Теплик-life

Тепличани всiх країн, єднайтесь!

 http://теплик-лайф.рф/  tepliklife.ucoz.ru

Поиск

Друзья сайта

  • Официальный блог
  • Сообщество uCoz
  • FAQ по системе
  • Инструкции для uCoz
  • Наш опрос

    Какие темы вам наиболее интересны?
    Всего ответов: 307

    Наша кнопка
    Теплик-Life
    <!--Begin of http://xn----8sbnmhdfd5a2a5a.xn--p1ai/--> <a href="http://xn----8sbnmhdfd5a2a5a.xn--p1ai/" title="Теплик-Life"><img src="http://s51.radikal.ru/i132/1107/67/ef6fe7928f84.gif" align="middle" border="0" width="90" height="35" alt="Теплик: люди, события, факты и аргументы" /></a> <!--End of http://xn----8sbnmhdfd5a2a5a.xn--p1ai/-->

    Главная » 2020 » Октябрь » 20 » Велв Черновіцький. Теплик – моє містечко. Розділ 18
    22:32
    Велв Черновіцький. Теплик – моє містечко. Розділ 18

    Теплик, морально знищений руками банд і «новим порядком»

    В попередньому розділі ми розповіли про російську революцію і як вона вплинула на теплицьких євреїв. Ми погрішимо перед історією, якщо не розповімо з усіма деталями про те, як Теплик сприймав цю важливу революцію, що призвела до перевороту в усьому світі.

    Світлий суботній день під час свята Пурім. В повітрі пахне весною. В канави стікають струмки від танучого снігу. Теплицькі євреї, як і щосуботи, були готові відправитися в синагогу, помолитися і погомоніти трохи про мацу на Песах, про дороговизну і заодно про те, що коїться на фронті.

    Про фронт теплицькі євреї говорили частіше, ніж про що інше. Не було жодного єврея в Теплику, який би не знав карти театру військових дій. І де ідуть бої сьогодні, і де вони будуть наступного тижня. Не було єврея, який би не знав головної таємниці, що починалася в спальні цариці, де обговорювалося питання про сепаратний мир. І не було єврея в Теплику, який би не знав про події у Петрограді й Берліні, в Лондоні і Відні і при цьому не висловив своєї думки про те, хто переможе. Головна мова вертілася довкола Распутіна. Теплицькі євреї знали з газет і від торговців про виняткове становище цього ченця-розстриги, його стосунки з царицею і з царським двором.

    Помолившись в суботу вранці, потім пообідавши, тепличани, як завше, відправилися на пошту забрати листи, а головне, газети, з яких можна було дізнатися новини. Приходять вони на пошту і помічають, що там відбувається щось незвичайне. Уявіть собі, начальник пошти, який ганяв євреїв палицею, раптом дружелюбно сказав парі євреїв «Здраствуйте!». Поштар, справжній ворог народу Ізраїля, сьогодні також люб’язний. «Я прошу вибачення, що так довго йде сортування листів…». А коли він читає імена щасливчиків, яким надійшли листи, то звертається до кожного – «Пане!».

    Ці чудеса тут таки прояснилися. В газетах друкувалося достатньо багато новин про революцію. Очевидно, телеграфом начальнику пошти дали знати про перемогу повсталих і що існує зараз «свобода». Виявилось, що про це дізналося і теплицьке начальство і раптом зникло з міста. Все містечко переможним маршем направилося в «державні заклади», до пристава додому (і знайшли його спустілим?!). Оскільки теплицькі обивателі були тихими, спокійними людьми, а «революціонери» містечка ще не знали, «що можна, а чого ні», то вони на участку нічого не чіпали і попрямували на базар послухати новини.

    Близько 6 годин вечора Теплик уже знав про все. Розмовляли по телефону з Гайсином і з Уманню, а Алтер Штурман розмовляв навіть з Києвом. Дізналися, що уже 6 днів, як революція перемогла, і що брат Миколи – Михайло Олександрович, також зрікся престолу. Дізналися чутки про республіку і що євреї отримають рівноправ’я.

    Рівноправ’я євреїв в Теплику щиро вітали. Можна буде жити в Бджільній, Ташлику, Чорногреблі, в Кам’яній криниці. Можна буде тримати корчму в Розкошівці і можна буде торгувати оселедцями на Хрещатику в Києві. Єврей може стати… стражником, приставом і, можливо, досягти чину губернатора.

    За розмовами про рівноправ’я і про начальство Теплик, озирнувшись, раптом зрозумів, що зостався без влади. Містяни злякалися. Як ночувати без стражника? Тоді населення – і євреї, і не євреї – зібрали сходку і стали вибирати «авторитетів».

    Перше питання: кого призначити приставом? Не зважаючи на повну свободу і рівноправ’я, євреї Теплика не посміли пропонувати кандидата на цю посаду зі свого середовища. Загальне зібрання вирішило призначити приставом учителя народної школи. Але коли дійшло до затвердження стражників, не євреї уступили, погодившись, що парочка євреїв може мати при собі шаблі царя-батюшки. Елік-клезмер і Хаїм-бас Еінес стали першими єврейськими «стражами революційного порядку».

    Тут таки сталося зіткнення між євреями і не євреями. Перші мріяли про… «республіку», вони уявляли собі Росію з президентом, парламентом і запропонували, щоб нового пристава називали «комісаром», стражників – «міліціонерами», а участок – «комісаріатом».

    Не євреї і волосний керівник з цим не погоджувалися. Вони не хотіли змін і вважали, що все мусить зостатися по-старому. Ах, Хаїм Басес носить шаблю!? Але вони-то впевнені, що це до пори до часу. З’явиться «звідтіля» хтось із начальства і вкаже євреям, де їх законне місце. Оскільки згоди не дійшли, вирішили укласти тимчасове перемир’я. Назва «участок» збереглася, як і «пристав». Стражників назвали «міліція» і погодилися поповнити «штаб»… іще кількома євреями.

    Перші дні революції пройшли у Теплику спокійно. В понеділок мав бути в Теплику ярмарок, але євреї відчули,що волосний старшина незадоволений ні революцією, ні рівноправ’ям. Склалася думка, що на понеділок він готує погром. До цих подій євреям варто було підготуватися. Але вони були певні, що на чотирьох стражників з їх довгими шаблями можна було покластися. Біда в тому, що міліціонери не були одягнені у форму, а дядько виявляє повагу лише тоді, коли бачить на картузі кокарду. Євреї зібрали сходку і вирішили, що міліціонери мають носити картузи з кокардами і уніформу. Але отримати згоду у не євреїв, керованим волосним старшиною, було неможливо. Справа йшла до повного розриву між сторонами. Євреям довелося зняти свої вимоги.

      В понеділок в містечку було тихо, ярмарок небагатолюдний. Можливо, тому, що стало відомо про готовність євреїв до захисту. А можливо, й тому, що чутки не мали підстав. Євреї Теплика не думали про таку «дрібницю», як заробіток, а займалися революцією. Вночі проходили «зібрання». А по цілих днях тяглися загальні «сходи» усіх жителів Теплика. На них обговорювали «важливі» проблеми: прибирання вулиць, утримання «начальства», придбання пожежного шланга!

    Само собою розумілося, що усі витрати мали бути віднесені за рахунок євреїв. А не євреї мали працювати, а за роботу треба платити. Євреї сприйняли все, як належне. Вони не хотіли нікого дратувати. Головне ж було доведено: з рівноправними євреями домовитися легко!

    В числі перших, хто отримав виграш від революції, була пара десятків «зайців», дезертирів з фронту чи тих, хто взагалі не з’явився на призов. Вони жили в страху та поневіряннях. В січні, за два місяці до революції, вийшов царський указ про смертну кару за дезертирство чи за ухилення від призову. Виявляється, жандарм мав право розстріляти упійманого дезертира на місці. В Теплику жандарми ще не з’являлися, і ми не чули, щоб деінде розстріляли дезертира.Але декілька десятків сімей Теплика перебували в смертельному страхові, ховаючи сина чи чоловіка.

    Останнім часом «зайці» жили, як прокажені. В сім’ї, де був такий «заєць», його тримали зачиненим в льоху або на горищі 24 години на добу. Найменший шурхіт, стукіт в двері підпилого селянина чи просто дитини, яка гралася з м’ячем, стискували серце «зайця» і всієї його сім’ї. Пристав знав, хто переховується, оскільки мав накази з повіту, щоб розшукувати дезертирів та тих, хто ухиляється від служби. Знав він і де вони переховуються, але, отримуючи хабарі, мовчав. Правду кажучи, у нього не було жодного інтересу видавати дезертира. На цьому він «заробляв» до ста рублів на місяць. Пристав тримав ці сім’ї в постійній напрузі. Щодня він повідомляв по секрету, що жандарми от-от мають навідатися. Бувало, повідомляв, що облава очікується вночі. В такі ночі матері вкладали своїх двадцятирічних синів в ліжко під перину чи солому, а зверху лягали з торбинкою льоду на голові. Це мало показати, що матір хвора, можливо, навіть на тиф, і коли жандарми прийдуть і побачать такий її вигляд, то не шукатимуть, а підуть. Уявити «зайця» в такій ситуації не важко. Один із них за одну подібну ніч посивів! І ось революція звільнила цих «зайців» і вивела на світ Божий.

    На одному зі сходів «громада» прийняла резолюцію, що вони мусять негайно стати на облік, хоча Теплик добре знав, що вже немає «присутствія» з військовим начальством. Хтозна, що сталося б з такими «зайцями», коли це несподівано вийшов наказ, розвішаний по всьому місту, де ясно і чітко вказувалося, що всі «зайці» звільняються від штрафу, якщо вони самі упродовж місяця з’являться в повітовий військовий відділ. Інакше їм загрожує смертна кара!

    Хто б зважився в такій ситуації не стати на облік? Хіба це дрібниця? Звільнитися від страхітливих ночей, коли лежиш у бруді цілими тижнями. Коли б цар «нагородив» їх штрафом, вони б також з’явилися на призов, але в царя була замакітрена голова, він підпадав під вплив Распутіна, тому й з’явилися ці «зайці».

    Для Теплика настали сім хороших місяців російської революції. Містечко прийняло її з розпростертими обіймами. Молодь тішилася, старші євреї йшли вулицями з «Марсельєзою». Жодне єврейське весілля, ні гостини, ні обряд обрізання не розпочиналися і не закінчувалися без пісні свободи. Сп’янівши од хмелю революції, вони не помічали, що їх неєврейських сусідів ці зміни не втішали. Євреї не помітили, що чим більше вони танцюють на вулицях і радіють поразці Миколайчика та його династії, тим більше жорстокішали сусіди, спостерігаючи за проявами радості з приводу скинення «Царя-батюшки».

    Євреї Теплика не бажали озиратися назад. Їхні мессіанські часи вже настали! Вже майже вирішено, що… Хаїм Басес стане мировим суддею! А Рафаель Гормехс мусить поїхати делегатом до Петрограду! Єдиний, хто запримітив, що євреї занадто радіють, був наш мудрий рабин Шимшон-Аарон Полонський. І він по суботах попереджав народ в синагозі про занадто часті танці на вулицях.

    Але ж як не танцювати, коли надійшло повідомлення, що в Теплику створюють 4-класну гімназію! І в тому самому будинку, від якого єврея смертельно трусило, у дворі «комісаріату», в будинку, де мешкав теплицький пристав, що загрібав хабарі і саджав до карцеру найбагатших євреїв. Як не танцювати, коли ти бачиш, що до гімназії приймають теплицьких хлопчиків, не відрізняючи єврея від не єврея, хоча саме останні були у більшості, оскільки мали цивільну освіту… 4 класи народної школи? Теплицькі хлопчики швидко підготувалися у місцевих студентів-екстернів, і гімназія переповнилася.

    Велику радість у євреїв Теплика викликали розвішані по містечку плакати, які закликали громадян взяти участь у виборах депутатів до Установчих зборів.Ці заклики теплицьких євреїв збурили. Містечко вирувало, розпочалися обговорення, в яких брали участь і старе, й мале. Оскільки Теплик мав декілька єврейських «партій», як-от, наприклад, Поалей-Ціон, Цеірей-Ціон, Загальні сіоністи та інші, то розпочалася торгівля між ними – за кого Теплик голосуватиме. Були у Теплику і «міжнародні» партії, такі як есери, соціал-демократи і навіть більшовицька партія, які також організувалися і хотіли, аби Теплик голосував за їхнього депутата. До кровопролиття на вулицях не доходило, але містечко було неспокійним, особливо це відчувалося вечорами під час виборчої кампанії. Робочий люд уже відклав ножиці і праску, крамар закрив свій магазинчик, торговець зерном, повернувшися з ярмарку, відзвітував перед партнерами, а в млині було продано зерно, яке селянин привезе лише завтра. Вже прочитано вечірню молитву, перехоплено сяк-так вечерю, і пора бігти в «салон» Алтера Штурмана, де напередодні виборів проходить одне із партійних зібрань.

    Єврейські національні «партії» підтримували кандидатуру адвоката Оскара Грузенберга, відомого захисника Бейліса. «Загальнонародні партії» Теплика, що мали своїх керівників з «робітного люду» і асимільованої інтелігенції, яка вдома розмовляла на їдиш, а на вулиці – російською, підтримували кандидатуру соціал-демократа Маклакова, також захисника Бейліса.

    Увечері в Теплику було весело! Все містечко зібралося в «салоні», і всім пояснили, чому слід голосувати за Грузенберга. Наступного вечора євреям доказали, як двічі по два, що потрібно голосувати за Маклакова. Вони мусять показати всьому світові, що євреї на добро відповідають добром. Тиждень за тижнем в Теплику тривали дебати. Хто думав про заробіток, ґешефт? У євреїв не було часу одружити дітей! Кому спаде на думку весілля чи гулянка з танцями, коли треба вирішувати таку важливу проблему: Грузенберг чи Маклаков!

    Ось надійшов «лист» з Одеси, підписаний Усишкіним, Бяликом і Хаїмом Грінбергом. Вони рекомендували євреям Теплика голосувати за Грузенберга. Теплик готовий прислухатися до заклику трьох великих євреїв! Але ось вивішують плакати, віддруковані у Поляка, де запрошують євреїв Теплика на збори, щоб вислухати звернення до них великих російських персон. Приходять увечері в «салон», і знаходять там лист до теплицьких євреїв від видатних російських і єврейських діячів Карабчевського (також захисника Бейліса), Мілюкова і, якщо не помиляюся, від лікаря І.Н.Штейнберга і Р.Абрамовича, які рекомендують голосувати за Маклакова. І… євреї Теплика погоджуються голосувати за Маклакова!

    Наступного дня надійшов новий лист, за ним іще один, супротивний попередньому. Євреї Теплика вважали, що світ залежить від них, і дуже цим пишались!

    Через певний час у Теплику дізнаються, що ці листи не були спеціально написані для них. Євреї Тернівки, Гахрімова, Терлиці та інших містечок, всі вони отримували листи одного змісту, тільки в «шапці» міняли адресу. Євреї Теплика дізналися, що такі листи називаються «циркулярними» і їх розсилають сотнями. Сім добрих місяців революції пішли на спад. Газети повідомили про нову революцію, більшовицьку. Тоді-то й дізналися, що Установчі збори розігнано! Керенський утік, і влада перейшла до Леніна і Троцького.

    Теплицькі євреї незадоволені новою революцією. Якби їх запитали, вони не погодилися б на вигнання Керенського. Євреї Теплика були в Керенського закохані. Керенський! Хіба це дрібнота! Він, який декларував рівноправ’я! Це той, який так красномовно виступав в Державній думі! Це той, хто насмілився сказати брату царя Михаїлу Олександровичу (це переповіли в синагозі дослівно): «Ваше Превосходительство, сидіть удома! Якщо Ви нам знадобитесь, ми Вас покличемо!».

    Теплицькі жінки були в Керенського закохані. По-перше, він був дуже вродливою молодою людиною; по-друге, казали, що Керенський обіцяв жінкам рівноправ’я з чоловіками. Для чого жінкам потрібно рівноправ’я? Але це уже інше питання. Вони заздрили чоловікам, які ночами сперечалися й кричали: «Бажаємо!» чи «Не бажаємо!», і їх надією був Керенський. В столиці теплицькі євреї мало кого цікавили, і ніхто не рахувався ні з їхньою думкою, ні з їхньою любов’ю до Керенського.

    Єдине, що заспокоювало, було те, що серед «головних голів» більшовицьких діячів було й декілька євреїв. Дізналися, що у Льва Троцького, а його справжнє ім’я Лейбл Бронштейн, батько старик, набожний єврей, до того ж, брацлавський хасид. Він навіть не хоче обідати в сина, побоюючись, що там не все кошерне. Інший єврей розповів, що Троцький молиться щоденно і миє перед їжею руки. А біля його дверей завжди стоять два єврейські солдати.

    Через пару тижнів у Теплику стали звикати до більшовицької революції. Особливо, коли почули, що більшовики через день-другий закінчать війну. Євреї вже стали вірити, що Бог надіслав ліки од усіх болячок, і замість Керенського на царському троні вони будуть мати сина брацлавського хасида.

    Євреї Теплика, можливо, й самі стали б більшовиками, коли б не кепські новини, привезені з Києва, Одеси, Москви людьми. І ці новини перетворюють теплицьких євреїв в антибільшовиків. Дізналися, що більшовики взялися за духовенство й церкви. Вони вважають, що «релігія – це опіум для народу», і цей опіум треба викоренити. Пізнав Теплик нове слово – «комунізм»! З Гайсина прибули парубки з чупринами на голові й наганами на боку. Приїхали вони в п’ятницю після обіду і на суботу запросили усіх у волость на сход. Вони говорили про комунізм. Один з комісарів щось балакав про розподіл, про тих, хто мав багато, і про тих, хто нічого не мав, і що треба розділити порівну. Волость була переповнена селянами і євреями. Говорили 10 разів і 100 разів повторяючи слово «комунізм», але ніхто не знав, що це таке!

    В волості збоку за столом сидить один з прибулих комісарів і записує нових членів в партію більшовиків і видає довідку кожному, прийнятому в неї. Із євреїв здебільшого записуються робітники. Але серед тих, хто записувався, були головним чином люмпени: ледарі і злодюги. Записався Мойше Арон Хойзгезунд, Рейшерс Бенім, Хаїм Лейб Кеніс, Зіскел-злодій, Шайкеле-злодій, Мойшеле Чоловік. І ще такі ж типи. Вони в цей «ґешефт» нічого не вносили, але сподівалися щось отримати. У євреїв-господарів, які придивлялися, хто записується в комуністи, це викликало дрижаки в тілі. Вони, на жаль, вірили, що ці нові комуністи прийдуть завтра в їх магазини і стануть вимагати, аби з ними поділилися. Або ж прийдуть додому і накажуть витягти всю одежу й частину віддати їм. Адже зараз комунізм! Інші припускали, що комунізм, можливо, зробить із цих заброд щось путнє: вони будуть серед людей, і самі стануть людьми.

    Те ж відбулося й у селян, котрих запросили записатися в партію комуністів. Іван Злодій, Проків-водонос тут таки записалися й отримали партійні квитки. Матвій Білоработніков – хазяїн з власними 10 десятинами землі, не бажаючи ділити своє добро, попередив заздалегідь: якщо Прокіп прийде до нього, то він йому лопатою голову знесе!

    Через декілька місяців ця субота євреям Теплика обійшлась дуже дорого. Коли в районі з’явилися петлюрівці, місцеві українці засвідчили, що усі євреї записалися в комуністи.

    Місяць минав за місяцем, минуло два роки з тієї суботи, і лише тоді теплицькі євреї дізналися, що свобода запанувала в усій Росії. Взимку з 1918 на 1919 рік в Теплику і на тисячу верстов довкола нього панував хаос, анархія і Громадянська війна. Теплик – провінція України, Київ – її столиця. Там сидить єврейський міністр. Але на душі теплицьких євреїв невесело. Поїздом їздити зась, бо євреїв викидають з вагона посеред дороги. Витягують їх на кожній станції і розстрілюють. З містечок неможливо їхати на ярмарок: на євреїв нападають, однімають гроші і добро. Якось в середу в Теплику дізналися про різанину в Проскурові. Місто плаче! Зустрічаються в синагозі, збирають гроші й одежу тим, хто зостався живий. Про те, що таке ж лихо може статися в Теплику, ніхто не міг подумати. Поки не настав страшний Пурім 1919 року. У вівторок, за декілька днів до Пуріму, в Тернівці проводився ярмарок. І він виявився щастям для багатьох євреїв, котрі поїхали туди і таким чином порятувалися.

    З Умані прибув, відступивши під натиском більшовиків, котрі зайняли район, перший батальйон петлюрівців (подія з жахливим Теплицьким погромом, яку далі описує автор, потребуе уточнень, адже досить часто в тi роки насправді діяли під різними прапорами і інші загони погромників. – Ред.). Цей батальйон увійшов до містечка і першого ж зустрінутого ним єврея було розстріляно. Розпочався погром з різаниною, що тривав усю ніч і цілий день в середу. 400 теплицьких євреїв: чоловіків, жінок і дітей – розпрощалися тоді з життям. В середу увечері почулася стрілянина біля Уманського мосту. Це прийшов батальйон більшовицьких солдатів. Значною мірою це були хлопці 16-18 років, босі й напіводягнені. Коли вони наближалися до містечка, то відкрили стрілянину, злякавши нею петлюрівців, які й кинулися навтьоки.

    Але далеко вони не відійшли. Через знайомих жителів села Бджільна петлюрівці дізналися, що більшовиків мало, сили їх слабкі і влади немає. В неділю на Пурім 1919 р. розпочалася справжня бойня, й не зосталося жодної хати, котру оминула б біда. Разом з бандитами в погромі брали участь й місцеві українці. Вони запаслися мішками, грабували і виносили єврейське добро. З того моменту й розпочалося падіння й спустошення містечка Теплик. Після «офіційних» петлюрівських військових формувань настала пора неофіційних загонів Волинця, які зруйнували Теплик.

    Як би теплицькі євреї не страждали від погромів іновірців, але це їх зачіпало не так, як переживання під час владарювання єврейських бандитів. Теплик, на наш сором, єдине єврейське містечко, в якому діяла група з 9 бандитів-євреїв, що тероризували населення. Вони убивали, грабували і, що найгірше, ґвалтували єврейських жінок! За десятки й сотні років існування Теплика ніхто не приглядався до дітей, до того, як вони зростають. Знали, що дитина йде в хедер, потім сидить в синагозі й навчається, доки її не одружать. Ніхто не помітив, як хлопчина став на слизький шлях, розпочавши з того, що тягав кавуни з чужого воза, валявся й ледачкував вдома. А коли схаменулись, Шайкеле, синочок хазана, вже став професійним злодієм! А Пейселе, улюбленець меламеда, вже і злодій, і вбивця...

    Керував єврейськими бандитами Йоселе-балагула. Він занедбав свою професію з перевезення пасажирів до Умані і став “отаманом”. А щоб заробіток розподілявся серед своїх, він запросив у діло іще двох євреїв, злодюг і бандитів, Шайкеле і Зіскеле-злодія. Зробив їх своїми компаньйонами і віддав за них двох своїх доньок-наречених. А сам став страшним бичем для євреїв Теплика.

    Євреї в містечку організували самооборону, котра була озброєна... палицями. Завдання її було простим: підняти шум, кричати “караул” під час нападу на будинок єврея. Спершу бандити боялися цих криків на вулиці і розбігалися. А потім звикли до цього і робили свою чорну справу. Коли Йоселе-балагулі ці крики “самооборони” надокучили, він застрелив її керівника.

    Теплицькі євреї потихенько стікали кров’ю. Вони не мали жодного спокійного тижня, жодного доброго дня. То в містечку бушує Волинець зі своєю бандою, то Хаїм Лейб Кеніс, Хаїм Гедаліс, Мішкеле-злодій, Мойше Чоловік, Шайкеле – син хазана, чи Зіскеле-злодій бушують і розпоряджаються у Теплику.

    Аргентинські євреї «мали честь» особисто знати бандита з Теплика. В 1923 році Хаїм Яблочник, один з темних особистостей нашого містечка, приїхав до Аргентини, привізши з собою дружину, декількох дітей і навіть тещу.

    Дім Хаїма Яблочника був пристанищем і благословенним домом для бандитів – євреїв і неєвреїв. Люди отамана Волинця –головні бандити, що постійно грабували містечко, несли награбоване до Хаїма в дім, а після грабежів гуляли в нього всю ніч до ранку.

    Хаїм Яблочник виконував роль наводчика бандитам Волинця на їхні жертви. Він знав, у кого є надійний «секрет» – місце, де можна було сховати єврея. Він відслідковував, хто до цього єврея прийде ховатися (багато хто думав, що в чужому домі безпечніше), а потім посилав своїх людей в дім єврея, що ховався, і ті очищали шкафи і навіть постіль.

    Цікаво, що всі місцеві бандити-євреї знайшли свою смерть в містечках довкола Теплика. Одного повісили в Голованівці, другого забили в Бершаді, третього – в Христинівці. Декількох розстріляли більшовики в Умані. Єдиний, хто врятувався, – це Хаїм Яблочник, котрий дожив до переїзду в Аргентину. Випадково його упізнав один із земляків, спеціально допитували після появи його фотографії в Нью-Йоркській газеті «Форвертс». Фото надіслав кореспондент з Кишинева. Цього «птаха» заарештували, і дуже довго місто бурхливо обговорювало персону Яблочника. На зустрічі представників щойно зорганізованої єврейської інституції було вирішено просити уряд Аргентини депортувати цього мерзотника. Бандита відправили назад до Теплика, але туди він не доїхав, а здох, як собака, по дорозі біля Волочиська.

    Євреям Теплика від цього легше не стало. Містечко було зруйноване і доводилося просити в сусідніх містечках, аби звідтіля надсилали підводу з хлібом. І це в те містечко, жителі якого раніше жили щасливо, одружували дітей, танцювали фрейлехс серед вулиці, грали в любительському театрі, дивилися картини в «ілюзіоні». Це містечко тепер упродовж двох років жадне було шматочка хліба. Найуспішніші в минулому хазяї стояли в черзі за надісланим тернівськими євреями хлібом.

    Минуло ще пару років, заким рани стали зарубцьовуватися. Радянська влада зміцнилася, і бандам настав кінець. Але Теплик вже більше не зміг підвести голову. «Новий порядок» не підходив Теплику, він не зумів пристосуватися до «нового порядку». Після сотень років налагодженого життя примушують теплицького єврея закрити свій порожній магазин і відправитися копати картоплю, жати пшеницю у полі чи пропонують йому, що дожив 50-60 літ, стати пролетаріатом!

    Але це ще було дрібницею. Де написано, щоб Елі-німий продавав вугілля чи Шабсе в магазинчику шматочки оселедця по копійці за штучку? Збирають вони свої старі кості докупи і йдуть з ними в поле, щоб без всілякої користі для справи копирсатися в землі. Але ж їсти хочеться! І копають цілий день картоплю, лише б принести додому що-небудь для маленьких дітей.

    Гіршим було для євреїв те, що закрили синагоги, перетворили їх у клуби, гуляли там і танцювали. «Новому порядку» важливо, аби Іван-злодій, Прокіп-водонос і ще багато-багато п’яничок були вірними владі. За принципом «Моє – твоє, і твоє – моє!». І робили все можливе, аби Івани та Прокопи, Параски і Євдокії з ближніх сіл приходили до клубів містечка, переобладнаних з Брацлавської синагоги і з інших святих місць. Там вони проводили дозвілля разом з єврейськими парубками й дівчатами, які пристали до «нового порядку». Теплицьке єврейство, придивившись, побачило, що його духовно знищують. Розпочалися гоніння на меламедів, на віруючих, перестали посилати дітей в хедер, оскільки за навчання Хумашу і Раші належало чотири роки каторги.

    Перестали мріяти про поїздку на навчання в івритську гімназію. Доводилося з ризиком одягати талес і накладати тфілн при молитві, щоб тебе не зневажали і не зарахували до реакціонерів – ворогів влади. Все ж, коли надходили свята, особливо, Рош-а-Шана і Йом Кіпур, наражаючись на небезпеку, їх таки відзначали.

    І стоїть він, єврей, в тисняві синагоги, довкола літні люди, старики. Ні дитини, ні молодої людини не видно. Дітей не можна примушувати ходити в синагогу, а хлопці й дівчата бояться навіть показатися поблизу біля неї. Якщо хтось із «товаришів» запримітить молоду людину в синагозі чи навіть поблизу неї, то йому загрожує небезпека бути виключеним із клубу, ба, навіть більше того – звільненим з роботи… Остерігаються вчорашнього друга, остерігаються брата й сестри, остерігаються своїх дітей. Траплялося, й не один раз, що власна дитина скаржилася «куди слід» про те, що його батько кепсько відгукувався про «новий порядок». Траплялося, що дитина скаржилася владі, що батько примушує її… не скидати кашкета за обідом. Був навіть випадок, коли дитина донесла, що її батько – меламед і навчає дітей молитвам, Хумешу з Раші та івриту.

    За те, що ти вивчаєш Хумеш з Раші, ще можна було відкупитися, а за вивчення івриту відправляли до Сибіру. Теплицькі євреї відчули, що їх духовно знищують, що вони одірвані від усього єврейського світу. Поступово вони перестали отримувати листи від своїх дітей, родичів, які врятувалися і виїхали до Америки. А коли хтось надсилав до них листа, то його викликали представники «нового порядку» і ввічливо попереджали, аби він мав якнайменше зв’язків з імперіалістичним світом. А вже коли пишеш, то мусиш знати, про що можна писати! Дійшло до того, що теплицький єврей писав до свого сина чи зятя в Америку: «Дорогі діти! Не надсилайте мені єврейський календар, як це було щороку, бо ці календарі тут заборонені». В другому чи третьому листі батько просив своїх дітей чи брата, щоб вони написали лише два слова: «Ми здорові!». І він відповість так само.

    Поступово теплицькі євреї все більше й більше відривались від зовнішнього світу. Ні газет, ні листів, жодних вістей про єврейство. Якщо ж все таки до листа долучалася фотографія родича, дитини чи брата, одягнутого в добротний костюм, це слугувало знаком, що діти живуть добре. І теплицький єврей писав листа своїм дітям: «Дорогі мої! Ми отримали вашого листа і фотографію. Ви виглядаєте дуже добре. Ваші обличчя сяють від радості і вдоволення. Ми надсилаємо вам нашу фотографію і, не зважаючи на те, що ми не так одягнені, як ви, ми хочемо, щоб ви знали, що ми задоволені і щасливі в нашому поношеному одязі. Ми живемо в свободі і достатку». Так писав у листах теплицький єврей, і він знав, що лист в такій формі цензуру пройде! Він знав, що якщо він напише бодай одне слово невдоволення, то може готуватися у далеку поїздку на заслання.

    До всіх болячок теплицького єврея додавався клопіт про те, хто вважається «новим суддею». Він приходить в державний заклад і бачить, що верховний комісар – це знайомий йому хлопець, син Елікума-шевця, пустопорожня людина, нікчемність. А тут він посідає вершину. Він комісар по житлу і вирішує: жити вам у своєму домі чи тільки на кухні. А у вашому домі один із нових «аристократів», син Елі Шпайзера, якого батько вивчив вичиняти шкури падалі.

    Чи, наприклад, Нахман Ладиженський приходить в райвиконком, щоби взяти дозвіл на поїздку… в Умань, а комісар, який видає «пропуск», це синок Іцика-рудого, ближнього родича Нахмана. Той жив за мостом, тримав харчевню… і обчищав кишені відвідувачів. І чи ж не дошкульно було витримати такий удар, як факт, хто ж тобі дає дозвіл, і який «поважний» він і як виклично себе поводить. І не лише старики Теплика страждали. Не менше страждали і молоді, які шукали шляхів, щоб пристосуватися до «нового порядку».

    Теплицька молодь, здебільшого діти, відчули смаку страждань за батьківські «гріхи». «Новий порядок» розділив їх на дві групи. Одна частина, привілейована,. Це молодь, в якої батьки колись молились в синагозі ремісників і, зробивши пристойний ковток горілки, латали взуття чи перелицьовували пару старих штанів. Тобто, діти «пролетаріїв», котрі отримували кращі квартири і більші пайки цукру та солі.

    Друга група – діти буржуїв, батьки яких торгували, мали магазини, були кравцями, зайнятими на підсобних і ремонтних роботах, священослужителями (рабинами, хазанами, різниками). Чи навіть такі, як син шамеса Даніеля, вічно голодний, який отримував один раз на тиждень шматочок м’яса. Вони стали людьми другого сорту і вважались ворогами «нового порядку».

    Так поступово Теплик втратив традиційний образ єврейського містечка і перетворився в «колгосп». Разом з неєврейськими колгоспами брав участь в «соціальному експерименті». В чому теплицькі євреї отримали упевненість, так це у своєму вихудалому тілі. Вони перестали боятися банд, погромів і різанини. Свої кості вони вкладали спати зі сподіванням, що вночі їм не доведеться почути крики про нальот і про різанину.

    З часом євреї звикли до своїх бід. Вони навіть зуміли переконати себе, що їх сусіди по той бік мосту, котрі поміняли свої церковні обряди на червоні маніфестації, ці Матеї, Федоти і Максими стали порядними людьми і шкодують заминулі роки, коли приходили в Теплик на грабунки.

    Одного прекрасного дня євреї Теплика дізналися,що нове сонце сходить над ними. В газетах, які прийшли з Києва і Одеси, повідомили, що «новий порядок» вводить свободу торгівлі, свободу життя і свободу релігії. Розповідали і говорили про це не всинагозі і будинку навчання, їх на цей час уже закрили, а на вулиці, на базарі і в лазні. «Влада переконалась, що зі зруйнуванням усього Росію не відновити, і вирішила дати трохи послаблення, злегка відпустивши вуздечку!».

    Це послаблення називалося НЕП. За новою економічною політикою дозволялося потроху торгувати, купувати і перепродувати: селянам – торгівля зерном, а євреям – його купівля і перепродаж.

    В цей же час трохи змінили і ставлення до релігії. Знову дозволили дзвонити у церковні дзвони, а євреям – брати дітей в синагогу. Але конфісковані синагоги більше не відкрили. Теплицькі євреї протискалися в збережені синагоги і просили у Бога, щоб він відкрив очі «правителям світу», а ті щоб повернули ту маленьку свободу, що існувала для євреїв при царі і Керенському. Але НЕП протримався недовго. «Новий порядок» отямився і зрозумів, що його «соціалістичний експеримент» вичерпує себе і щезне при таких індивідуальних свободах. І повернули голоблі назад. Оцінюючи НЕП, можна сказати, що стала помітною нова біда для євреїв Теплика. Комісари під час НЕПу, пильненько придивившись, поклали око на тих торговців, які використали НЕП, і виділили тих із них, хто скористався релігійною свободою.

    Коли «сім місяців» НЕПу закінчилися, то активні євреї стали першими «пасажирами» до Сибіру. Серед висланих буржуїв, котрі не мали на собі нічого, крім мішковини, і серед «релігійних фанатиків», котрі отруювали народ «опіумом», був і старик 87 років, мій батько Нусн (світла йому пам'ять!). Він не дожив до прибуття на місце висилки, а помер по дорозі в чуже село. Але революція і «новий порядок» були врятовані!

    Минув час, збігли роки. Старий старшина і староста давно уже «на небесах». З’явилося молоде покоління, що народилося під час революції і «нового порядку». Нове покоління виховувалося в дусі любові до свого «товариша». Воно не знає офіційного антисемітизму, і теплицький єврей, старий і молодий, почав відчувати себе певніше. Багато з дітей колишніх буржуїв, які забули смак білого хліба, з усмішкою проглядали і читали листи від своїх родичів з капіталістичних країн. Були такі, хто жалів нас і оплакував, як нещасних… доки не спалахнула нова біда.

    Над небесами світу зависли чорні хмари. Проклятий німець прокинувся і заходився захоплювати і пригнічувати по всьому світу. Спершу він взявся за євреїв – і голоси страчених здіймалися, роздираючи небеса. Теплицькі євреї іноді чули безпорадний крик європейських євреїв. Щоправда, до них доходило мало деталей про те, що відбувається по той бік кордону. Офіційна преса «нового порядку» нічого не писала про становище євреїв в тих місцях, куди німець (будь він проклятий!) поставив свою ногу. Коли теплицькі євреї дізналися, що чинить німець з євреями на захоплених територіях, вони нічого не могли подіяти. Оскільки, як євреї, вони більше не існували, а як жителі Теплика, мали триматися нейтрально, оскільки «новий порядок» жив з Німеччиною мирно і навіть уклав з нею договір про ненапад. Припускають, що частина хліба, вирощуваного в колгоспі Теплика, відправлялася нацистам на провіант.

    22 червня 1941 року німець напав на державу «нового порядку». Даремно євреї Теплика думали, що їхні сусіди, українські «товариші», котрі отримували політичну освіту про рівність і братерство упродовж 25 років, поможуть їм і врятують од біди. Але їх надії були марними. Від місцевого населення, як правило, допомоги вони не отримували.

    Немає більше Теплика! Стерто Теплик! Немає більше того колоритного базару, синагоги і бейт-мідрашу, великих і малих магазинчиків! Немає більше Бершадського клойзу, де Елі-меламед навчав крадькома дітей. Немає більше вітряка, який давав містечку електрику. Немає більше живого єврея в містечку і навіть від кладовища ніякої згадки не зосталося!

    Сотні років теплицькі євреї жили щасливо. Сотні років вони не знали, що таке «цивілізація» і що таке «революція». Вони знали, що до Києва їхати не можна, відкрити корчму в Бджільній не можна. Але на зло всім вони їздили до Києва, та ще й як їздили! Їздили і гроші заробляли. А в Бджільній було дві єврейські корчми.

    І ось піднявся новий світ, який постановив собі за мету зробити Теплик і всіх його мешканців щасливими в нашому старому домі. Для цього понад 20 років проводили дивні експерименти, доки не з’явився ненависний ворог, який стер все до решти з лиця землі. Та все таки щось й зосталось у Теплику. Зосталося населення по той бік мосту. Зосталися хати, в яких можна знайти тільки бідність. Зостались Івани й Микити, Параски і Євдокії, які будуть далі будувати «новий порядок», але без моїх і ваших батьків, наших братів і сестер, племінників і племінниць. Їх у Теплику уже немає! Щез там Теплик! Але вічно зостануться в нашій пам’яті Теплик та наші тепличчани! Ми ніколи не забудемо і не зітрем їх з пам’яті нашого народу. Ми розповімо нашим дітям і попросимо, щоб також і вони розповіли онукам, що ще недавно жило щасливо і радісно затишне єврейське містечко! Там жили наші батьки й матері, дідусі й бабусі, брати і сестри, дядьки і тітки, а зараз це містечко щезло. А ці рядки просто стануть монументом нашому містечку ТЕПЛИК!

     

     

     

    Просмотров: 26 | Добавил: paul | Рейтинг: 5.0/1
    Всего комментариев: 0
    Имя *:
    Email *:
    Код *:

    Форма входа

    Плеер

    Календарь

    «  Октябрь 2020  »
    ПнВтСрЧтПтСбВс
       1234
    567891011
    12131415161718
    19202122232425
    262728293031

    Статистика


    Онлайн всего: 1
    Гостей: 1
    Пользователей: 0

    Все преступления совершаются в темноте. Да здравствует свет гласности!

    Теплик-life: история/религия/общество/судьбы людей/власть/политика/культура/фотографии