Теплик-life

Тепличани всiх країн, єднайтесь!

 http://теплик-лайф.рф/  tepliklife.ucoz.ru

Поиск

Друзья сайта

  • Официальный блог
  • Сообщество uCoz
  • FAQ по системе
  • Инструкции для uCoz
  • Наш опрос

    Какие темы вам наиболее интересны?
    Всего ответов: 307

    Наша кнопка
    Теплик-Life
    <!--Begin of http://xn----8sbnmhdfd5a2a5a.xn--p1ai/--> <a href="http://xn----8sbnmhdfd5a2a5a.xn--p1ai/" title="Теплик-Life"><img src="http://s51.radikal.ru/i132/1107/67/ef6fe7928f84.gif" align="middle" border="0" width="90" height="35" alt="Теплик: люди, события, факты и аргументы" /></a> <!--End of http://xn----8sbnmhdfd5a2a5a.xn--p1ai/-->

    Главная » 2020 » Октябрь » 3 » Велв Черновіцький. Теплик – моє містечко. Розділ 12
    22:49
    Велв Черновіцький. Теплик – моє містечко. Розділ 12

    Громадські справи євреїв Теплика

     

    В Теплику не знали, що таке громадський діяч взагалі, і тим паче, чесний громадський діяч. Євреї містечка займались громадськими справами, але не для того, щоби про когось піклуватись, а ради особистого задоволення. Основна громадська діяльність крутилась навколо «виборів». І це слово починало лунати за рік до самих виборів.

    В синагозі, в лазні, у суботу в молитовних домах, на базарі, по дорозі з тернівського ярмарку додому, на похоронах, на пожежі і, головне, на вечірній молитві, всі говорили про «вибори» та про кандидата на «міського старосту». «Добрий» до євреїв міст і містечок царський уряд дозволяв їм самим займатись реєстрацією новонароджених та померлих в «міській управі». Вона мала право накладати на єврейське населення невеликий податок, який йшов на утримання писаря, на оренду приміщення управи, яке містилось… в будинку старости. Частина цієї суми, «грошовий кошторис», йшла на ремонт громадських приміщень: синагоги, лазні, цвинтаря, утримання працівника лазні, могильщика, який жив біля цвинтаря…Міська управа відігравала важливу роль в житті євреїв. Зокрема, там займались видачею паспортів.

    Право видати паспорт зацікавленим особам мав староста. Документ легалізовував проживання євреїв за межами постійного місця проживання. Що і було записано в ньому «чорним по білому». Видача паспорта за законом коштувала рубль. Але оскільки закон не передбачав тривалості оформлення паспорта: три дні, три години чи три місяці, – бажаючий пришвидшити отримання паспорта ставив на стіл зелену троячку, і паспорт відразу з’являвся на світ. А без троячки ти міг зносити, бігаючи за паспортом, пару черевиків, тому що писар чи староста не могли знайти в книгах дату твого народження. Правду кажучи, гроші вимагали тільки в заможних, багатіїв. Бідному віддавали паспорт безкоштовно, і їдь собі на здоров’я!. За отриманням паспорта звертались, коли потрібно було виїздити куди-небудь далеко. Інколи доводилось використовувати паспорт, коли везли сина для знайомства з нареченою. В цьому випадку за ту ж троячку староста міг «омолодити» отримувача паспорта (наче помилково, в книзі нібито цифри написані не чітко). При цьому власник паспорта присягався, повернувшись, відразу здати такий паспорт для знищення.

    Тепер вам зрозуміло, чому теплицькі євреї були зацікавлені в виборах старости міської управи? Вибори проходили один раз на три роки. І кожен хотів мати свого старосту для того, щоби не переплачувати.

    За пару місяців до виборів розпочиналися дискусії. Зазвичай, було два кандидати: Іці Фукс і Рафаїл Гармахс. Обидва роздавали горілку, а на цьому весь світ тримається, обидва влаштовували вечірки й пригощали «гостей» піджаркою та гусячими пупками. В обох були свої «крикуни», котрі й пропонували їх у старости. За пару тижнів до виборів в хід ішли кулаки, наліво й направо роздавалися стусани. Спецом по роздачі і отриманню стусанів вважався Елі Груз. Іуда Лейб Мозес погрожував, що донесе, а два його сини (а не брати, як я помилково повідомляв у попередньому розділі) Ноах і Хаїм намагалися усіх помирити. В останній передвиборний тиждень євреї Теплика забували про ярмарок і крамниці, кравці – про пошиття одягу, а шевці – про взуття. Всі займалися тільки виборами.

    Коли з Божою поміччю вибори відбувалися, а Іці Фукс знову був обраний старостою, місто з полегшенням зітхало. Дуже часто Іці Фукс був єдиним кандидатом у старости. Були часи, коли з’являлися нові кандидатські бюлетені з іменем іншого відомого громадського діяча (у Теплику їх називали «сіпак») Ліпе-фельдшера (сина Арона-лікаря). Ліпе не був фельдшером, а його батько Арон – лікарем, але так їх величали. Він був одним з небагатьох тепличан, які несли на своїх плечах весь тягар громадських справ і, коли пахло виборами, був серед перших, хто кричав і залякував. Він був один із перших, хто отримував лайку і запотиличники. За місяць до виборів Ліпе виставляв відро горілки для компанії «Емах». Ясна річ, частина «Емах» була на боці Іці Фукса, як найкращі з середовища «робітного люду». Біля Іці Фукса крутився такий кравець, як Велвл Кіснякс, любитель читання романів не лише в суботу й свята, але в будь-яку вільну хвилину, що випадала йому. Дружина Велвла гнівалася, що він не шукає собі замовлення, бо йому потрібно багато часу на «книжкові казки».

    Цей Велвл Кіснякс взагалі був цікавенним типом. В 1905 році він розгнівався на царя за те, що той своєю конституцією всіх обманув, і всією сім’єю відправився до Америки. Там він певний час працював. Але побачивши, що йому бракує часу на читання романів, повернувся до Теплика. Вражений побаченим у великому світі і не маючи більше романів для читання (всі уже були прочитані), він з сім’єю переїздить до Одеси. За два роки одеського життя Велвл мав чимало часу для читання, але мало заробітків, і він знову повертається до Теплика. При Петлюрі Велвл переховувався в лазні і якогось дня там його знайшли мертвим.

    Крім цього ремісника Іці Фукс наблизив до себе кількох самостійних представників теплицького «пролетаріату», як от, Нахума Кривого, хорошого кравця, бідолаху з обома покаліченими ногами Мордехая Уцінко, кравця Дувида, який обшивав духовенство, Іці, сина Іуди Бласа, і Хаїма Іосла, жіночого кравця.

    Хаїм Іосла відігравав важливу роль в середовищі теплицьких «політиків». Заробляв він пристойно, оскільки жіночих кравців було обмаль, а таких хороших, як він – іще менше. Дискутував він і вдень, і вночі. Головний його недолік – брехні, чим він і прославився в містечку. Усі знали: якщо Хаїм каже, що потрібно 4 аршини, то слід купувати 6! Він навмисне занижував, щоб обійшлося дешевше. Тоді він може призначити хорошу ціну за свою роботу. А потім, коли матерії не вистачить, він не буде винен, що наречена поправилася. Батьки нареченої не хотіли скандалити, боячись, що Хаїм розтрубить на всю вулицю, що донька поправилась перед весіллям, і виникнуть зайві підозри. Тихенько йшли в магазин – хвалити Бога, що могли докупити такий самий матеріал (продавець приховав його, впевнений, що вони все одно прийдуть іще раз).

    Напередодні виборів брехливі розповіді Хаїма-Іосла відігравали велику роль. Він розповідав різні чудеса про Іці Фукса. То справник плескав його по плечу й казав, що лише завдяки Фуксу берегтиме теплицьких євреїв як зіницю ока. При тому клянучись, що якщо це неправда, то нехай він тут таки на місці провалиться крізь землю, але відразу від цього місця відсувався. Розповідав, що сам бачив листа від генерал-губернатора до Іці Фукса, який розпочинається словами: «Любий Іцко!».

    Згадується така видумка Хаїма-Іосла. Знаходячись в магазині Ісраеля Любарського, Хаїм розповідав, що Кольчицький, ташлицький багатій, передав йому 300 рублів, щоб він оплатив вексель в теплицькому банку (він хотів показати, що багатій йому довіряє). Група кравців, які вирішили це перевірити, запитують: «В яких купюрах дав тобі гроші багатій?». Каже: «Цілу сотню, три п’ятдесятки, 15 десяток, 21 п’ятірку, 18 троячок, 70 рублів і решта – полтинниками...». Євреї Теплика дуже любили Хаїма-Іосла. Під час виборів до міської управи його вплив давав плоди, і кандидати прагнули переманити Хаїма-Іосла на свій бік.

    Шевці були на боці Ліпе-фельдшера, бо він виставляв багато горілки. Наприклад, швець Шимшон був завзятим прибічником Ліпе, як і Зісе Лейб Чарнесес, якому не подобало дружити з шевцем. Йому дружина ледь очей не видряпала, дізнавшись, що він був десь на «кідуші» у шевців. Але коли наближались вибори, він все таки був на боці прихильників Ліпе-фельдшера і купався в горілці.

    З інших «пролетаріїв» на виборах виділялись пічники на чолі з Гершоном. Він єдиний нікого не боявся і був великим «антимозесистом», себто йшов супроти Іуди Лейба Мозеса та його синів Хаїма й Ноаха. Гершон готовий був йти у вогонь проти списку, підтримуваного Іудою Лейбом Мозесом. Він мобілізовував своїх пічників, як от Нахмана Шефеле, Ізраїля Цоца. І разом з ними боровся на виборах. Місто знало: якщо у когось вийшла з ладу грубка, димить піч чи розвалилася стінка, марно було чекати, що пічники, особливо Гершон, прийдуть полагодити, бовони зайняті виборами чи вже лежать у шинку в Іделе Латмана і п’ють на «казенний рахунок».

    Склярі і бондарі в більшості своїй були на боці Ліпе. Скляр Янкель волав у синагозі до хрипоти, що старостою повинен стати Ліпе. І коли він приходив з ящиком скла, щоб вставити комусь кватирку, а той був настільки розумним, що починав гарно відгукуватися про Ліпе-фельдшера і його право стати старостою, то Янкель брав платню тільки за скло.

    Важливою частиною електорату на виборах старости були водовози. Вони були єдиними, хто міг напряму пропагувати за чи проти кандидата. Водовози щоденно заходили в десятки домівок, і в них була можливість проводити доленосну пропаганду, повідомляючи, яке щастя принесе цей кандидат своєму народові. Водовоз Нахман Келбл точно відповідав своєму прізвиську («келбл» з їдиш – телятко). Горілки він не пив, а платили йому за агітацію калачем чи грошем у суботу. Нахман заходив у домівку без слів «Добрий ранок!», запевняючи усіх, що він сьогодні уже багато разів вітався і йому це вже остогидло. В день виборів, після того, як Нахман наповняв діжку водою, він зупинявся й розповідав: «Мені наснилося, що Іці Фукс чи Ліпе-фельдшер (ім’я залежало від того, на якого кандидата він працював) буде вибраний старостою і завдяки цьому прийде благополуччя до євреїв Теплика». Якщо його запитували, скільки йому платять за агітацію і хто просив це розповідати, Нахман Келбл, як наївне теля, відповідав і на кого він працює, і скільки за це бере. Другий водовоз Ноах був кмітливіший. Він уже побачив світа, бував в Аргентині і навіть привіз звідтіля привіт від брата Мені Штейн. Ноах брав платню і немалу за свою «незначну пропаганду» в домівках, навіть подейкували, що за цю роботу він бере п’ятерик.

    Наші столяри майже завжди на виборах були осторонь від боротьби. Їм й на думку не могли спадати такі дурниці, бо ж вони працювали у дворі графа Потоцького, а там роботу треба було виконати вчасно. Часу на дискусії просто не зоставалося. Тому Бені Шлойме Нотес і Аврум-столяр були далекі від громадських справ і від громадської горілки.

    Інакше було з бляхарами Теплика – Гершлом-блехером і Юделем Котляром (зараз він також в Аргентині). Основна робота бляхарів проявлялась у виготовленні відер і кварт для пиття, оскільки мало дахів у Теплику були перекриті бляхою і ремонтувати їх випадало рідко. Бляхарі працювали в маленькій кладовці і головним їх інструментом був шматок рейки, на якому закругляли бляху. Коли наближались вибори, сусіди бляхарів відпочивали, бо пару тижнів їх не мучив звук ударів по блясі дерев’яним молотком. І у заїжджому дворі Арона Чернова могли зупинятися приїжджі, бо їх не виганяв серед білого дня надвір постійний стукіт працюючих бляхарів.

    Наостанок скажу, що теплицький робітний люд активно брав участь у виборчій компанії, і її керівники використовували місцевих ремісників, щоб отримати можливість прийти «у владу». Не завжди шумовиння виборів закінчувалося наступного дня. Траплялося, що перемагав другий кандидат. І тоді надходили скарги в повіт чи губернію. Приїздив слідчий, запрошувалися свідки. Євреї клялися і мали можливість про щось поговорити певний час, доки «губернське управління» вирішувало питання, чи признавати результат виборів. І лише після цього містечко заспокоювалося. Шуміли не лише довкола виборів міського старости. Вистачало шуму і стосовно такси, рабина, різника, лікаря і навіть виборів в Державну думу.

    Великі суперечки йшли щодо такси. Один єврей, Іцик Рувен, завжди «викупляв» таксу, а тепличани прагнули цієї посади його позбавити. Чи давала такса великий заробіток і чи варто було про неї так сперечатися, я не знаю. Але тільки честь і безчестя, повагу і прокльони – це Іцик отримував у великому об’ємі. Запрошення нового равина, заміна шойхета, інших духовних осіб залежали від оплати квартирних, які виділяв володар такси. Доводилось схиляти перед ним голову, бути до нього добрим, вислуховувати його думку. І не тільки вислуховувати, але й прислухатися.

    На щастя, суперечки довкола такси виникали лише один раз на 5 років, але цілий рік після виборів йшов на скарги, доки пристрасті не вщухали, і тоді готувалися до нових «торгів» з приводу такси.

    З приводу інших «святих» місць теплицькі євреї не дуже хвилювалися. Ні рабин, ні шойхет, ні лікар свої місця міняли не часто. І хтозна, як довго обходилися б євреї Теплика без турбот і суперечок, якби писар Федот не розклеїв по всьому містечку оголошення з закликом до єврейського населення вибрати двох єврейських кандидатів в Державну думу.

    Минуло вже сорок років з того часу, а перед очима стоять картинки з тих виборів. Усі сперечалися, турбувалися, билися, мирилися і ще раз сперечалися, бо одні хотіли Фрідмана, а іншим він не подобався. Теплицькі євреї не знали жодного з кандидатів, але погодитися зі співрозмовником було нерозумно. Одного дня євреї Теплика зайнялися обговоренням справжнього позитивного діла.

    Якогось чудесного вечора Хаїм Басін, адвокат без титула, запросив до себе кількох відомих євреїв, головним чином «з народу»: Леві Гірштерса, Лейбу Мугірмана, Янкла Глейзера, Елі Гроза, Лейбу Ладиженського та інших, чиїх імен зараз і не пригадаю. Він запропонував їм створити «банк». І от якось жителі побачили табличку з великими літерами: «Кредитно-ощадна каса». Банк знаходився на горішньому поверсі дому Леві Грабарника. Євреї носили туди книжечки і платили від 25 копійок на тиждень до 10 рублів на місяць в залежності від суми кредиту, який отримували.

    Першим головою банку став таки Хаїм Басін. Але командував він не довго. Гершл Поляк, єдиний володар друкарні, оточив себе групою акціонерів, поставив кілька відер горілки і смаженої печінки, і на найближчих «виборах» панове акціонери вибрали Гершла Поляка президентом.

    Кредитно-ощадний банк приносив чимало добра теплицьким євреям. Він надавав позику за невеликий процент, майже не мав ненадійних платників, і в багатьох євреїв з’явилася готівка для торгівлі на ярмарку. Коли доводилося позичати гроші, потрібно було привести свого гаранта. Але ліберальні порядки банку дозволяли взаємні гарантії.

    Оскільки каса допомогла стати на ноги базарним торговцям, бакалійникам, ремісникам і простому люду, усі дискусії переключилися на неї. Кожен прагнув, щоби його родич чи приятель став там якимсь керівником – тоді і йому легше буде отримати позику. Теплицькі євреї забули про всі інші справи, і їхню увагу прикував банк і «вибори» його правління. А дискусії були гарячими.

    В останні роки, але ще до петлюрівських погромів, коли каса була ліквідована, багатії створили іще один банк. Він називався «взаємно-кредитний». Там можна було взяти позику на двісті, триста і навіть п’ятсот рублів. Контора банку знаходилася у Якова Камінкера, єдиного, хто мешкав у цегляному будинку. Акціонерами банку були не тільки багаті євреї, але і аптекар Буковський, керуючий у графа Потоцького Бондаревський і поміщики. На головних ролях там були Алтер Горевіц, Шлойме Котляр, Нахман Горвіц, Хайка Фішер, Зейліг Гершунов та інші. Акціонери цього банку тримали в ньому свої заощадження і отримували банківський процент.

    Цей банк мав кількох службовців, а серед них бухгалтера на прізвище Виродець. Серед акціонерів були купці і фабриканти, які поглядали на службовців зверхньо. Один курйозний епізод зі службовцем зостався у моїй пам’яті. Якось бухгалтер зустрів «акціонера», котрий входив до складу дирекції банку. Але з тих пір, як він отримав 300 рублів, його вже ніхто не бачив. Бухгалтер зупиняє його й каже: «Шановний єврею! Що сталося? Чому ви не приходите розраховуватись?». Акціонер, поважний торговець, приходить на засідання в банк і скаржиться, що службовець його образив. Він акціонер, його хазяїн, а нахаба-службовець нагадує йому про кредит. Випадок наступного дня став відомий усьому містечку, люди взяли цього акціонера на мушку і щоразу, щохвилини його запитували: «Як справи у вашого слуги?».

    Банки існували до приходу петлюрівців. При першому приході вони напали на банк, сподіваючись знайти там готівку. Знайшли тільки векселі, які пошматували й спалили. А від банка й пам’яті не зосталося. Не кожному банк був по душі і не всякий був ним задоволений. Знаходилися й такі, хто шукав можливість його пограбувати. На банк посилали наклепи, намагаючись його знищити. Декількох таких «процентників» очолював Іцик Рувенс.

    Банк їх розорив, відняв клієнтуру і «владу». Доки банк існував, десятки євреїв були залежні від нього не лише в торгівлі, але й у власному житті. Траплялись випадки, коли єврей приходив до процентника позичити декілька сот рублів. Він віддає доньку заміж, а йому не вистачає 200 рублів на посаг і весільні витрати. Процентник відговорював його від даного слова давати посаг грішми. Радив, як здешевити весілля, підказував, яких найняти музикантів, кухарок і навіть якого рабина запросити для благословення під хупою.

    Деякі процентники робили це для того, аби прислухалися до їхньої поради, інші брали комісійні з музиків і кухарок. Позичальник це знав, але мусів мовчати. Інакше процентник, не приведи Господи, й весілля зірве. Процентник був кровососом. Він брав під заставу найдорожче і найулюбленіше, що мала людина: норковий кожух чи ротонду. Він знав, якщо взяти срібні світильники чи ложки, то в господі без них можна обійтися. А норковий кожух чи ротонда потрібні для відвідування синагоги. Все містечко знало, що коли взимку єврей чи єврейка йдуть до синагоги не звично одягнутими, значить, кожух чи ротонда закладені під процент. Євреї соромились такого становища і квапилися чимскоріш розрахуватися з процентником.

    Іцик Рувенс був завзятий курильщик і міг собі дозволити курити кращі фабричні цигарки. Коли ж до нього приходили позичити пару рублів і при цьому курили «Сальву» чи «Месаксудіє», Іцик починав читати мораль і доказувати, що ліпше за все курити махорку, бо тільки вона робить людину здоровою. Доказ? Будь-ласка! Всі селяни курять махорку, і кожен здоровий і міцний, як кінь. Якщо ж до нього приходив єврей і, сидячи в нього, робив собі самокрутку, такому єврею Іцик позичав якомога менше грошей, бо самокрутка свідчила про бідність прохача і що він не достойний довіри.

    Іцик Рувенс ніколи не ходив до лікарів і ніколи не запрошував їх до себе. Він не хотів, щоб знали про його хвороби. Він не хотів дарувати радість тим жінкам, котрі молилися над свічкою, увіткнутою в картоплину, бо ж підсвічники лежали в нього, Іцика Рувенса, і проситимуть ангела смерті покликати його до себе. Живучи по сусідству з Мойше-лікарем, він тихцем запрошував його до себе або ж вони зустрічалися на ганку. Іцик розповідав лікареві, що вночі в нього була печія чи болів живіт, і коли лікар виписував йому рецепт, він передавав його тернівському візнику Данилу, щоб той привіз йому ліки з Тернівки. Його й інших процентників банк робив нещасними, позбавляв додаткового шматка хліба. Банк забрав у нього владу над людьми, можливість виказувати їм свою думку.

    Теплицькі євреї мали ще кілька «постів», на які можна було претендувати. Але ці місця були «вакантні», бо за них не билися.

    Отже, ми мали богадільню, десь внизу біля лазні. Не зважаючи на те, що вона завжди була порожня, деякі хазяї займалися нею, збирали гроші, постільну білизну на випадок, коли хтось з гостей захворіє, він міг тут відлежатись. За гостем, який захворів, доглядали й допомагали пошвидше виздоровшати.

    Другий «заклад», навколо якого дискутували, була лікарня для бідняків. Група євреїв, домовившись між собою, займалась виконанням заповідей. Головна робота – чергування біля ліжка хворого, що потребував нічної сиділки. Якщо це був бідняк, йому давали також гроші на ліки та курку на бульйон.

    Особливий розділ в теплицькому громадському житті присвячується жінкам, котрі займалися суспільними справами. Їх називали «ді габетес». Ці літні жінки для багатьох сімей були добрими янголами. Надто, коли ті соромилися звертатися по допомогу до громади. Жінки клопоталися, щоб мірошник дав безкоштовно борошна, м’ясник – м’яса, бакалійник – гасу, цукру, чаю, масла і навіть віника. Вважалося, що вони дають в борг, доки Бог не допоможе, часи не покращають, чи поки не отримають від жінок, які збирали пожертви, гроші для оплати товарів незнайомим сім’ям. Траплялися випадки, коли жінки збирали на посаг для нареченої, чий батько паралізований, а весілля без викупу не могло відбутися.

    Іноді ці жінки дізнавалися, що у породіллі немає навіть амулета на стіні. В таких випадках відразу з’являлися гарно випечене яйце в тісті, четверть курки на бульйон для породіллі, біле полотно для пеленання дитини та інше. А якщо з’являвся хлопчик, з’являлося і частування для святкування обряду обрізання. Жінки також піклувалися, щоб, не приведи Господи, не бракувало нічого, щоб справити «кріс-шме лейнен» (читаня дітьми молитов у колиски немовляти у переддень обрізання – Ред.).

    Обряд «кріс-шме лейнен» був для учнів хедера великим святом. Багелфер запрошував увесь хедер, а іноді зустрічалися 2-3 хедери, і біля ліжка породіллі співали молитви. Вони, разом з висячим амулетом, повинні були захистити породіллю від лихого ока.

    У багатіїв «кріс-шме лейнен» влаштовували відповідно до їхнього стану. Дітям роздавали смачне частування. А якщо траплялася така радість в сім’ї бідняка, жінки-праведниці піклувалися про те, щоб діти хедера зосталися задоволені.

    Загалом жінки-габетес грали важливу роль в нашому общинному житті. Згодом, коли з’явився «банк», там небагаті люди могли позичити 50 рублів, щоб розрахуватися з м’ясником, продавцем борошна, з іншими боргами. І тоді жіноча громадська діяльність була дуже важливою. Вони дізнавались про тих, хто в біді, й намагались надати їм допомогу.

    І ще одна турбота покладалася на жінок-габетес. Вони опікали сиріт, які прислуговували в багатих домівках, і підтримували їх до весілля. Ці жінки з'ясовували, як хазяї ставляться до сиріт, чи достатньо їх годують, чи не б’ють, в що одягають. І горе тій хазяйці, яка кепсько ставиться до сироти! Сирітку забирали з того дому і влаштовували до іншої хазяйки. А колишню хазяйку засуджували за кожним рогом, і їй соромно було показатися в суботу у синагозі.

    Було іще декілька речей, довкола яких ішли дискусії (а у нас всі ці громадські справи зазвичай супроводжувалися лайкою, бійкою і поїздкою до слідчого). Наприклад, запросити «а гітер їд» (досл.: добрий єврей, так називали хасидських цадиків – Ред.) на суботу.

    Євреї Теплика ділилися на три хасидські групи: талненські, брацлавські, монастирищенські. Більша частина з них були прибічниками ребе Довідла Талнера. В десятках, а, можливо, й сотнях домівок висів його портрет. Євреї та їх дружини вважали ребе за чудотворця, хоча Довідл Талнер не терпів, коли його просили про такі речі, які потребували чуда.

    Друга велика група теплицьких євреїв, послідовники рабі Нахмана з Брацлава, не визнавала інших цадиків.

    Третя група, євреїв попростіш, слідувала за монастирищенським ребе. Їх ребе був живим на відміну від двох перших і, хай мені вибачає, він гонився за пошаною і, таки сам хотів, аби його вважали чудотворцем. Але, як на лихо, коли вагітна жінка просила у нього, щоб народилася донька, інакше її первісток втратить «пільги», і ребе обіцяв молитися за втілення цього прохання, народжувався хлопчик. Не зважаючи на це, жінки продовжували вірити йому, а чоловіки билися між собою за право прийняти його в себе в суботу. Щоправда, будь-якого ребе, що приїздив до містечка, зустрічали з повагою. Хасиди, не прибічники прибулого ребе, також квапились сказати йому традиційне вітання «Шолом алейхем!».

    Зовсім навпаки, на відміну від американських євреїв, теплицьких мало цікавили справи поховального товариства і самі цвинтарі. Теплицька «Хевра кадіша» (досл.: «святе братство», тобто поховальне товариство – Ред.) відігравала незначну роль в житті містечка. Євреї з поховального товариства були з найнижчих прошарків населення. Прості люди, вони, зробивши добрячий ковток горілки, ховали покійника. Головував у них Йосиф Лейба Шамес, простий чоловік, якого оточували такі ж люди, як він сам, і декілька жінок, які виконували свої обов’язки, коли помирала жінка.

    Вартість похоронів не перевищувала одного-двох рублів, а заможніші сім’ї платили п’ять або десять рублів. За ці гроші ставили усім «відро горілки» і, якщо зоставалося дещо, платили Пейсі-гробовщику за копання могили і найнятому неєврею, який стежив за чистотою й порядком на цвинтарі. А якщо іще зоставалася якась частка грошей, вона йшла на суботню трапезу в кравецькій синагозі.

    Якщо помирав багатій – вмішувалась кагальна верхівка і відривала «шматки» для синагоги, для лазні, для богадільні, для лікарні і на горілку на весь місяць. Потім «навалювались» і інші члени поховальної «команди», такі як Давид і Гершл Беспалка, Вова Гормехс, Шайя Барух Тодросес і забирали… цілу сотню!

    Але оскільки теплицькі багатії помирали рідко, містечко не виглядало для них багатою «щукою». І якби Пейсі-гробовщик не ходив напередодні суботи по домівках збирати халу і ще дещо на суботу, йому ні на що було б жити. Зате з настанням першого дня місяця Елул для Пейсі наставали «сім хороших літ». Він цілий день знаходився на цвинтарі. Євреї провідували могили рідних. Приїздили «гості» з Умані, Гайсина, Одеси. І всі залишали йому декілька гарних копійок на випивку (у нас це називалося просто милостинею), аби він приглядав за могилами.

    В місяці Елул діти хедера навчалися менше і також крутилися на цвинтарі. Нас страшенно хвилювало, що євреїв хоронять голими, загорнутими тільки в саван. Ми заздрили православним: у них є домовини, і їм нічого боятися червяків, які тут таки розпочнуть точити небіжчика-єврея.

    Тобто загалом, в Теплику мало хто рахувався з людьми з поховального товариства. І посвататись до євреїв з цієї спільноти не вважалося великою честю.

    Не подумайте, що теплицькі євреї сперечалися лише по дрібницях. Теплик був першим містечком в усій окрузі, що гордо відгукнулося на заклик «білуйців» (члени палестинофільської організації – Ред.). Як тільки Теплик дізнався про д-ра Герцля і про ідею Ерец-Ісраель, люди стрепенулися. Перше, з чого вони розпочали – відразу загомоніли про Ерец-Ісраель, про Туреччину, що бажала продати нам землю, і про д-ра Герцля. Теплицькі євреї вважали, що він дуже добра людина, якщо їздить до заможних євреїв, магнатів і хоче від них отримати гроші для викупу Ерец-Ісраель – святого міста Єрусалим, ріки Йордан, Єрихону і гробниці праматері Рахель.

    Коли наставала улюблена субота, євреї після роздачі пошти розсідалися по балкончиках, читаючи й слухаючи, що пишуть в газетах про Ерец-Ісраель. При цьому сперечалися, хто дасть більше грошей: Ротшильд, Бродський чи Моше Монтефіоре. Лише одну річ не могли зрозуміти євреї Теплика. Чому в газетах Ерец-Ісраель називали Палестиною. А оскільки Палестина, напевне, походить від слова «пліштім» (тобто філістимляни), то як можна називати Ерец-Ісраель цим іменем, якщо пліштім давно вже немає? І тепличани дуже засмучувалися, що Ерец-Ісраель весь світ називає Палестиною. Або Ерец-Ісраель, або Палестина! І вони гаряче обговорювали цю тему. Розпочався збір грошей, щоб викупити святу країну, і навіть пішли розмови про відправку «розвідників», щоб переконатися, чи зможуть теплицькі євреї переселитися туди.

    Про д-ра Герцля ходили різні легенди. Деякі розповідали, що він переходив в іншу віру, а зараз повернувся до єврейства. Інші запевняли, що він син рабина і сам рабин, але надав перевагу професії лікаря й безплатно лікує хворих. Ісраель Любарський, який бував за кордоном, запевняв, що лікар Герцль вхожий в дім імператора Франца-Йосифа. Він навіть не знімає галошів. А коли підходить до палацу, то не тільки слуги й сторожа знають, що вони повинні його пропустити. Сторожові пси припиняли гавкотню і ластилися до нього, як до свого (теплицькі євреї не могли уявити собі царський двір без собак). Одним словом, Герцль став у Теплику легендарною фігурою, і люди мріяли запросити його в гості, щоб він виступив у синагозі.

    Несподівано газети повідомили про кончину Герцля. Теплик не хотів цьому вірити. Це неможливо! Що це значить?! Він же ще не закінчив свою роботу! Він повинен був викупити Ерец-Ісраель! Він вів перемовини із султаном і з Ротшильдом! Ні, не може цього бути! Вирішили зачекати прибуття наступних газет, щоб переконатися, чи не сталося помилки. На нещастя, помилки не сталося. Наступного дня, коли прийшли газети, вже читали про похорон і виступи на ньому. Теплицькі євреї вирішили: «Треба щось робити!». Меламеди розпустили по домівках учнів. У великій синагозі скликали збори, прочитали молитву, промовили кадиш. Вирішили також зібрати дітей усіх хедерів і провести траурний мітинг. Мені тоді було уже шість років. І той вечір я пам’ятатиму усе своє життя. Зібралося п’ятсот дітей, кожен хедер окремо. Наприкінці місяця тамуз спека стояла задушлива. Меламед Заграй вийшов на підвищення в синагозі й повідомив про велику втрату. Під час виступу він заплакав. Чоловіки й жінки плакали вслід за ним. А ми, діти, мало розуміючи, про що йдеться, але бачучи, що плачуть наші батьки й матері, злякалися і зняли таке ревисько, що нас ледве заспокоїли. Після Заграя виступили Зеліг Гершунов і безбожник Шлойме Сирота, вірний послідовник ідей д-ра Герцля. Він не вірив в прихід Машіаха і ще менше, що євреї повстануть з мертвих й повернуться в Ерец-Ісраель, навіть ті, що дотримувалися усіх 613 міцвот (заповідей), зоставивши в галуті лише безбожників. З появою д-ра Герцля, Шлойме Сирота став дражнити віруючих, що він доживе до переселення в Ерец-Ісраель і пішки підніметься до Стіни Плачу набагато раніше за тих, хто декілька разів на рік промовляє: «Наступного року в Єрусалимі!». Шлойме Сирота говорив дуже практично й логічно. Він радив теплицьким євреям продовжити справу, розпочату Герцлем. І ще додам, що якщо у Теплику розпочався сіоністський рух і знайшлися діти, котрі потім поїхали навчатися в івритську гімназію в Яффо, то сталося це завдяки впливу Шлойме Сироти, активного сіоніста, котрий послав сина навчатися в Ерец-Ісраель. Таким чином, інтелігентні теплицькі євреї, котрі не брали участі в общинних дискусіях, не тратили часу на вибори міського старости, мали свою тему і своє місце для диспутів на дозвіллі.

    Підводжу підсумок. Теплицькі євреї активно чи пасивно брали участь в дискусіях і, поклавши руку на серце, слід визнати, що в Америці такі розмови мали інтелігентніший характер. Я впевнений, що й тут сперечаються, щоби знайти якусь вигоду, але під прикриттям користі для суспільства. Піклуються, аби діти вчили Тору, щоб хворі зцілювалися в лікарнях, а старики на схилі літ мали своє місце. Щоби євреї мали банк, де можна отримати кредит і допомогу в скрутну хвилину. Тут, в Америці, непомітно, що дискусіями здобувають зиск тільки для себе.

    Там, в уже далекому Теплику, люди були примітивнішими і навіть не напружували мізки, щоб це замаскувати. Але вірно й те, що теплицькі жінки піклувались, займаючись громадськими справами, тільки во ім’я Всевишнього. Дай Боже, аби й американські жінки були такими ж!

    Просмотров: 55 | Добавил: paul | Рейтинг: 5.0/1
    Всего комментариев: 0
    Имя *:
    Email *:
    Код *:

    Форма входа

    Плеер

    Календарь

    «  Октябрь 2020  »
    ПнВтСрЧтПтСбВс
       1234
    567891011
    12131415161718
    19202122232425
    262728293031

    Статистика


    Онлайн всего: 1
    Гостей: 1
    Пользователей: 0

    Все преступления совершаются в темноте. Да здравствует свет гласности!

    Теплик-life: история/религия/общество/судьбы людей/власть/политика/культура/фотографии