Теплик-life

Тепличани всiх країн, єднайтесь!

 http://теплик-лайф.рф/  tepliklife.ucoz.ru

Поиск

Друзья сайта

  • Официальный блог
  • Сообщество uCoz
  • FAQ по системе
  • Инструкции для uCoz
  • Наш опрос

    Какие темы вам наиболее интересны?
    Всего ответов: 307

    Наша кнопка
    Теплик-Life
    <!--Begin of http://xn----8sbnmhdfd5a2a5a.xn--p1ai/--> <a href="http://xn----8sbnmhdfd5a2a5a.xn--p1ai/" title="Теплик-Life"><img src="http://s51.radikal.ru/i132/1107/67/ef6fe7928f84.gif" align="middle" border="0" width="90" height="35" alt="Теплик: люди, события, факты и аргументы" /></a> <!--End of http://xn----8sbnmhdfd5a2a5a.xn--p1ai/-->

    Главная » 2020 » Ноябрь » 11 » Велв Черновіцький. Моє містечко - Теплик.
    00:48
    Велв Черновіцький. Моє містечко - Теплик.

    Фото Мані Віннік в молодості.

    Останній зв’язок часів

    Післямова Мані Вінник до російського видання

     

    Щиро вдячна тобі, Семене, за надану мені можливість прочитати книги Велвла Черновецького, чудового тепличанина, який назвав свої спогади «Теплик – майн штетеле». Ці книги видані в Буенос-Айресі в 1946-1950 роках. Автор емігрував до Аргентини в 1921 році (згідно інших джерел – 1922 р. – Ред.) 23-річним. Книги написані мовою їдиш. В мене бракує слів вдячності тобі за ту працю, яку ти виконав і продовжуєш робити по створенню книги пам’яті нашому Теплику. Дякуючи цій праці, сьогодні можна прочитати твір Черновецького російською, а тепер і українською мовами.

    Тепер я розповім тобі, аби було зрозуміліше, чим саме так захопив мене наш шановний земляк Велвл Черновецький.

    Я народилась в Теплику в 1927 році в сім’ї Нахмана і Фріди Вінник. Була уже сестра Клава (на їдиш її ім’я Хая), вона старша за мене на 9 років, і брат Ісак, старший за мене на 3 роки. Моє народження випало на найблагополучніший час для нашої сім’ї. Мій батько, столяр по професії, мав свою майстерню під час НЕПу, мав навіть помічника, сироту українця Семена. Моя мама жаліла його, годувала, а в негоду він у нас і спати залишався. А босяцька більшовицька влада вирішила такого «експлуататора» (мого батька) негайно розкуркулити і конфіскувати все обладнання його майстерні. По-перше, верстат для виготовлення віденських стільців, що його батько придбав на виплат на три роки. По-друге, весь лісоматеріал, закуплений батьком в Поліссі. Всі столярні інструменти, що купувалися не один рік. І чомусь було конфісковано весь батьківський одяг. Крім того з дому винесли і всі меблі, змайстровані батьком.

    Моя старша сестра добре пам’ятала цей день. Під’їхали до нашого будинку комсомольці на підводах і заходилися все вантажити на ті підводи. Мама стояла в спорожненій кімнаті з нами, малими дітьми, татуся повів кудись міліціонер. Його скоро відпустили, але життя було понівечене. Пробували виїхати в якесь місто, але не склалося. В артілі, куди був змушений піти працювати тато, платили усім столярам однаково: і такому майстрові, як мій тато, і якомусь недоумку. На тлі всього цього татові далися взнаки поранення і важка контузія, отримані ним в Першу світову війну. Він зліг, сім’ю утримувала мама, заробляючи шиттям, жили важко. Вважалося розкішшю, якщо до школи давали мені пару шматочків хліба, помащених олією чи навіть просто посипаних сіллю.

    А прихід цивілізованих вандалів фашистів наприкінці липня 1941 року вже остаточно вирішив єврейське питання для моїх батьків, моїх подружок, усіх євреїв Теплика. Перед війною я закінчила семирічку, а мій брат – десятирічку української школи. А старша сестра закінчила зуболікарську школу в місті Дніпропетровську.

    Сестра мене розшукала після звільнення Теплика. З братом ми зустрілися після війни.

    Після звільнення Теплика стали повертатися євреї, чудом вцілілі у важкий час окупації; поверталися з госпіталів, хто зазнав поранень і каліцтва. Дехто повертався з евакуації. Більшість їхала назад, не розшукавши своїх рідних та вцілілих домівок. Після війни повернулося обмаль колишніх тепличан. Серед цих небагатьох був Бігун Нафталі, якому вдалося вижити аж у самій Німеччині. Він був у Червоній Армії з початком війни. Його частина потрапила в оточення, разом з багатьма полоненими його доправили до Німеччини. Видавав себе за росіянина. Працювати його відправили в сільську місцевість, на птахоферму. Хазяїн ферми так і не здогадався, хто в нього працює, хоча улюбленою його лайкою було «ферфлюхтер юде». Нафталі Бігун також не застав своєї сім’ї і свого дому, його батьки і п’ять молодших братів загинули, дім зруйнували. Невдовзі ми одружилися і виїхали з Теплика.

    Коли нашій донечці Аді виповнилося 10 місяців, мого чоловіка ув’язнили, пришили йому політичну статтю і присудили 10 років позбавлення волі без права листування по ст.58. Сама не знаю, як я вистояла. Ростила дочку, працювала і навчалася, отримала спеціальність медсестри.

    Коли чоловіка звільнили, ми жили в Пензі. Він рано пішов із життя, далися взнаки і полон, і в’язниця. Я ж прожила в Пензі майже сорок років. В Ізраїлі з 1992 року.

    В розділі, де описуються хедери, а їх було на той час в Теплику шість, вимальовується кричуща картина навчання єврейських хлопчиків, де нагайка, лінійка і т.д. в руках меламеда були не винятком, а правилом. Але винятком був реб Нафталі, рідний дід мого чоловіка, котрого в пам'ять діда по матері також назвали Нафталі. Я дослівно наведу тут слова автора про прадіда моєї доньки.

    В книзі В. Черновецького мовиться, що реб Нафталі був порядним, тихим, врівноваженим інтелігентним чоловіком. Навчав дітей за новою методикою. Один лише недолік, на думку дітей, мав реб Нафталі. Вимагав багато чого завчати напам’ять. А читати примушував швидко, з виразом, як швидкоплинна вода. Але зате, на відміну від інших меламедів Теплика, він ніколи у своєму житті не підняв руку на жодну дитину. А коли дитина хворіла, він провідував її двічі на день, коли йшов на ранкову і вечірню молитву.

    Детальним чином описано усі грані життєдіяльності євреїв містечка: найрізноманітніші ремесла, торгівля на ярмарках в ближніх містечках і селах, а також торгівля в самому Теплику, в крамницях і – по понеділках – на ярмарку. Торгівля м’ясом в крамничках-ятках описана на рівні нашого геніального Шолом-Алейхема. Ятки ці розміщалися на вузенькій вуличці, що сусідувала з двома центральними. Жахлива антисанітарія, від мух чорно, роздолля бродячим псам на купах сміття з м’ясних відходів. У рубщиків м’яса звички на рівні загального колориту.

    На моїй карті це місце значиться між цифрами 166-189. Про смердючість цього місця мені розповідала моя мама; коли їй виповнилося 8 років, її віддали навчатися шитву у модистки. Вікна будинку (на моїй карті цифра 189), біля яких посадили мою маму, виходили у вузький темний провулочок, що провадив з центральної вулиці до вулички м’ясних крамничок. До того ж, провулок цей був ще й нужником. Так що нічого немає дивного в тому, що в «початкуючої кравчині» це закарбувалося в пам’яті.

    В роки мого дитинства була всього лише одна м’ясна крамниця на околиці Теплика, рубщиками там були євреї, але про кошерність не було й мови. Сам автор підкреслює, що взагалі важко собі уявити, як могли жити 6000 чоловік на такому клаптику землі, розміром близько 1 квадратного кілометра. З трьох боків тут текли вузенькі річечки, а з північного боку розміщалися церква і костел, українське і польське кладовища. Відповідь, на мою думку, міститься в двох словах, добре відомих – «смуга осідлості». У містечкового єврея просто не було землі, навіть для вигрібної ями. З розростанням населення містечка кожна п’ядь землі використовувалась: для зведення житла, ремісничої майстерні, крамниці і т.п. Причому дозвіл на будівництво єврей отримував лише за хабара. В таких умовах не викликають подиву випадки зараження паршею, стригучим лишаєм, віспою та іншими шкірними інфекційними захворюваннями. Чи не звідсіля улюблений вираз наших ворогів – «жид пархатий»?

    Страшно хворіли і дорослі, і діти. Автор пише, що в їх сім’ї було 12 дітей, а вижило лише четверо. Відомо, що в сільській місцевості, та й передмістях України, дім кожного українця мав присадибну ділянку, доволі обширну. Але господар не будував, як правило, ні вбиральні, ні лазні. Він мав достатньо землі, щоб закопати, сховати відходи життєдіяльності людини й тварин. А єврею землі не виділялося, лише в найм, але не всюди і не завжди. Я веду до того, що будь-який антисеміт полюбляє обзивати нас пархатими й брудними. А ось наш чудовий земляк Велвл Черновецький доводить зворотнє. Вірніше, як і всі інші люди, євреї бувають чистоплотні і навпаки.

    Побут в єврейському домі був дуже нелегким. На прикладі дому, де народився і виріс автор, так детально все це описано, щоб бачиш усе наяву. Упродовж всього року палилась піч, де готували їжу й пекли хліб – в домі автора для цього використовували полову гречки чи соняшника. Взимку палилися грубки-голландки для обігріву житла – частіше соломою чи тією ж половою. Чимало сміття було на підлозі – дерев’яній, а частіше глинобитній. Як же ж важко було жінкам підтримувати в домі лад! Сім’ї з достатком могли замовити водовозу доставку додому потрібної кількості води. Бідні, а їх була більшість, носили воду з криниці відрами, частіше під гору і не близько. Це все я сама випробувала у своєму дитинстві, мені навіть доводилося носити воду на коромислі.

    Тепер про багатих і бідних. Про шість тисяч євреїв, котрі проживали в Теплику до початку революції, згадується декілька разів. Із дуже багатих євреїв згадується лише один старик, Шолом-Бер Горовець, його дім поблизу пошти вважався другим після палацу графа Потоцького. Великий фруктовий сад і клумби. Артезіанський колодязь, центральне опалення. Я так і не зрозуміла з прочитаного, чим займався цей старик. Але добре пам’ятаю, що в Теплику вважалося: до революції це був дім орендатора в маєтку Потоцьких. Так от, цього самого старика одразу ж вигнали з цього прекрасного дому, більшовики, щойно прийшовши до влади. Старик злидарював, занедужав і ховали його в чужому савані (тахріхім). Згадуються прізвища багатих євреїв, серед них декілька тих, хто тримав на паях лісоторговий склад; до них належали брати Лермани, Нюшка Кушнір, місцевий фотограф, що володів ще й млином біля мосту в напрямку до Гайсина. Шпілбанд Шмуел був мануфактурником. Митник Юдл тримав винарню. Папіросник Гавриїл – пекарню. Рабнес Цвік був лихварем. Іуда Шпілбанд – мануфактурник. Шпілбанд Шмуел мав заїжджий двір. Окнянський Шаул-Бер мав парового млина при дорозі на Стражгород. Його вбили і пограбували невдовзі після революції. Було в Теплику всього чотири заїжджі двори, два з них мали мебльовані кімнати; хазяями цих дворів були Фельдшер Липа, Чернов Арон, Россошик Аврум і вже згадуваний Шпілбанд Шмуел. Багатою людиною був Нахман Ладиженський. Я зовсім не розібралася у сфері його діяльності, але добре пам’ятаю його дім, на моїй карті №54. Після революції в цьому домі була амбулаторія, в роки німецької окупації – жандармерія, після війни – народний суд. Побутувало у Теплику прислів’я, вірніше, прокляття: «Щоб ти мала такий дім, як Нахман Ладиженський, але щоби там тебе жбурляло з кімнати в кімнату». Навіть вулиця, що вела мимо його дому на Уманський міст, називалася його прізвищем. Він був благодійником. Крім млинів, були в нього круподерки, маслобойки, різноманітні ремісничі майстерні, крамниці.

    Але головний заробіток євреїв Теплика здобувався на ярмарках, де ремісники продавали свої вироби, торговці скуповували худобу, зерно та інші сільгосппродукти. Як я вже казала вище, ярмарок у Теплику був по понеділках, в Ташлику по вівторках, в Тернівці по четвергах і т.д. Так цілий рік, за будь-якої погоди.

    Напередодні на паях винаймався українець-візник. Ще до світанку йшли у свої синагоги на молитву – і бігом в дорогу! Добре, коли вдалою була купівля і продаж, якщо в обидва кінці добирались без пригод – на дорогах гуляли грабіжники. Ось таким нелегким шляхом здобувався заробіток, щоб достойно зустріти суботу, свято, зібрати посаг нареченій і на усілякі інші витрати. Неможливо в короткому огляді цих книг охопити (як я обіцяла тобі, Семене, в подяку, що по твоїй ініціативі я їх прочитала) всю глибину зображення життя євреїв у Теплику. Як жили, як народжувалися, як забирали рекрутів в царську армію і як над ними там глумилися і знущалися, і таке інше. Всього не перерахуєш. А мені хотілося б вичислити дім, в якому народився й виріс автор. І ось читаю, що дім його знаходився навпроти дому фотографа Нюшки Кушніра. Хто ж у Теплику не знав цього фотографа? Самого фотографа вбили після революції бандити. Його донька Сара – автор запам’ятав її вродливою гімназисткою – продовжила справу батька, також займалася фотографією. Сару убили в Теплику 27 травня 1942 року. Її син Нюся убитий в червні 1943 р. Під час транспортування євреїв з гетто у Бершаді в місто Миколаїв, де німці розпочали будівництво секретного військового заводу. А ось донька Сари – Валя, вижила, пройшовши робітничі німецькі табори й гетто в Бершаді Вінницької області.

    В основному детально описані найближчі сусіди, родичі і товариші по хедеру, меламеди зі всіх хедерів, а також сім синагог Теплика. Невдовзі після своєї бар-міцви автор виїздить із Теплика, періодично повертаючись туди, – так триває до самого його переїзду до Аргентини.

    Cтарик Нута Вейгман жив навпроти, через дорогу (№33 на моїй карті). Цього старика я добре пам’ятаю з дитинства. Він убитий в Теплику 27 травня 1942 року. Разом з ним загинули дві його старші доньки. Його внук Іоня був разом зі мною і моєю мамою в німецькому таборі праці в селі Нижня Кропивна (біля Райгорода) в Вінницькій області. Іоні було 12 років. Його вбили разом з моєю мамою 27 червня 1942 року в лісі біля Райгорода. А ось внучка Нути Вейгмана, Міля, зараз живе в Росії, я їй написала, що її дід Нута Вейгман згадується в двотомнику В.Черновецького, і не один раз. Семене, я тобі надішлю копію цього листа. Таких прикладів, де згадуються євреї Теплика, яких я пам’ятаю і чиї долі знаю, я можу навести багато, але на це ні сил, ні часу. Карту Теплика я склала ще в 1984 році після чергової моєї поїздки до Теплика до Дня Пам’яті. Тепер ця карта на великому листі ватману зберігається в Яд ва-Шемі, там зберігається і мій зошит, в якому я описала по пам’яті долі євреїв Теплика, котрі знаходилися в містечку до моменту німецької окупації.

    Твій дід, Ноах Мазус, і його брат Хаїм охарактеризовані як порядні євреї, але детального життєпису немає. Наприклад, автор пише про свого дядька Мотю, який мав крупорушку, і дім його знаходився поруч з домом Ноаха Мазуса. Дім Ноаха Мазуса (на моїй карті – №19) знаходився на головній вулиці. Автор неодноразово підкреслює, що на цій вулиці жили заможні євреї, і це було престижно. Днями я отримала листа із Теплика, мені пишуть, що цього будинку вже немає. Востаннє я побувала в Теплику в 1990 році, це був уже не мій Теплик. Але ще стояв дім, в якому я народилася (на моїй карті – під номером 1). Спереду дому ще росли дві старі акації з мого дитинства. Я притислася щокою до шорсткої кори, і сльози покотилися з очей.

    Семене, я не можу не написати тобі ще про одну сім’ю Мазусів, містечкове прізвисько їм було «Чижик». В книзі про Теплик автор згадує Мазуса-«чижика», як добропорядного єврея, причому, не один раз. Я пам’ятаю сім’ю Давида і Пушки Мазус, перед початком війни ми жили неподалік від них. Батько сімейства не вважався добропорядним євреєм, не цурався чарки, а також карт, сім’ю утримувала дружина, крутилася, як могла. Прізвисько «Чижик» стосовно їх вимовлялося принизливо: «Чижикл». А от діти у них були славні. Старша донька закінчила медтехнікум іще до війни і вже працювала, але не в Теплику. Син Рафаїл уже служив в Червоній Армії. Дівчинка Брана навчалася в молодших класах, а дівчинка Фаня була ще дошкільням. Давид помер ще перед війною. До приходу німців Пушка мешкала в своєму ветхому будиночку з молодшими дівчатками. Рафаїл потрапив у полон на самому початку війни і потай повернувся додому в уже окупований Теплик, переховувався. Саме тоді у вашого діда Ноаха з’явився молодий чоловік на ім’я Моня, точного прізвища не знаю, але вважалося, що це внук і що він також утік з полону. Я його добре пам’ятаю, вродливий хлопець високого зросту. З кожним днем ставало все небезпечніше переховуватись, насувалася катастрофа, і по замерзлому Бугу Рафаїл і Моня пішли в Бершадь, і ще один наш земляк, також утікач із полону. Пушка Мазус з маленькою Фанею загинули в Теплику 27 травня 1942 року. Старша дівчинка Брана зуміла втекти з ями, врятувалася, також потрапила в Бершадь, в гетто. Крім місцевих євреїв, в Бершадь були пригнані пішки багато тисяч євреїв з Західної України і Бессарабії. Сюди ж добиралися євреї, що зуміли втекти з німецьких таборів праці, вірніше, їх можна назвати таборами смерті; з такого табору вирвалася і я. Це вже була румунська територія, так звана Трансністрія. Гітлер щедрою рукою прирізав шмат України Антонеску. Євреї жили в гетто скупчено, в злиднях і голоді, сипняк косив косою, але поки що не вбивали. Опинившись в Бершаді, я дізналась, що наші земляки Рафаїл і Моня допомагають таким, як я. Вони підрядилися комусь варити мило в якомусь хліві.

    На зароблені гроші купували продукти, там таки варили їжу і годували нужденних. Раз на тиждень давали ще шматочок мила, що для нас, завошивлених, було дорожчим за їжу. А ще вони перев’язували загниваючі рани на моїх ногах. Таке не забувається. Невдовзі усі троє наших земляків пішли в партизани. Живим повернувся лише Нусн Ладиженський. А чудові наші хлопці Рафаїл і Моня загинули. Вічна їм пам'ять! Брана залишилась живою, пройшовши важкі випробування. Після війни вона зустрілася зі своєю старшою сестрою. В один з моїх приїздів до Теплика я дізналась, що Брана зі своєю сім’єю живе в Австралії.

     

    * * *

    Схематична карта містечка Теплик, яку склала Маня Вінник.

    Номери будинків, що згадуються у післямові:

    1 – дім, де народилася Марія (Маня) Вінник.

    19 – дім Ноаха Мазуса на головній вулиці.

    33 – дім Нути Вейгмана.

    54 – дім Нахмана Ладиженського; після революції – амбулаторія, в роки німецької окупації – жандармерія, після війни – народний суд.

    166-189 – м’ясні ятки.

    189 – будинок модистки.

     

     

    Просмотров: 38 | Добавил: paul | Рейтинг: 5.0/1
    Всего комментариев: 0
    Имя *:
    Email *:
    Код *:

    Форма входа

    Плеер

    Календарь

    «  Ноябрь 2020  »
    ПнВтСрЧтПтСбВс
          1
    2345678
    9101112131415
    16171819202122
    23242526272829
    30

    Статистика


    Онлайн всего: 1
    Гостей: 1
    Пользователей: 0

    Все преступления совершаются в темноте. Да здравствует свет гласности!

    Теплик-life: история/религия/общество/судьбы людей/власть/политика/культура/фотографии