Теплик-life

Тепличани всiх країн, єднайтесь!

 http://теплик-лайф.рф/  tepliklife.ucoz.ru

Поиск

Друзья сайта

  • Официальный блог
  • Сообщество uCoz
  • FAQ по системе
  • Инструкции для uCoz
  • Наш опрос

    Какие темы вам наиболее интересны?
    Всего ответов: 307

    Наша кнопка
    Теплик-Life
    <!--Begin of http://xn----8sbnmhdfd5a2a5a.xn--p1ai/--> <a href="http://xn----8sbnmhdfd5a2a5a.xn--p1ai/" title="Теплик-Life"><img src="http://s51.radikal.ru/i132/1107/67/ef6fe7928f84.gif" align="middle" border="0" width="90" height="35" alt="Теплик: люди, события, факты и аргументы" /></a> <!--End of http://xn----8sbnmhdfd5a2a5a.xn--p1ai/-->

    Главная » 2020 » Сентябрь » 15 » Велв Черновецький. Теплик - моє містечко. Розділ 1.
    23:25
    Велв Черновецький. Теплик - моє містечко. Розділ 1.

    Книгу Велва Черновецького на українській мові, не дивлячись на те, що на сайті є її російський варіант, ми почали друкувати по проханню деяких читачів. Надіємось, що ця публікація вас не розчарує. З повагою - Анатолій Сумішевський.

    Книга В.Черновецького «Теплик – моє містечко» українською мовою стала реальністю завдяки всім небайдужим до спільного минулого.

    Особлива подяка:

    Семену Мазусу;

    Мані Вінник та всій команді перекладачів російською;

    Леоніду (Леву) Броху;

    Анатолію Сумішевському;

    Ірині Лупещенко;

    Зорію Файну;

    Євгену Рабіновичу та Ігорю Рабіновичу (Ізраїль).

     

    а також:

    Леоніду Трахтенбергу,

    Вадиму Вітковському,

    Михайлу Каменюку,

    Людмилі Любацькій,

    Анатолію Кержнеру.

     

    Саме завдяки їм ця книга прийшла до українського читача.

     

    Ще один штрих до нашої подільської самобутності

    Слово від українського редактора видання

     

    Безумовно, що стараннями Семена Мазуса та його родини, а також нашої землячки Мані Вінник сьогодні книгою Велвла Черновецького «Теплик – моє містечко» ми отримуємо безцінний документ, який збагачує історію нашого Поділля, України в цілому. Пишаюся, що я став перекладачем цього твору українською та його черговим редактором. Втішені й мої колеги по Видавничому Дому «Моя Вінниччина», адже в нашій історичній серії з’являється іще один брильянт Пам’яті.

    Спогади Велвла Черновецького, відтворені ним на папері в зрілому віці, ґрунтуються на враженнях його дитинства і тому навряд чи можуть вважатися історичним документом. Але як сказати!.. Дуже часто без живих людських вражень виклад фактів істориками виглядає зовсім сухо, якщо не мертво. Це як пам'ять про минуле, зафіксована історією, бурхливо й переконливо оживає в класичній історичній художній літературі високої проби.

    «Це більше, ніж спогади», – має рацію коментатор твору Велвла Черновецького Йосеф Мендельсон.

    Загалом, втілюючи серією книг з історії міст і сіл Вінниччини (про кожнісінький населений пункт – окрема книга), ми бачимо, що мало яка розповідь обходиться без згадок про євреїв, які здавна проживали на Поділлі повсюди, які зробили свій помітний внесок не лише в розвиток промислів, ремесел, торгівлю, економіку, а й у звичаєвий уклад подолян, дали потужний заряд в науку, культуру, мистецтво.

    Ще один штрих до нашої подільської самобутності – ця книга! Захоплено працюючи над нею, вчуваючи за її сторінками гомін прекрасної й цікавої давнини, я казав жартома друзям: знаєте, перекладаючи Велвла Черновецького, я наче сам став євреєм. Прочитаєте книгу – зрозумієте, чому…

    Михайло Каменюк,

    заслужений працівник культури України,

    письменник і журналіст.

    Обкладинка книги В.Черновецького, видання 1946 р., Буенос-Айрес, Аргентина.

     

    ТЕПЛИК – МОЄ МІСТЕЧКО

    Газеті «Тог» (День) – часопису єврейської інтелігенції та науки.

    З повагою та шануванням,
    АВТОР

     

    Моїй дорогій коханій дружині Голді

    та моїм любим дітям: Лейблу (Леону),

    Авром-Захарьї (Абраші) і Рейзл (Росіті)

    з душею та любов'ю присвячується.

     

    Теплик – реальність і уява
    Декілька слів замість передмови до книги

    Ця книга побачила світ в тридцяту річницю від дня смерті класика єврейської літератури Шолом-Алейхема.

    Звичайно, це випадковість, але вона є свідченням ідейної гармонії з Шолом­Алейхемом, з його тонким почуттям гумору та сміху, із сердечним ліризмом. Він був оспівувачем Теплика і всіх маленьких, дорогих серцю єврейських містечок, загублених в безкраїх просторах українських ланів та долин. Шолом-Алейхем був оспівувачем Тепликів, Ямполів, Мазепівок, Гайсинів, Козодоївок, містечок реальних і придуманих, в серці яких панував єврейський спосіб життя. І це життя зникло навіки, знесене буревієм першої світової війни, українськими гайдамаками, затим революцією, а опісля зникли і останні сліди старого містечкового життя в Україні, змитого кривавим потопом нацистської окупації, що болісно вразила всю Європу та Україну в тому числі. Єврейський Теплик стертий з лиця землі, а ті з тепличан, хто вижив, розсіяні по всьому світу єврейської еміграції, і серця та думи емігрантів зберігають теплі згадки про життя, яке щезло у те лихоліття, ностальгію за Тепликом.

    Велвл Черновецький – тепличанин із маленького єврейського містечка України, в 1921 році (згідно інших джерел – 1922 р. – Ред.) приніс в Аргентину гірку звістку про криваві погроми, що охопили Україну після більшовицької революції,організовані бандитськими угрупуваннями.

    Автор ознайомив широку аргентинську спільноту з трагедією, якої зазнало його рідне містечко Теплик, публікаціями в аргентинській «Єврейській газеті». Нині автор узагальнив спогади свого життя в тритомник «Теплик – майн штетеле» (Не вдалося віднайти інформацію про виданий третій том мемуарів. – Ред.). Книги написані у вигляді особистих спогадів, але це більше, ніж спогади. Це спроба розповісти світові про роки життя єврейського містечка в Україні до Першої Світової війни і революції, що стали згасанням єврейського Теплика та інших містечок.

    Йосеф Мендельсон

    Замість вступу

    Наближаючись до свого 50-річчя, я став відчувати старість. Були навіть момен­ти, коли я відчував, що «мене вже кличуть». Тому я сказав собі: «Велвл, візьмись за працю, за важливу справу і пиши. Пиши про те, що людині найдорожче за все – згадки про дитячі роки». І якщо раптом ти запитаєш, любий читачу: «Кого цікавить твоє життя? Яким значимим ти уявляєш себе, щоб ми цікавились тобою, твоїм життєвим шляхом?»– то я відповім: «Насправді я пишу не тільки про своє життя, але також про твоє і про сотні і тисячі інших життів – таких, як ти і я». Тому своїм мемуарам я дав назву не «50 років життя», а «Розділи 50 років життя»: я хочу цими згадками освіжити в своїй голові, в твоїй голові і в головах усіх нас, пам'ять про наше дитинство, красиві світлі картини нашої давньої, замордованої, зруйнованої і зниклої батьківщини. Саме тому я присвячую перший том моєму маленькому, солодкому містечку Теплик! Цією книгою я хочу поставити пам'ятник Теплику і всім єврейським містечкам «межі осідлості», які ворог стер з лиця землі, вирвав з корінням. Я хочу освіжити в пам'яті старшого покоління життя в рідному містечку, а також познайомити дітей з місцями, де народились їхні батьки. Нехай знають, як вони жили, з якими труднощами здобували світську освіту, як вони взагалі вийшли в люди.

    В моїй книзі мова йде про моє містечко Теплик, але переді мною постають сотні єврейських містечок, малих та великих, і різниця між ними лише в назві. В них ти упізнаєш свою давню солодку батьківщину, де ти з'явився на світ, кого ти залишив там, але вже ніколи не побачиш.

    Перший том моєї книги присвячений нашій милій давній батьківщині. Не важливо, йдеться про Теплик, Тернівку, про Голованівськ чи Криве Озеро, про Бершадь чи Чечельник, Саврань чи Тульчин, Меджибіж або Бар. Євреї із цих та інших містечок впізнають там свої улюблені місця, своїх меламедів та їх помічників, які навчали їх Божественій Торі. Вони впізнають не тільки шойхета, до якого мати посилала їх різати курку, але й інших персонажів тодішнього життя. Вони згадають солом'яний дах своєї оселі і криницю, з якої набирали воду самi, чи водоноса, який приносив їм воду в дім.

    Закінчуючи розділ про Теплик, мені здавалося, що я знову там! Ось я іду і бачу весільний кортеж у супроводі клезмерів (музикантів). Я йду поряд з барабанщиками, і я найщасливіший, бо Пресман дозволив мені за шматочок коржика доторкнутись до свого барабана чи навіть вдарити в його тарілку. Я певен, любий читачу, що читаючи цю книгу, ти уявно перенесешся в свій Теплик, Терлицю чи Охримівку, згадаєш свої дитячі роки і, як я, утреш мимовільну сльозу. Ця сльоза – слід твоїх хвилюючих згадок про давню розбиту, спалену і зруйновану батьківщину, стане спомином про наших близьких, їхні світлі душі, знищені безжальним ворогом.

    Перші два томи книги «Теплик – майн штетеле» написані моєю рідною мовою їдиш. Теплик, моє містечко, не подарував світу геніїв, якими можна пишатись (то зовсім не так – Ред.). В Теплику немає старих тисячолітніх синагог, від яких віє історією, але моє містечко дало світу простих, сердечних євреїв, синів Тори, простих людей, їхньою мовою я веду розмову в томах цієї книги.

    Автор

    Розділ 1.

    Де ж розташований Теплик?

    Звичай вимагає на випадок, коли когось хочуть ввести у дім чи в товариство, його слід «представити», чи як у нас «інтелігентно» кажуть: «познакомен»!

    І ось спочатку я спершу «познакомен» з нашим містечком Теплик, містечком, де я народився і прожив перші свої і, можливо, найкращі і найщасливіші 13 років життя…

    Де ж розташований Теплик?

    Не шукайте його на карті Європи чи Росії. Не знайдете ви його і на великій карті України навіть за допомогою гігантського телескопа. А чому? Можливо, ви гадаєте, що він непримітний для світу населений пункт? Або ви думаєте, що Теплик, крий Боже, заслужив у географічного світу, щоб його ігнорували й не згадували?

    Теплик – таки величеньке містечко зі своїм ярмарком (раз на два тижні по понеділках), волость, куди прибувають на армійський призов із навколишніх сіл та містечок.

    Ну й що із того?

    Чому ж Теплик не позначили на карті світу? Причина одна: через Теплик не проходить залізнична колія! Найближча залізнична станція за 7 верст, і, якщо це горе ще невелике, друге «нещастя»– ще гірше! Залізничну станцію назвали за іменем містечка Кублич, завбільшки з наперсток, кіз у ньому більше, аніж хат! А оскільки усі хати в Кубличі криті соломою, а стріх просто не вистачає на кожну козу, то по три кози завжди буцаються і б’ються за кожну стріху.

    Так кажуть у Теплику про Кублич. Було дуже образливо, що станція пойменована на Кублич, хоча це право мало належати Теплику.

    Ось це й було поясненням, чому Теплик не вдається знайти ні на карті світу, ні на російській карті, і навіть на схемі залізниць. Ясна річ, що знаходилось чимало євреїв, які відчували через це «моральне приниження», і один із них, Аврумеле Трахтенберг. Цей єврей з причудами, про якого мова ще зайде, на знак протесту жодного разу не їздив залізницею до Умані, а тільки з Йослом-балагулою. Мовляв, нехай Фоньке-ганев (Афонька-злодій, кличка царя в євреїв) знає, що той образив і його, і усіх жителів Теплика...

    Отож, з одного боку Теплик межував з селом Важне і станцією Кублич, а з другого боку – з Київською губернією. Від'їхавши від Теплика верств на десять, прощались з Подільською губернією і Гайсинським повітом і в’їжджали до Уманського повіту Київської губернії.

    Найперше село на цьому шляху – Росоша. Там у корчмі Йосл-балагула зупиняв пару своїх коней і заходив помолитись (подорож займала цілий день) та інколи купити горілки, ну, а взимку – також пару склянок солодкого чаю купував.

    З третього боку Теплик межував з містечком Тернівка. Воно було набагато меншим, ніж Теплик, обмаль вулиць, зате більше болота та калабань. Тернівка була відома своїм ярмарком, який працював по вівторках – раз на два тижні. Ярмарок був джерелом заробітку сотень євреїв зі всіх околиць – Ладижина, Хащуватого, Кривого Озера, Саврані, Лідвинки і, безумовно, Теплика. Наставав вдатний вівторок, і половина Теплика рушала до Тернівки на ярмарок. І якщо тільки не дощило і урядник не був п'яним і міг стояти на ногах, євреї повертались задоволеними. Вони таки заробили собі на суботу.

    Нусн Черновецький, батько автора книги.

    Кожний, хто їхав до Тернівки, проїздив через село Ташлик, у якому також проходив ярмарок по вівторках. Але не у той вівторок, що у Тернівці. Батько згадував, що не пам'ятає такого вівторка, щоб в теплицькій синагозі (де він завжди молився), він казав «вівторковий» псалом (кожної ранкової молитви читається псалом на певний день тижня – Ред.) – все своє життя вівторки він проводив або в Ташлику, або в Тернівці.

    З четвертого боку Теплик межував з великими селами – Івангород, Розкошівка, і трохи далі було містечко Терлиця.

    А тепер, коли ви вже знаєте географію Теплика, я хочу вас познайомити з самим містечком.

    Є такі місцини в нашій окрузі, що коли в них заїжджаєш, то дишло воза знаходиться в одному місці, а його заднє колесо – в другому… Теплик, як бачите, уже був «городом», де віз цілком уміщався в середині нього, і не один, а цілих 20 возів у ряд…

     

    Дві центральні вулиці Теплика і великий ярмарок були вимощені бруківкою.Крім них, були вимощені і дві бокові вулиці. На одній із них, що збігала донизу і вела до залізничної станції, мешкав Шмуль Шпігльбанд, а на другій, котра вела до тернівського містка, – Нахман Ладижинский. Решта шість бідненьких вулиць та провулків не мали під собою жодного камінця. Варто було небу задощити на два-три тижні, то багнюки на центральних вулицях було не менше, а то й більше, ніж на бокових. Багнюку туди доставляли на своїх колесах фури, що прямували до базару.

    Великих споруд в Теплику було…всього дві. Одна на ринку – великий дім,в якому розміщалися магазини. Він належав Алтеру Горовіцу. Друга будівля – дім графа Потоцького, що знаходився по другий бік мосту.

    Алтер Горовіц вважався багачем, ледь не «міліонером». Він мав великий зиск від здачі в наймквартир і від торгівлі залізними виробами. Проживав Алтер за містечком, поблизу пошти. Його дім стояв в розкішному дворі, де було багато дерев і квітів. Про цей двірходили різні легенди. Подейкували, що у всіх його дітей, навіть слуг, були окремі «спальні». Ясна річ, що одні цьому не вірили, а інші вважали правдою. Але коли казали, що у нього є особиста кімната, де він і влітку, і взимку вранці «приймає ванну», і що навіть зволив побудувати окрему кімнату для гостей, всі вважали це брехнею і обманом! Бо ж таку розкіш міг дозволити собі тільки губернатор або сам цар!

    Другий великий будинок, що належав графу Потоцькому, ніколи не замикався, але можу поклястися, що жоден єврей, окрім лікаря Мойше та Гершла-фельдшера, не переступав поріг цього дому. Здалеку можна було спостерігати, як панянки, зодягнуті в штани, катаються на «прудких» конях, а вночі дім був яскраво освітлений: там було шумно та весело. Одним словом – гості графа «гуляли». І коли якась єврейська мама хотіла заколихати своє дитятко, вона, чи то біля ліжечка, чи  звисаючої зі стелі люльки, чи просто тримаючи дитя на руках, розповідала, як відьми щоночі збираються на цьому подвір’ї, і гола Ліліт танцює перед паненятами, а сатана господарює в панському дворі.

    Зрозуміло, що ми, семи-восьмилітні хлопчаки, угледівши ще здалеку палаючі ліхтарі, тут таки мчали (ні живі, ні мертві) додому і від страху не могли заснути до самого ранку. Ми дали один одному слово, що коли виростемо, то візьмемо палиці і повиганяємо всім відьом і чортів із того двору, а Ліліт повісимо на великому ліхтарі. Майже так і сталось у 1917 році. Разом із російською революцією увірвались у двір Потоцького селяни, пограбували все цінне, вигнавши господарів. А в будинку облаштували клуб.

    Ясна річ, що і для господаря другого «палацу» Алтера Горовіца революція не була медом, і він був похований в чужому савані.

    І коли я представляю вам Теплик, то хочу, щоб ви познайомились з його «ріками». Їх було дві. Перша – «єврейська». Це значить, що вона протікала поблизу єврейських помешкань і «вбирала» в себе води після миття. Та головне це те, що єврейські дітки були раді тому, що влітку можна купатись, а взимку ковзатись на льоду.

    Друга річка протікала майже через село. Йти туди купатись означало проходити біля селянських хат, тамтешніх хлоп’ят і злих псів. Якщо щастило спокійно дістатись до річки і роздягнутись, щоб скупатися, треба було когось залишати стерегти одежу, інакше не було певності, що, вийшовши з води, знайдеш її.

    У «селянської» річки була перевага. Вона була глибша за «єврейську». Тому, по-перше, там можна було плавати, показуючи у воді різні фокуси, і, по-друге, туди приводили купати коней. Звичайно, було дуже здорово поплавати, ухопивши коня за хвіст…

    І якщо ви уже знаєте про теплицькі річки, я хочу розповісти про те, що у Теплику була православна церква, розташована зовсім близько від єврейських будинків і мимо якої наша молодь боялась проходити вночі. Якщо хтось проходив там вдень, то і тоді він промовляв молитву, якамала його охороняти від  осквернення.

    Трохи далі від церкви знаходився костел. Туди молодь ходила гуляти. Між церквою і костелом стояла пошта і телеграф, що обслуговували євреїв Теплика, «польський двір», дім пристава і волосне правління. Місцеві селяни не мали потреби в поштових послугах, адже ні листів, ні газет не отримували. І поштар, який, можливо, раз на рік отримував листи для Івана Поперила або Федота Самушенка, не шукав адресата, а залишав їх у волості.

    Теплицькі євреї були «хорошими» клієнтами пошти. Вони посилали листи до Америки і отримували їх звідтіля, листувались з купцями Одеси, Кишинева, Москви. Дехто отримував листи із-за кордону і навіть із Ерец-Ісраель, із Парижу, де навчались бухгалтерській справі.

    Дізнавшись про теплицьку пошту, чому б нам не познайомитись з теплицькою «владою»? Найвищою владою в Теплику був пристав – здоровенний «дядько» з велетенськими вусами. З усіма він був на «ти»і у всіх «брав».

    Пристави на своїй посаді довго не затримувались, не більше 2-3 років. Невдовзі після призначення на пристава надходили доноси. Його змінювали, привозячи… наступного хабарника. І так тривало раз-по-раз.

    Пристав рідко появлявся на вулиці, частіш за все тоді, коли йшов когось штрафувати. Тому цілими днями на вулиці знаходився урядник, його помічник. Цей також «брав», але по-божеськи…

    Після пристава над Тепликом «владарювала» пара стражників і півдюжини соцьких (виборна посадова особа, нижчий поліцейський служитель – Ред.). Немає потреби нагадувати, що для того, аби досягнути чина «соцького», не треба було вміти читати і писати. Варто було лишень ходити в волосяній свиті чи в кожусі і казати: «Іван – злодій!». Єврей, навіть з університетською освітою, згідно закону стати соцьким не мав права.

    Одним із представників верховної влади був мировий суддя, але теплицькі євреї зі своїми проблемами радше зверталися до рабина. Мировий суддя дуже мало займався справами євреїв. Але інколи в суботу вдень половина містечка йшла в «суд», щоб послухати, як мировий розсудить суперечку між двома селянами чи між євреєм і селянином. І дуже рідко він розбирав суперечку між євреями, які судились… за півметра тину чи за відро помиїв, яке одна жінка вилила на землю своєї сусідки.

    І врешті-решт, я хочу вас познайомити з теплицькою волостю, хоча євреї містечка майже до неї не звертались. Але ми, діти, знали волость «наскрізь», бо там проходив призов до армії. Де ще і коли було так весело, де і коли чулось так багато добрих побажань, де і коли було стільки сліз і істерик у єврейських матерів, як не коло волості?! Величезна будівля стояла майже поряд з селом. В ній було багато вікон, на яких ми, хлопчаки, зависали, щоби побачити, як худющих напівголих єврейських юнаків оглядає лікар.

    Не один раз ми чули, як лікар або військовий начальник говорив знайомому юнакові: «Не годєн!». Тоді ми зіскакували на землю і бігли в «присутствіє», щоби повідомити матерям благу вість.

    Уявити собі батьківськурадість від почутого «Не годєн» неможливо. Люди були щасливі, що їх син хворий і не підходить для солдатської служби.

    Були комічні та трагікомічні моменти при призові. Не секрет, що члени комісії, лікарі на чолі з військовим начальником,були великими хабарниками. І траплялось, що для належного кількісного укомплектування солдатами від теплицького округу комісія визнавала «годними» калік, заїк, сліпих, придурків. І можна собі уявити сміх, який розлягався, коли ми повідомляли: «Хаїмке-заїка годєн!» чи«Шлойме, каліка на дві ноги, також годєн!»

    Не було нікого, хто б за ними плакав, оскільки батьки, впевнені, що дітей не призвуть, проводжати їх не ходили. І коли ці каліки виходили з волості, над нимиглузували, а ми брали «під козирок», жартівливо віддаючи їм військову честь. Коли призов закінчувався, ми, котрі ходилив хедер, забували про волость на цілий рік, до наступного призову.

    Євреї боялись волостіі зважали на неї з багатьох причин.

    Волость займала важливе місце в житті теплицьких євреїв, і тому варто, щоби ви про неї знали. Будівля волості була єдиною в селі, дах якої був накритий не соломою, не шифером, а бляхою.

    Отже, я вас увів до нашого Теплика.

    Просмотров: 77 | Добавил: paul | Рейтинг: 5.0/1
    Всего комментариев: 0
    Имя *:
    Email *:
    Код *:

    Форма входа

    Плеер

    Календарь

    «  Сентябрь 2020  »
    ПнВтСрЧтПтСбВс
     123456
    78910111213
    14151617181920
    21222324252627
    282930

    Статистика


    Онлайн всего: 1
    Гостей: 1
    Пользователей: 0

    Все преступления совершаются в темноте. Да здравствует свет гласности!

    Теплик-life: история/религия/общество/судьбы людей/власть/политика/культура/фотографии