла в льох із запаленою свічкою. Банка з бензином вибухнула, і півхати було зруйновано. Доньку Шпілбанда витягнули з льоху мертвою.

    Я приділив теплицьким аптекарям багато уваги тому, що в їхніх руках знаходилось і наше життя, і наше здоров’я. Спочатку лікарі, потім фельдшери, і аптекарі, що готували ліки за рецептами, тримали в руках сотні єврейських життів, роблячи з нами, що завгодно.

    Розповідь про теплицьких медиків і аптекарів не буде б повною, якщо не описати й місцеву лікарню, яка знаходилася поза єврейським містечком. І хоча лікар Фігурський був в ній головним лікарем і інші лікарі приходили туди для надання допомоги хворим, там не було пацієнтів. Часто-густо ми, діти, граючись, добирались до лікарні, заходили всередину, бігали між ліжками, і ніхто нас не виганяв: лікарня була порожня. Чому? Дуже просто. Єврей не ляже в лікарню, де харчують свининою, не розділяють молочні і м’ясні страви, а над ліжком висить хрест. Селяни із сіл не мали часу для таких дурниць, щоб лікуватись в лікарні. По-перше, вони зрідка хворіли, по-друге, не було часу хворіти. Потрібно то орати, то сіяти або збирати урожай. Якщо й знаходився час, то селянин брав батога, запрягав коня і виїздив на базар або наймався везти когось на ярмарок. Коли у нього був час хворіти? Ну, а коли все-таки доводилось відвідати лікарню? Хіба що з якогось інциденту! Або селянин порізав руку при нагострюванні серпа чи коси, або цвях потрапив у ногу тому, що ходив босоніж. Єврей же прибігав до лікарні, коли падав з драбини, піднімаючись на дах, щоби залатати дірку там, де протікає, а жінка –якщо в неї застрягала в горлі рибна кістка. В таких випадках додому до лікаря не бігали, бо шкода було рубля. Шукати фельдшера не могли, бо в багатьох випадках він сидів у Мойше-Моти на задвірку і розказував небилиці, або ж бігав до пацієнтів і ставив їм банки чи п’явки. В лікарні ж завжди був неєврейський фельдшер, який своїми довгими нігтями добирався до рибної кісточки і витягував її. Після смерті Фігурського лікарня зовсім спорожніла і знадобилась лише тоді, коли розпочались погроми і сотні євреїв були поранені бандитами. А оскільки напади волинців та інших банд на містечко супроводжувалось сотнями жертв, євреї знайшли хоч якийсь вихід для порятунку. Цілими сім’ями вони ховались у лікарні, куди бандити боялись заходити. Але тиф добрався і до втікачів, і від нього було ще більше жертв, ніж від бандитів.

    Я хочу підкреслити, що гігієнічно в Теплику було чистіше, ніж в інших навколишніх містечках. Але ж і там були лікарі, фельдшери, лікарня… Зараз, через 40 років, згадуючи наше життя, я цього не розумію і здригаюсь від жаху. Я пам’ятаю теплицькулазню біля ставка, маленьку, тісну будівлю. Заходили всередину, роздягались і здорові, і хворі, всі гуртом, туберкульозні і прищаві, опускались в микву розміром 2х2 метри і хлюпались в ній. Здорові люди користувались тим же ронделиком і віником, що і хворі екземою або трахомою. Все ж чудеса відбувались! Люди не знали про хвороби і ранні смерті. Чому? До цього часу не можу зрозуміти!

    Ще страшніше були в маленьких містечках влаштовані туалетні місця. Як ми вже казали, в Теплику було тільки 2 приватних облаштованих туалети. Все місто, старі і молоді, чоловіки і жінки, шукали в нічній темряві місце, щоб справити нужду: хто біля синагоги, хто біля лазні, а хто поряд, біля сусіда. Якщо ж невідступне бажання з’являлось вдома вдень, це було трагедією! Тоді користувались холодною залою, яка на зиму зачинялась, або горищем, між мішками з гречаною половою, або терпіли до темряви, щоб добігти до синагоги. Зараз, після багатьох років, коли ми звикли до сучасних туалетів, туалетного паперу та інших засобів, я запитую себе щоразу: «Як ми не померли ще молодими в тих антисанітарних умовах життя?».

    Це зостається для мене загадкою, але фактом, що, не зважаючи на скрутні умови, люди жили, і жили достатньо довго!

     

     

    Просмотров: 50 | Добавил: paul | Рейтинг: 5.0/1
    Всего комментариев: 0
    Имя *:
    Email *:
    Код *:

    Форма входа

    Плеер

    Календарь

    «  Сентябрь 2020  »
    ПнВтСрЧтПтСбВс
     123456
    78910111213
    14151617181920
    21222324252627
    282930

    Статистика


    Онлайн всего: 1
    Гостей: 1
    Пользователей: 0

    Все преступления совершаются в темноте. Да здравствует свет гласности!

    Теплик-life: история/религия/общество/судьбы людей/власть/политика/культура/фотографии