Теплик-life

Тепличани всiх країн, єднайтесь!

 http://теплик-лайф.рф/  tepliklife.ucoz.ru

Поиск

Друзья сайта

  • Официальный блог
  • Сообщество uCoz
  • FAQ по системе
  • Инструкции для uCoz
  • Наш опрос

    Какие темы вам наиболее интересны?
    Всего ответов: 307

    Наша кнопка
    Теплик-Life
    <!--Begin of http://xn----8sbnmhdfd5a2a5a.xn--p1ai/--> <a href="http://xn----8sbnmhdfd5a2a5a.xn--p1ai/" title="Теплик-Life"><img src="http://s51.radikal.ru/i132/1107/67/ef6fe7928f84.gif" align="middle" border="0" width="90" height="35" alt="Теплик: люди, события, факты и аргументы" /></a> <!--End of http://xn----8sbnmhdfd5a2a5a.xn--p1ai/-->

    Главная » 2020 » Сентябрь » 17 » Велв Черновецький. Теплик - моє містечко. Розділ 3.
    21:42
    Велв Черновецький. Теплик - моє містечко. Розділ 3.

    Теплицькі синагоги, рабини, різники і ритуальне знадіб’я.

    Не хочеться, щоби мене підозрювали в тому, що я намагаюсь своє містечко, мій Теплик, мій улюблений старий дім, возвеличити перед іншими містечками нашого минулого. Тому я й підкреслюю, що наші теплицькі музиканти, учителі хедера або рабини були визнані в усій окрузі. І це суща правда. Пам’ятаю, як дитиною, бувши сусідом і родичем рабина, я весь вільний від навчання в хедері час проводив у його хаті і прислухався до різних міркувань, почутих там. Більшість людей із далеких та близьких містечок приїздили до нього. Після кожного суду в синагозі вони коментували рішення рабина, і я чув, як підкреслювали, що наші рабини дуже авторитетні в навколишніх містечках.

    Перш, ніж перейти до рабинів, хочу згадати одного єврея, який не був рабином, але його авторитет був вищий, ніж у деякого рабина. Його звали Уріле Даян. Я його пам’ятаю дідком, років восьмидесяти. Дім його завжди був наповнений євреями –прихильниками Тори, які приходили до нього за порадою, не сумніваючись у ній. Він мав тісне житло, бідував, а справедливіше сказати, жив нужденно, але коштів за поради не брав. А жив він на утриманні Рувена, який збирав таксу (коробочний збір, тобто податок на кошерне м’ясо). Він видавав Уріле Даяну щотижнево 1 рубель 20 копійок.

    Перший із наших рабинів, який мені запам’ятався, був Яків Меїр. Високий єврей, тихенький і лагідний, сидів цілий день над священними книгами і припиняв читання лише тоді, коли йшов молитися в синагогу, коли йому хотілось попоїсти або треба було вирішити якесь питання. Приходили до нього зі справами про розлучення. Розлучення він давав дуже рідко. Бажаючих розлучитись вмовляв довго, поки їм це не набридало. Вони йшли до іншого рабина або мирились по дорозі.

    Рабин Ефраїм-Фішл Мац.

    Отримував Яків Меїр 2 рублі на тиждень від того ж Рувена. На ці гроші його дружина (вона померла в Аргентині в 1926 році) насилу зводила кінці з кінцями. Адже ще доводилось пригощати людей чаєм з варенням і печивом, коли ті приходили до ребе за порадою з приводу сватання чи якоїсь угоди. Вона була дуже невдоволена, що він проганяв бажаючих розлучитись, але їй нічого не допомагало. Рабин готовий був терпіти голод, але не отримати гроші за розлучення сімейної пари.

    На початку ХХ століття в Теплик прибув молодий, симпатичний і освічений рабин Фішл (р. Ефраїм-Фішл Мац – Ред.). У всіх містах і містечках у таких випадках євреї розділялись на два табори. Одні підтримували рабина-старожила, інші – новачка. Теплик не був винятком, але обидві сторони утримались від суперечок між собою і навіть жили в мирі. У ребе Фішла все ж таки було двоє ворогів, які йому щоденно завдавали прикрощів, вкорочуючи життя.

     

    Найзавзятішим з них був ребе із Монастирища зі своїми хасидами в Теплику. Одного разу рабин Фішл висловився негативно про дива та чудеса ребе. Тому відразу ж це донесли, і він розпочав всіляко переслідувати Фішла. Хасиди ребе з Монастирища, які жили в Теплику, одного разу пішли «куди слід» і заявили, що рабин Фішл, збираючи копійки за забиття птиці, відсилає гроші в Японію (тоді саме тривала російсько-японська війна) для допомоги ворогам російського царя. Серед ночів дім Фішла прийшли гайсинські жандарми з обшуком. Забрали і його, і 10 ящиків «документів». То були молитовники і рукописи, які рабин писав сам і отримував від знаменитих рабинів. Оскільки це відбувалося у військовий час, то все могло набрати серйозних обертів і навіть призвести до розстрілу рабина Фішла. Тут уже втрутилась міська знать.Було заявлено, що у разі доведення провини місцевого рабина, громада зобов’язується «здати» його владі. Гарантії були прийняті, і Фішла звільнили. Документи ж відправили в Петербург до цензора, і через 6 місяців надійшла відповідь: «Не винен, а за завдану образу призначити казенним рабином». Але цим рішенням Фішл не скористався.

    В Теплику це був перший рабин, який почав розповсюджувати ідею повернення в Сіон. Повсякчас він розповідав у синагозі про Сіон і сіонізм.

    У 1912 році рабин Фішл переїздить до Умані і посідає там пост головного рабина. Його будинок на Комерційній вулиці стає центром релігійного і внутрішнього єврейського життя. Після революції йому довелось боротись з представниками єврейської секції КП(б)У. Помер він самотнім, зі всієї його великої сім’ї біля домовини покійного була лишень вірна дружина.

    Рабин Шимшон-Аарон Полонський

    Третій рабин, якого я запам’ятав, відігравав важливу роль в житті теплицьких євреїв в ті роки, коли життя в містечку перестало бути нормальним: людям доводилось ховатись від погромів по льохах і на горищах. Його звали Шимшон-Аарон (Полонський – Ред.). Він прибув в Теплик через кілька років після того, як рабин Фішл покинув наше містечко. Шимшон-Аарон був сучасний і розумний рабин. До нього приходили радитись не тільки з побутових питань, але й у справах торгівлі, і навіть прийняли його в компаньйони. Теплицька знать була ним невдоволена. Майже щосуботи в своїх проповідях він викривав багатіїв. Одного разу перед святом Песах після гіркої важкої зими, що зоставила без заробітку багатьох євреїв, рабин поставив вимогу, щоби багатії виділили на громадські потреби багато грошей, оскільки виникла гостра скрута. Після проповіді, веселий і задоволений, він розповів дружині, що вимагав гроші на потреби нужденних і майже отримав згоду на це від більшості бідняків. Тепер треба добиватись, щоб розкошелились ще й багатії.

    Шимшон-Аарон був визнаний і «коронований» Тепликом. Не зважаючи на те, що був і трохи «заплямований» через випадок з Шлоймеле Биком (на жаль, великим невігласом).

    Захотілося Шлоймеле записатись в «Товариство Мішни«. Але оскільки він почував себе «віслюком» (він сам про себе так казав, визнаючи, що не має жодних знань), то домовився з Шимшоном-Ароном, щоб той навчив його «Тори», а саме це було умовою для вступу в «Товариство Мішни». А за це він пошив рабину… норкового кожуха.

    Коли Шимшон-Аарон появлявся взимку в норковому кожусі, то починали жартівливо подейкувати, що допоки Шлоймеле Бик навчатиметься грамоті (чому ребе його й навчає), то все хутряне волосся з кожуха вилізе. А поки він стане розумітися в Мішні, то на Землі зникне зима. Історія з кожухом справила неприємне враження на тепличан.

    В роки громадянської війни Шимшон-Аарон, ризикуючи власним життям, намагався домовитись з бандитами за будьяку ціну, про припинення погромів і зумів врятувати життя багатьох тепличан.

    Закінчуючи розділ про теплицьких рабинів, хочеться згадати їх дітей, які були взірцем чеснот і прикладом для молоді, хоча ніхто з них не пішов батьківським шляхом.

    Рабин Яків Меїр мав трьох дітей: Алтера, Єнту і Естер (донька другої дружини, але виховувалась ним з дитинства).

    Алтер, крім  Талмуду, вивчав суспільні науки. Згодом він став писати «прошенія», як адвокат. Його розум і талант врятували багатьох теплицьких євреїв від біди і поневірянь, завдяки написаним ним письмовим зверненням. Він одружився в Тернівці і з сім’єю емігрував до Америки. Єнта була однією із найрозумніших релігійних єврейських дівчат. Казали, що вона могла відповісти на будь-яке запитання.

    Третя дитина рабина Естер Мучник закінчила екстерном 8-й клас гімназії. Нині вона живе в Аргентині. І ми молимося з нею на Рош-а-Шана в одній синагозі. Коли бачу цю посивілу жінку з молитовником в руках, я думаю: «Якби в цих жінок, що сидять поруч з нею, батьком був рав Яків Меїр, то вони також могли б так проникливо «промовляти» молитви і знали б, що промовити і як...».

    Із дітей рабина Фішла в моїй пам’яті залишилась донька Мірьям, яка жила разом з ними в Умані. Решта дітей, всі хлопчики, роз’їхались. Хто в Ерец-Ісраель, хто в глибинку Росії, аж до Москви. Мірьям була однією з найкращих знавців івриту і навчалась у гімназії. У дітей Теплика, а потім і у молоді Умані, вважалось за велику честь спілкуватись з Мірьям, дружити з нею і відповідати їй навзаєм добротою. В 1920 році вона виїздить в Ерец-Ісраель, як халуца (першопрохідниця). Там дівчина познайомилась з аргентинським добровольцем, сином колоніста Тевьє Вайсенбергом, одружилась з ним і виїхала до Аргентини займатись землеробством. У важкий 1929 рік вони продали свою земельну ділянку в Мозесвілі і перебрались в Кордову, де живуть досі. Перед тим, як писати цей розділ, я поїхав у Кордову на зустріч з донькою рабина Фішла. Це була вже не та Мірьям, яку я знав, а втомлена життям жінка, сповнена турбот про щоденний заробіток. Зате, побачивши онуків рабина Фішла Маца, подумав: «Якби він встав із могили і подивився на своїх онуків, йому б соромитись за них не довелось»…

    У рабина Шимшон-Аарона був син моїх років Хаїм. Хлопець був дуже талановитим. Теплик був не для нього. Він рвався в інший світ. Спочатку поїхав до Одеси і там закінчив гімназію, а пізніше ми отримали від нього привіт із Америки. Хаїм там став відомим інженером.

    Наступне за рабинами місце належало шойхетам (різникам). В Теплику їх було четверо. Всі вони були бідняками і жили на нікчемну подачку, яку проплачував їм розпорядник такси. Коли потрібно було різати курку, спочатку йшли до Рувена –розпорядника такси, і за 2 копійки в нього отримували квитанцію для різника. Той рвав квиток на дрібні шматочки і різав птицю. Працювали різники зазвичай зранку, а в четвер – зранку до пізнього вечора. Ми бігали з птицею до старого різника Гершона. Він був короткозорим і перед тим, як різати птицю, намацував пальцями горлянку, боячись влучити їй в живіт або... в свої пальці. Для нас, молодих, його короткозорість мала велике значення. Всі діти домовлялись між собою і, гуртом прийшовши до різника, тягли йому свої квитанції, підсуваючи і дві-три знайдені на землі драні. На цьому ми економили декілька копійок, які потім ділили між собою... Взагалі-то, в Гершона була добра душа. Ризикуючи і заробітком, і репутацією, шойхет міг різати птицю без квитанції знайомому біднякові або хворій вдові, щоби вони могли зварити собі бульйон. Розпорядник такси одного разу упіймав його на цьому, але не зміг довести порушення в суді.

    Решта різників були жорстокими. Так, хлопчик, втративши квитанцію, міг плакати хоч і до ночі, але без неї курку не різали. Різник Хаїм-Арон у вільний час навчився ремонтувати годинники. Оскільки посада годинникаря не вважалась престижною, подібне заняття різнику не заборонялось. Але він був невезучим і професію майстра належним чином не опанував. З цього приводу про нього ходив жарт: «Коли Хаїм-Арон заріже когута, той ходе, а відремонтує годинника – годиник стоїть!». Незважаючи на те, що різники не заробляли достатньо коштів своїм заняттям, вони не покидали цей промисел, передаючи його своїм дітям у спадок. Називалося це «хазоке». Заради хазоке і мізерних заробітків, за цю професію тримались все життя. Курей різали тисячами, а самі тижнями не могли скуштувати курятини. А за хазоке трималися, як спадщину від самого Бога, берегли. Зате теплицькі різники були в пошані. Засвататись до сина різника було поважною справою, а доньку різника брали без посагу, тільки за «родовитість».

    Молитовних будинків і синагог в Теплику було цілих сім. Почесне місце серед них займала стара велика синагога. Скільки років цій синагозі – ніхто не пам’ятав. В дитинстві я запитував у стариків, які народились в Теплику і яким було вже під 90, чи не знають вони, скільки років цій синагозі. Ніхто не знав відповіді. Деякі говорили, що запитували про це ще в своїх батьків-дідів, але й ті не знали. Синагога була побудована на кам’яному фундаменті. Стіни до половини були кам’яні, а вище – дерев’яні. Дах також був дерев’яним. Щороку із так званого «кошториса» знімали гроші, які містечкова управа збирала в євреїв,і ремонтували синагогу. Але, не зважаючи на ремонти, синагога могла в будь-який час неочікувано розвалитись. Це особливо загрожувало жіночій частині приміщення. Сходи і перила в синагозі вже давно прогнили, і як тільки не сталася трагедія, особливо в святкові дні, або на Рош а-Шана і Йом Кіпур, я собі не уявляю до цього часу. Не можу зрозуміти, як господарі синагоги могли допустити, що зі всіх сторін, крім фасаду, будівлю перетворили в нужник! Як тільки спадали сутінки, місце навколо синагоги перетворювалось на туалет для десятків євреїв, які жили і близько, і далеко. Вранці ніхто не прибирав смердючі сліди людської життєдіяльності, і тільки сільські свині, які вільно переміщались по містечку, піклувалися про це.

    Прихожани синагоги були поважними людьми. Правда, під бімою сиділи і ремісники, і просто бідний люд. Всі, хто молився у великій синагозі, мали свої власні місця. На одному із них, наприклад, було написано: «Шмуел Йосеф син Йєгуди Арьє» (прізвищ ніколи не вказували). Це були «законні» для містечкової знаті упродовж багатьох-багатьох років місця. Але значна кількість місць не була позначена.

    Посеред синагоги було підвищення (біма), і треба було піднятися на п’ять сходинок, щоб добратися до столу. Там сидів перший габай (староста синагоги) Давид Кінскес. Він торгував кіньми, але відзначався диктаторськими замашками. Він молився голосно, повторюючи кожне слово, кожну стрічку по два-три рази. В свято Сімхат-Тора в нього вдома пиячили до ранку, їли шлуночки і печінку, приставали до Параски – старої служниці, яка розмовляла на їдиш, як справжня єврейка, і вибирали Давида Кінскеса габаєм ще на рік. Відбувалося це із року в рік.

    Наставало літо. Дощ протікав через драний дах або розбиті вікна. Взимку, молячись, іудеїв хапали дрижаки від холоду. Давид Кінскес брав із «кошто­рису» на ремонт синагоги 800 рублів, гроші витрачав, але дах синагоги продовжував протікати. Потім знову наставав час Сімхат-Тори, знову купались в горілці і вибирали Давида Кінскеса першим габаєм ще на рік. Так продовжувалось багато років, допоки Давид Кінскес не посварився з Іудою-Лейбом Мозесом. Той повідомив «куди слід», і в п’ятницю ввечері прибули із Гайсина і запломбували синагогу, як небезпечну для життя вірян. Що творилось в ту п’ятницю в Теплику, розказати неможливо! Я не впевнений, що укази римлян часів Другого храму справляли таке враження на Єрусалим, як закриття синагоги на мешканців Теплика. По-перше, декілька сотень євреїв (чоловіків та жінок) залишились без місця для молитви; по-друге,можливо, раптом всі полюбили стару синагогу і стали її вважати святим місцем. З’явились розповіді про чудо. Під час епідемії начебто тут відкрили арон а-кодеш (шкаф для зберігання сувоїв Тори), закричали всередину нього зі страшною силою, і епідемія зникла!

    Засумували за синагогою віряни із юного покоління, які раніше під час молитви по суботах і в свята стояли у «поліші» (сіни, вестибюль перед молитовною залою) і розмірковували про політику. «Поліш» був місцем, де можна було не молитися. Сумували і євреї, які молились по суботах в маленькій синагозі неподалік від «полішу». Там вони здійснювали суботню трапезу, де дозволявся шматочок риби з хроном, холодець або різана печінка, трішки горілки, а потім співали так голосно, що чуло все місто.

    Крім того, з’явилась проблема, що робити з двома служками-дідуганами. Один із них, Арон Йосл-шамес (служка в синагозі), єврей з гулею на лобі. Другого звали Даніель-шамес, із «хлопчиків на побігеньках», він пив горілки більше, ніж його хазяїн. Але до неприємностей звикають. Сотні прихожан розсіялись по інших молитовних будинках. Мій батько був змушений покинути своє роками зігріте місце в великій синагозі і задовольнятись простим місцем в Брацлавській. Служки стали торгувати яйцями і рибою на базарі. Згодом всі були задоволені тим, що стару синагогу закрили, оскількиперебування в ній було небезпечним для життя. Через 15 років синагогу знову відкрили. І це зробили… комуністи, перетворивши її в клуб. І вона не розвалилась.

    Другим важливим молитовним будинком був бейт-мідраш. Там молились два рабини, всі різники, багатії, освічені, тобто вершки міського «общества». Молитися там значило знайти собі багату та родовиту пару. Подумати лишень, він молиться в бейт-мідраші – такого хлопця швидко засватають з руками і ногами! Але найважчим було знайти там вільне місце. Коли міський багатій одружував сина або доньку, то жениху не діставалося сидячого місця, і він змушений був всю службу проводити стоячи. І таких молодих людей в бейт-мідраші було десятками.

    В Брацлавській же синагозі було вільніше, і отримати там сидяче місце було легше. Вона прийняла більшу частину перебіжчиків із старої синагоги. В ній молитись було веселіше. Брацлавські хасиди під час молитви співали, як божевільні, і навіть танцювали. Коли наставали дні перед Рош а-Шана, більшість заможних вірян Брацлавської синагоги виїздили до Умані молитись в тамтешній Великій синагозі (в Умані був заборонений їх ребе – Нахман з Брацлава), і в теплицькій синагозі ставало просторо.

    Ще в Теплику була красива Бершадська синагога. Називали її так тому, що вона роз­ташовувалась на ву­лиці, яка вела до Бершаді. Вона була єдиною, де моли­лись і навчались цілий день. Вже з 5 до 11 годин ранку там було шість міньянів (молитовних груп). Увесь день там вчили Гемару, а ввечері читали молитву. Вночі знову навчались. Таким чином, хлопчики, завершивши навчання в меламеда, з’являлися там.

    Цікавим святим місцем була синагога Мойше-Моти, небагатого теплицького єврея. Він посварився в синагозі з габаєм, купив шматочок землі, заплативши Бандеровському, адміністратору графа Потоцького в містечку. І недалеко від інших своїми руками побудував нову синагогу. Туди прийшли молитися всі невдоволені з інших синагог. Якщо когось із євреїв не шанували в своїй синагозі, він йшов молитися в синагогу Мойше-Моти, і там його поважно зустрічали.

    Теплицькі євреї мали ще один маленький молитовний будинок, шевців. Інша його назва – «синагога Шмуель-Арона», оскільки там великий «вплив» мав єврей Шмуель-Арон із злочинного світу. Жартували, що коли заходиш в цю сина­гогу, то бачиш там табличку: «Бережи кишені!». Її заповню­вали прихожани ниж­чого статусу. Достатньо згадати, що Хаїм Яблочник (див. Розділ 18 – Ред.), який також добрався до Аргентини, був там другим габаєм.

    Теплик мав близько 6 тисяч мешканців. Всі 7 синагог були переповнені по суботах і в святкові дні. Служби відвідували батьки, матері та їх сини. Мо­литись йшли і найбагатші, інайбідніші –промисловці і похоронники. Йшли до святого місця, забуваючи всі турботи до наступного дня. Синагоги, дома на­вчання були тим місцем, де збирались люди зі всього міста, і «Гут шабес» (Доброї суботи!) і «Гут йонтев» (Хорошого свята!) лунало у кожного в вухах. Із цих домів навчання вийшли впевнені люди, і їхню упевненість зберіг єврейський народ до сьогоднішнього дня.

    Але де ж тепер ті солодкі дні?!..

     

     

     

    Просмотров: 63 | Добавил: paul | Рейтинг: 5.0/1
    Всего комментариев: 0
    Имя *:
    Email *:
    Код *:

    Форма входа

    Плеер

    Календарь

    «  Сентябрь 2020  »
    ПнВтСрЧтПтСбВс
     123456
    78910111213
    14151617181920
    21222324252627
    282930

    Статистика


    Онлайн всего: 1
    Гостей: 1
    Пользователей: 0

    Все преступления совершаются в темноте. Да здравствует свет гласности!

    Теплик-life: история/религия/общество/судьбы людей/власть/политика/культура/фотографии