Теплик-life

Тепличани всiх країн, єднайтесь!

 http://теплик-лайф.рф/  tepliklife.ucoz.ru

Поиск

Друзья сайта

  • Официальный блог
  • Сообщество uCoz
  • FAQ по системе
  • Инструкции для uCoz
  • Наш опрос

    Какие темы вам наиболее интересны?
    Всего ответов: 307

    Наша кнопка
    Теплик-Life
    <!--Begin of http://xn----8sbnmhdfd5a2a5a.xn--p1ai/--> <a href="http://xn----8sbnmhdfd5a2a5a.xn--p1ai/" title="Теплик-Life"><img src="http://s51.radikal.ru/i132/1107/67/ef6fe7928f84.gif" align="middle" border="0" width="90" height="35" alt="Теплик: люди, события, факты и аргументы" /></a> <!--End of http://xn----8sbnmhdfd5a2a5a.xn--p1ai/-->

    Главная » 2020 » Октябрь » 13 » Велв Черновіцький. Теплик – моє містечко. Розділ 16
    02:53
    Велв Черновіцький. Теплик – моє містечко. Розділ 16

    Теплицькі євреї переживають гіркі часи

     

    Скільки ж років Теплик є єврейським містечком? Коли він виник? Ким були наші прадіди?

    На ці запитання жоден теплицький єврей відповіді не знав. Хоча кожен із них був певен, що Теплику уже сотні літ. Кожен єврей, який прожив своє життя у Теплику «щасливо і з пошаною», був задоволений своєю долею. Дорожче за Теплик для нього нічого не існувало. Якщо тепличанин мусів засватати сина на чужині і син ішов на декілька років «на прохарчування» до тестя, то йому важче було розлучитися з теплицьким мостом, з водяним млином, зі святими місцями, з кладовищем, ніж з батьком і матір’ю. Теплик зі своїм болотом і сльотою був і зоставався на все життя зафіксованим у серці кожного.

    Єдиний ребе, з яким ми обговорювали історичні теми був Елі Шіхман. Якось ми вирішили дізнатися, що він пам’ятає про Теплик свого дитинства. Елі Шіхману було близько 70. Він розповідав, що містечко нині виглядає точно так, як і 50 років тому. Різниця тільки в тому, що тоді вулиць не мостили і не будували цегляних будинків. Таким Теплик існував довгі роки. Євреї одружувались, народжували дюжину дітей, з яких виживала лише частина. Смертність була високою. Помирали від скарлатини, дифтерії, тифу, віспи. Ховали без проблем, не торгуючись з поховальним братством. Якщо це була мала дитина, то приходив шамес, брав трупика під пахву і відносив. Дитину старшу забирали носії з поховального братства і бігом відносили на кладовище. Для дітей там був один ряд. Дорослого ховали в загальному ряду по порядку. Почесних місць не було.

    Але загалом теплицькі євреї своїм поміркованим життям спокійно доживали до купи дітей і появи внуків, а то й правнуків. Якби газети, що їх отримували в містечку, не донесли прокляту чорну новину, жителі Теплика вважали б себе щасливими людьми, приноровившись до налагодженої течії життя під владою царя, пристава і стражника. До пристава і стражника вони претензій не мали. Якщо пристав «брав», то у єврея Теплика був вдалий день. Свобод, які були тоді, їм більше ніж вистачало. Вони вільно співали стражнику в очі революційні пісні, рядки однієї з них мені закарбувалися в пам’яті:

     

    «Царь испугался, издал манифест:

    «Мертвым свобода, живых – под арест!».

     

    І закінчували піснею: «Геть Миколая, геть самодержавство!»

    Коли теплицький єврей відчував «принади» життя під царем? Коли йому виникала потреба виїхати у «великий світ» чи коли дитина хотіла поступити до гімназії чи університету або, в крайньому випадку, коли потрібно було везти сина до призову. Але й тоді знаходили якийсь вихід. Євреї їздили по всій Росії, єврейські діти навчалися в гімназіях та університетах. Єврейські лікарі були в кожному місті і містечку, і з призовом євреї також якось справлялися.

    Правду кажучи, тепличани, повертаючись із «заборонених міст», тобто з-поза смуги осілості, розповідали, як намучилися вони з «ночівлею» і як тремтіли вдень перед городовим. (Теплицькі євреї казали «городовий», а не «стражник»). Потрапиш в облаву – і це коштуватиме дорого! Почувши про облаву в готелі, вони залазили під ковдру до російської старушенції. А коли городовий збирався її обшукувати, стара лаяла його такими словами, які, будучи висловлені євреєм, привели б його на каторгу. А як вони мріяли про ті Богом забуті міста, де мало було єврейських торговельників і де не виривали б один у одного з рота шматок хліба! «Ех! Коли б відпускали теплицьких євреїв на вільні хліба! – так примовляли в синагозі один одному. – Я поїхав би до Ростова, до Царицина чи Петербурга. Відкрив би там бакалійний магазин і заробляв би золото».

    «Дурень ти, – відповідали йому, – там, у Петербурзі, довелося б тобі тримати в магазині свинину. І як би ти доторкався до неї руками?».

    Теплицький єврей, що витав у мріях про Петербург, був вражений на місці. Ні, щоб не доторкатися до свинини і, не приведи Боже, торгувати нею, краще вже зостатися в Теплику.

    Надії покладалися на теплицьку молодь, яка боролася за «рівноправ’я». Ту молодь, що мітингує, співає революційних пісень, що закінчуються вигуками: «Геть Миколая!». Щоправда, ця «революційна молодь» трохи грішила відносно теплицьких пролетарів. Вона їх зневажала. І не тільки не сприяла у підвищенні їхньої грамотності, але й близько до себе не підпускала. Вона соромилася спілкуватися з теплицькими пролетарями, але вимагала революції від їх імені.

    Теплицький же пролетаріат до ідеї революції зоставався байдужим. В містечку робітник працював по 12-14 годин на день, але це якось із царем не пов’язувалося. Хтозна, чи не були б євреї і пролетаріат Теплика найвідданішими громадянами царської Росії, коли б не прийшов 1905 рік. Тоді ми дізналися про ненависника євреїв Крушевана, почули про погром у Кишиневі, про «Чорну сотню». Кишинівський погром в теплицьких євреїв вселяв страх. Як же це так? Взяти жінку, розпанахати їй живіт і запхати туди кішку?! Брати малих дітей за ноги і розбивати їм голови об каміння! Підняти малих дітей на багнети і ходити з ними по вулицях!... Ні, теплицьким євреям не подобається така Росія і вони не вірять у справедливість царя, і якщо навіть скинуть царя, то вони вже не повірять у справедливість Івана-злодюги. Розпочинається еміграція до Америки. Євреї Теплика втікають! За сотню купують квиток на пароплав до Нью-Йорка. Адже там нема ні пристава, ні Крушевана, ні царя. Помчала за кордон молодь призовного віку. Що ж тепер, після такого погрому і низки менших погромів йти служити царю цілих чотири роки? І при цьому бути посланим кудись в Сибір чи на Урал. Ні! Служити в царській армії єврею неможливо. Споживати некошерне і замість маци їсти на Пасху хліб?! Не мати можливості молитися по суботах і у свята, як звикли у Теплику?! Терпіти приниження і утиски, які випадають на долю єврейських солдатів?!

    Все це було цілковито легітимним мотивом, аби теплицький єврей зробив усе можливе, лише б не служити царю. «Усе можливе» тяглося за 2-3 місяці до призову. Намагаючись втратити вагу, новобранці збиралися щоночі й не спали. А щоб не заснути, грали в карти, співали, танцювали, пили … оцет і знову співали до ранку. Вранці стомлені, не виспавшись, ішли на роботу. Коли являлись на призовну комісію, то виглядали, наче покійники. Військовий начальник ляскав по плечу й казав: «Годиться! – ще й додавав, – Нічого, там поправишся». Так відбувалося щороку. Призовники «доходили», а «присутствіє» робило своє. Якщо того, хто «доходив», усе ж звільняли, як непридатного до військової служби, то військовий начальник отримував великого хабаря, лише б призовник не дотяг до домовини. «Присутствіє» його забраковувало, але забирав Бог!

    Теплицькі євреї не хотіли служити цареві і мали для того серйозні підстави. Царська влада ставилася до них, як мачуха до нерідних дітей. Та, яка лупцює, мучить, не пускає до хати, вириває шматок з рота. Таку мачуху не люблять і, якщо є можливість викрутитися й не служити їй, то так і чинять. Все це було за мирного часу. Але настав інший час, і євреї Теплика від малого до великого проявили свій патріотизм до Росії-мачухи.

    Спалахнула війна. Росія воювала проти тих народів, де євреям жилося мирно. Вони з повагою ставилися до імператора Франца Йозефа, який був євреям справжнім другом. Але євреї Теплика не зрадили погану мачуху і пішли захищати честь царя-батюшки проти його ворогів. Тоді-то й настали гіркі часи для теплицьких євреїв. З одного боку вони страждали через те, що їх батьків і братів відправили на фронт битися проти німецьких та австрійських євреїв, а з другого боку на них дивилися як на зрадників, котрі підтримували зовнішнього ворога своїми грішми та шпигунством. Коли з газет, які надходили до Теплика, дізнавались, як виганяють євреїв з прифронтової смуги, як їх садовлять в переповнені вагони і відправляють в глибину Росії, нелюбов до мачухи Росії тільки зросла. Але зраджувати її ніхто не став.

    Якось, а це вже було після перевороту й хаосу, євреї Теплика отримали можливість показати, що вони віддані громадяни Росії, не зважаючи на те, що до них ставляться жорстоко й несправедливо. В один прекрасний день німці досягли Теплика і відбили містечко від ворога, який ще вісім днів тому покинув цей район. В містечко зайшла групка німців, побула там декілька годин, зоставила «гарнізон» з одного старшого і двох солдатів-угорців й пішла далі.

    Теплик зітхнув із полегшенням. Теплик відчув, що настають часи свободи і з’являються заробітки. Німці голодні, вони купують усе, що бачать, платять, скільки попросиш. Євреїв не б’ють і навіть не кричать «Жидівська морда!». Що ще потрібно теплицьким євреям? Але вони не проявили радості щодо загарбників, ворогів їхньої батьківщини.

    Комендант запросив євреїв і попросив у них підтримки й допомоги проти “брудних” росіян. Теплицькі євреї були стриманими. Вони сприйняли нову владу дружелюбно, але без відданості. Вони хотіли показати стражникові, старості, волосному писарю-антисеміту, що влада, хоча й ліберальна до них, але вони зостаються відданими російськими громадянами. Якогось дня теплицькі євреї врятували сотні селян Теплика, Бджільної, Ташлика, Комарівки і Важни від побиття. Німецький комендант наказав селянам здати зерно й звезти його до вокзалу. За зерно пообіцяв щедро заплатити. Селяни зібралися у волості й вирішили, що зерна не дадуть. Але якщо скажуть, що зерно пошлють у Петроград, туди, де голодують люди, то вони згодні здати зерно. Коли про це доповіли німецькому комендантові, він промовчав, але по телефону викликав з Гайсина роту солдатів, розіслав їх по селах і пригнав до Теплика сотні селян. Привезли порожні діжки, кожен селянин мав лягти на діжку й отримати 50 різок.

    Коли теплицькі євреї побачили таку картину, вони затремтіли. По-перше, тому що місце покарання було визначене в центрі базару, по-друге, тому що різки отримають тільки росіяни. Це може призвести до того, що євреїв Теплика звинуватять в дружбі з ворогом. А доказом цьому стане те, що сікли різками на базарі тільки росіян на вдоволення євреїв. І взагалі, євреї не могли бачити кров! Незадовго до екзекуції євреї зуміли домовитися з комендантом на очах у селян, щоб він відклав екзекуцію на 14 днів. А за цей час євреї зобов’язуються надати необхідне зерно. Якщо не вийде, то вони самі згодні отримати покарання. Екзекуцію відклали, зерно євреї Теплика надали вчасно, ще й заробили на цьому щось собі на суботу. Російські жителі Теплика не виявили навіть натяку на вдячність. В них виходило, що вся історія з покаранням на базарі була жидівською затією, щоб показати, що, мовляв, євреї захищають українців. А коли євреї змогли отримати одну згоду німців, то нехай домовляються про те, аби німці пішли геть з «матінки-Росії».

    Теплицькі євреї стали втрачати віру і надію на революцію. Багато з них вважали, що слід укласти сепаратний мир з німцями, і кінець! Інші просто хотіли, щоб їхні чоловіки, сини чи брати повернулися з фронту додому. А треті, освічені, вважали, що нічого проливати кров заради англійських і французьких імперіалістів. Дискусії проходили в синагогах. Деякі, багатші, і ті, котрі на фронті нікого не мали, вважали, що слід підтримати Керенського і битися до переможного кінця. Інші, бідніші, ті, котрі мали когось у полоні чи на фронті, вважали, що нас не стосується, хто переможе. Нас не цікавить, за ким зостануться Дарданелли! Нас цікавить, щоб був мир! А поки що стали надходити кепські вісті з фронту. Наступ Керенського провалився, солдати деморалізовані і втікають з фронту. Вони по дорозі грабують єврейське добро (про вбитих поки що не чути). Розповідають, що в Галиччині, де ще знаходилася російська армія, розпочалися погроми. І ті ж самі російські солдати, котрі учора марширували з червоними стягами і співали «Марсельєзу», сьогодні, наче по наказу, пограбували ціле містечко, зґвалтували жінок і пороздирали подушки та перини.

    Теплицькі євреї стали говорити, що вони не просили всієї цієї революції з повним рівноправ’ям, з правом жити у Києві і тримати корчму в Ташлику. Теплицькі євреї заскучали за царем, приставом і стражниками. Звісно, їх боялось усе містечко, але був порядок і спокій. І коли б щось залежало від теплицьких євреїв, то вони повернули б усе як було і покінчили б з революцією. Але нас про це ніхто не запитував. Теплицькі євреї свою думку по світу не розповсюдили. Не варто думати, що Теплик сильно переживав за Керенського з його політикою і керівництвом державою. Навпаки, було багато євреїв, котрі скористалися «рівноправ’ям» і пішли у великий світ робити великі ґешефти. Дехто подався в Царицин, почувши, що там дешево коштує срібло: ложки, виделки і багаті сервізи. Їх можна перепродати і на цьому заробити. Інший поїхав до Москви закуповувати полотно просто на фабриці і сподівався на цьому зірвати куш. Третій також поїхав до Москви, але не за полотном, а за галошами фабрики «Треугольник». Велика група євреїв поїхала за «дешевими самоварами» до Тули. Там самовари «на вулиці валяються»! Та минуло зовсім мало часу, як ці горе-торговці повернулися ледь живі. Вони не лише не придбали «дешевих самоварів», але й часточки самовара не бачили. Їдучи в переповнених вагонах, вони витратили останню пару рублів і надсилу дісталися додому. Зате, коли надходила субота і в синагогах євреї збиралися перед молитвою в коло, то «самоварники» розповідали про чудеса, що їх довелося їм зустріти в тих мандрах.

    Наприклад, Ісраель Тафт розповідав, як, будучи у Москві, він хотів переконатися, що там є сорок сороків церков. Він проходив по багатьох вулицях Москви й рахував кожну церквицю, ледве нарахував 200 церков. Євреї хотіли його заспокоїти, але він махнув рукою й каже, щоб стільки добрих років мені з вами провести, скільки церков є у Москві. Більше, ніж 200, і навіть – 2000! Але цього мало. Розпочинається суперечка і торг, скільки ж у Москві церков, і нарешті доходять згоди, що не менше 1000. А коли євреї закінчили розборки з «московським» купцем, який їздив купувати 1000 аршин жирардовського полотна (полотно, виготовлене на фабриці м.Жирардов в Польщі – Ред.), а повернувся в одній сорочці, вони беруться за Зейдла Тростянецера. Той поїхав у Петроград влаштовувати сина у військову школу. Зейдл Тростянецер, добре знаючи Талмуд, мав слабкість до військових справ. Під час війни, як стратег, він вираховував день і годину наступу чи відступу російської армії. Він знав плани усіх генштабів, але, на своє нещастя, ніколи не вгадував. Або вгадував, але зовсім навпаки! Наприклад, він казав, що Ніколай Ніколаєвіч збирає сили і пошле мільйон солдатів в наступ. А Ніколай Ніколаєвіч узяв та й дременув із фронту, і тисячі солдатів дезертирували. Якщо приходили до Зейдла з претензією: «Як же ж так, адже ти казав…», – у нього була готова відповідь: «І календар не завжди вгадує». Зейдл Тростянецер щоразу керував новою операцією, доки Бог не допоміг і сталася революція. Тепер рівноправ’я, і євреї можуть стати офіцерами і навіть генералами.

    Для Зейдла відкрився новий світ і нові надії. Він став пропагувати повсюди: в місті, в синагозі і, приміром, на верхній полиці поїзда, що євреї повинні посилати своїх дітей у військові школи, аби ті стали офіцерами. Євреї повинні вчитися захищати революцію! Рівноправ’я! Щоб показати, що він не лише радить іншим, але дотримується цих порад сам, Зейдл одного прекрасного дня в малій синагозі оголосив, що їде в Петроград віддавати свого єдиного сина у військову школу. У сина був білий білет, бо він, на жаль, трохи заїкався. А коли він заїкався, то треба було зачекати кілька хвилин, щоби він опанував себе й став заїкатися повільніше. Ну і що! Як не дадуть йому полк солдатів, щоб він командував, як казав Зейдл в малій синагозі, так його призначать військовим писарем, і він буде писати, записувати і вписувати.

    Одного прекрасного дня Зейдл відправився у Петроград. Весь Теплик проводжав його до фаетона Липи, побажавши на прощання, щоби «присутствіє» сказало синові: «Годиться!». Зейдл з синком простовбичили в столиці місяць, не могли дістати там шматочка чорного хліба і повернулися додому. Претензій до революції Зейдл не мав. Як навмисне, у Петрограді його синок став так заїкатися (розповідав Зейдл), що не можна було зрозуміти жодного слова. І коли б військовим начальником був я, казав він, б’ючи себе кулаком у груди, ітакий хлопець прийшов би до мене, я б йому сказав: «Спасибі! Ступай собі з Богом!».

    Тому є що у Зейдла розказати про Петроград. Перше, про що він розповідав, це про сам Петроград. Що за велике та красиве місто, а двірники щодень миють тротуари, наче жінки миють підлогу на честь Суботи! Про озеро, про Неву, яка тече посеред міста, і хочеш – бери човна та й пливи собі по ріці.Потім Зейдл розповідав про царський палац, який відкритий і кожному доступний, і у кого єсть Бог в душі, може заходити, навіть у чоботах, заляпаних багнюкою. І він сам бачив простого чоловіка із села, який зайшов до палацу просто в брудних чоботах. Так він клявся, і йому доводилось вірити. Особливе задоволення отримував Зейдл, розповідаючи про відвідини Царського Села. Про місце, поріг якого не переступав не тільки єврей, а й простий смертний із плоті і крові. Зейдл розповідав, а євреї, затамувавши подих, слухали, що тепер в Царському Селі сидять прості люди, і наш брат і той може прийти туди й подати прошеніє чи скаргу будь-коли. І тебе допускають до найстаршого! І Зейдл показує рукою над головою, як високо можна дістатися. Він був в Царському Селі у справі свого сина, він просив, щоб його вони взяли бодай на кухню чистити картоплю. «Але у військову школу, – робив він глибокий вдих, – не можна було допроситися!».

    Не судилося євреям Теплика мати повне задоволення від революції. Перед ними виникла нова проблема – «валюта»!

    Теплицькі євреї, проживши свої роки, твердо знали, що існує срібний гривеник, срібний гульден (15 копійок), сороковка (20 копійок), півкарбованця і срібний карбованець. Про паперові гроші – ті, хто їх мав, – знали, що є зелена троячка, жовта п’ятірка, червона десятка. Були євреї, котрі мали хрусткі «катеринівки» - сотки. Крім того, тепличани не лише бачили, але й мали золоті п’ятірки й десятки. Коли розпочалася війна, золотих монет не вистачало. Багато хто ховав їх, і велика їх частина непомітно зникла з обігу. Біда прийшла разом з революцією. Уряд Керенського хотів знецінити всі накопичення царизму і заодно перетворити в прах надбані царською сім’єю і російською елітою під час війни мільйони.

    Одного прекрасного дня оголосили, що миколаївські гроші будуть обмінені на нові купюри – «керенки». Теплицькі євреї не злякались цього декрету. Великих миколаївських мільйонів у Теплику не було. І навіть визнані багатії-»мільйонери», як Алтер Горовіц і Хайка Фішер, не мали готівкою десятків тисяч в металевому ящику. Все ж піднялася паніка. Тим євреям, котрі поїхали за товаром, довелося повернутися додому, оскільки миколаївських грошей уже не брали, але й керенок не хотіли брати в оплату. Сподівалися, що от-от настане кінець революції. На той час Корнілов став панувати в думках більше, ніж товар, але менше, ніж готівка.

    І одного прекрасного дня увійшло у мову слово «валюта». Це така ж торгівля, як і будь-яка інша, і на цьому можна заробити пару рублів. І розпочалася торгівля валютою. Євреї купували керенки і продавали керенки, заробляючи собі на суботу. Вони їздили у великі міста й дізнавалися там про поточний курс валюти. Торгівля йшла між собою, тому що селянин, привізши зерно, віз дров чи сіна, вимагав оплати миколаївськими рублями. Зелених троячок і червоних десяток в магазинах не приймали. Але селянин не бажав цього розуміти. Він вірив, що настане день, коли миколаївські гроші знову наберуть сили. А цар знову стане правити матінкою-Росією. Треба відзначити, що тут теплицький селянин «обманював жида». Він виманював у нього миколаївські гроші й ховав їх. Через пару років цими грішми обклеювали стіни кімнат і покришки скринь.

    Коли настала «ера валюти» і торгівля поновилася, теплицькі євреї змушені були прилаштуватися до нової ситуації, до того, що відбувається, і бодай «лизнути кісточку» від цієї торгівлі. Одного прекрасного дня надійшла новина. Виявляється, є фальшиві керенки. Але що значить – фальшиві? Траплялося, коли на керенках знаходили напис: «Чим ваші гірші за наших?». І... євреї брали керенки і зоставалися «з носом». Їздили в Умань за товаром, а там половину їх грошей забраковували, як фальшиві. Торгівля валютою припинилася сама по собі. Торгівля вийшла з-під контролю крупних торговців і перейшла до рук жінок. Жінки, перекупники яєць та курей, були головним чином дружинами меламедів, різників, трохи приторговуючи, допомагали чоловікам в заробітку. Вони розпочали маніпулювати валютою. Вони торгувалися з селянками і крутили так, доки обидві сторони не залишались задоволеними. Селянка отримувала зелені миколаївські троячки, зав’язувала їх у вузлик і ховала в потаємному місці, а єврейка отримувала гарну курку, корзинку яєць чи відро слив. Відносила це багатіям і заробляла сім’ї на суботу.

    Назавтра цій же селянці потрібно було купити щось в мануфактурному магазині, але миколаївок там уже не приймали. Тут таки на поміч приходить дружина Нохума-меламеда. Вона дістала пару справжніх керенок, поміняла їх на продукти, і обидві знову задоволені. Одна купила декілька аршинів ситцю на спідницю, а друга заробила на прожиття. І перша і друга сиділи увечері кожна біля свого горщика з картоплею в «мундирах», закушували хвостом оселедця і проклинали, як поганий сон, тих, хто придумав цю крутанину з валютою. Але обидві, як уміли, дякували Богові за те, що мають того, хто може їм допомогти у цій крутанині.

    Я хочу закінчити розповідь про перипетії з валютою на сумній ноті. Пізніше, коли розпочалися напади банд, коли Керенський «упав», коли влада стала мінятися майже кожен день (в Теплику був такий випадок, коли за 7 днів влада мінялася 8 разів), тоді питання валюти стало невимовно важким. Якось банда Волинця, наприклад, зайшла у місто і наклала контрибуцію, вказавши, в якій конкретно валюті: 20 тисяч миколаївських рублів, 20 тисяч керенських і 50 тисяч українських. Останнє було «болячкою», купюра в 50 українських карбованців була тонким шматочком картону, а він гнувся, ламався і рвався, потрапляючи в руки третьої людини. І як навмисне, бандити вимагали українські п’ятдесятки, які повинні бути ідеально новими, наче щойно вийшли з друкарського верстата. І євреї діставали ці гроші, купуючи їх у селян, що їх приховали, й відкуповувалися від бандитів. Коли прийшли більшовики, то за торгівлю валютою стали карати розстрілом. Якщо знаходили у когось декілька видів грошей, хоч і маленьку суму, тому загрожувала смерть. Теплицькі євреї теж сильно постраждали через валютні справи.

    Та повернемося назад. Теплицькі євреї жили в медові місяці російської революції. Вони хотіла наверстати втрачені 300 років принижень в Росії. Вони шукали для своїх дітей спершу гімназію, а потім університет. Прагнули стати справжніми лікарями з термометром, з секундоміром для перевірки пульсу. А може, дитина колись стане професором? Наступне, що підкупляло тепличан – чимало євреїв стало офіцерами. До звання «офіцер» теплицькі євреї ставилися з повагою, надто коли це був єврейський офіцер, що служив у Петрограді, Москві, Тбілісі, Ростові, в тих містах, що їх теплицькі євреї стільки років лише мріяли побачити. Знайшлися торгівельники, які стали виїздити у «світ». Поїздки в Петроград, Москву, Ростов, Тбілісі і Київ стали звичним ділом. Потім стали їздити на «дачу». Найбільшим задоволенням стала поїздка в Ялту, де колись була резиденція царя Миколи, і там провести свої літні канікули. Потім було про що розповідати землякам не один тиждень і не один місяць. Поїздкам євреїв Теплика на дачу варто присвятити окремий розділ.

    Просмотров: 30 | Добавил: paul | Рейтинг: 0.0/0
    Всего комментариев: 0
    Имя *:
    Email *:
    Код *:

    Форма входа

    Плеер

    Календарь

    «  Октябрь 2020  »
    ПнВтСрЧтПтСбВс
       1234
    567891011
    12131415161718
    19202122232425
    262728293031

    Статистика


    Онлайн всего: 1
    Гостей: 1
    Пользователей: 0

    Все преступления совершаются в темноте. Да здравствует свет гласности!

    Теплик-life: история/религия/общество/судьбы людей/власть/политика/культура/фотографии