Теплик-life

Тепличани всiх країн, єднайтесь!

 http://теплик-лайф.рф/  tepliklife.ucoz.ru

Поиск

Друзья сайта

  • Официальный блог
  • Сообщество uCoz
  • FAQ по системе
  • Инструкции для uCoz
  • Наш опрос

    Какие темы вам наиболее интересны?
    Всего ответов: 307

    Наша кнопка
    Теплик-Life
    <!--Begin of http://xn----8sbnmhdfd5a2a5a.xn--p1ai/--> <a href="http://xn----8sbnmhdfd5a2a5a.xn--p1ai/" title="Теплик-Life"><img src="http://s51.radikal.ru/i132/1107/67/ef6fe7928f84.gif" align="middle" border="0" width="90" height="35" alt="Теплик: люди, события, факты и аргументы" /></a> <!--End of http://xn----8sbnmhdfd5a2a5a.xn--p1ai/-->

    Главная » 2020 » Сентябрь » 25 » Велв Черновіцький. Теплик – моє містечко. Розділ 8
    10:30
    Велв Черновіцький. Теплик – моє містечко. Розділ 8

    Євреї Теплика справляють весілля своїх дітей

     

    З якого часу розпочинали готуватись в Теплику до весілля? Як готувались до весілля? І чи повірять наші діти розповідям, що приготування до весілля займало не менше трьох місяців. Запрошення надсилали завчасно, щоби гості могли встигнути пошити до весілля собі костюми. І весь дім був наповнений весільною атмосферою. Весільним почином був день, коли шамес вручав перше запрошення. Запрошення було написане на івриті приблизно так: «Нусн Черновецький та його дружина Рейзе запрошують... і т. п.». Надсилали запрошення всій сім’ї, і всією сім’єю приходили на весілля. Між іншим, якщо в сім’ї були дівчина чи хлопець, то вони і без запрошення знали, коли це весілля відбудеться. Приготування до весілля розпочиналось з мануфактурного магазину Юдла Шпільбанда.

    В один прекрасний вечір глава сім’ї одягав суботній сюртук, його дружина – перуку і чорну суботню сукню. На вулиці їх уже чекав Іцик Пальге – кравець жіночого одягу («чорт би його вхопив, коли він знімає мірку!» – казали дівчата і при цьому червоніли), і всі разом виходили з дому купувати наряди для весілля! Було б логічно, якби наречена, як головна героїня весілля, сама вибрала те, що їй довподоби. В Теплику і в тисячі таких же містечок таку слушність ніхто не враховував. Наречена залишалась вдома закінчувати вишиття великої скатерки з китицями, а за покупками відправлялись її батьки.

    Після 3-4 годин, упродовж яких вони перебирали потрібні товари (зрозуміло, що ми, діти, бігали за ними по магазині, незважаючи на те, що нас палицями гнали додому), прикажчик магазину відносив великий мішок з одягом, придбаним для весілля. Купували штани і піджак для тата, ротонду для мами, костюм для молодшого брата, а для нареченої – весільне плаття, ще одне плаття і просто плаття. Обов’язково купували тканину для напірників, чверть дюжини полотна для спідньої білизни, четверть дюжини простирадл, а далі дрібниці у вигляді пари кофточок, хусток та інших жіночих речей. Все це потрібно було купити тому, що подарунків, як це заведено в Америці, наречена не отримувала. Нам все придбане коштувало 97 рублів. Додому заледве принесли останні 3 рублі від сотні. І тато, і мама сяяли від радощів, але лише один Бог знав, як батькові вдалось зібрати цю сотню. Один Бог знав і бачив, що вчора батько був у Іцика, зробив заставу на хату і взяв позику на 500 рублів, щоби влаштувати доньці весілля.

    Основні витрати тільки розпочинались! Наступного дня приходив жіночий кравець, щоби розпочати шити весільну сукню. Він приводив з собою помічника для роботи в хаті нареченої. Потім з’явилась білошвейка шити спідню білизну і, строчачи на швейній машинці, затягнула пісеньку.

    Швейну розташовували в холодній залі. Мама приносила туди гречаники для шевців, печену картоплю і навіть ліниві вареники із дешевого сиру, купленого у селянина. Це було на обід. Ввечері до нареченої приходили подруги репетирувати танці. Деякі подруги не вміли танцювати, і їх цьому навчали. Танцювали польку-мазурку, вальс, краков’як, булгар, шер. Зрозуміло, що танцювали без музики, просто співаючи.

    Коли наблизився час весілля, з’явились кухарі. Вони випікали штрудель, флуден, білий та чорний бісквіт (чорний готували, додаючи в сире тісто вишневе варення) та інші випічки. Приємний запах печеного було чути по всій хаті, а ми, підлітки, ласували обрізками тіста, і не раз отримували по руках, коли намагались поцупити шматочок штруделя з дека. Я не знаю, чи чекала наречена з таким же нетерпінням день хупи, як ми, дітлахи. Захоплено спостерігали, як накривали стіл солодощами, щоби можна було пригоститись , як справжнім родичам нареченої. Братик нареченої – це вам не жарти!

    І от нарешті ми дожили до останнього тижня перед весіллям. Здебільшого день хупи був в четвер або дуже рідко – в п’ятницю. Але весілля розпочиналось за тиждень перед хупою. В суботу вранці ведуть жениха до синагоги. Хто пам’ятає ті суботи, той зберіг в пам’яті спокійне єврейське життя. Вулиці, якими мав пройти жених до синагоги, заповнювали хлопці, дівчата та жінки. Вони дивились на нареченого, який йшов, опустивши долі голову, з почервонілим засоромленим обличчям і простодушним виглядом. Добравшись до синагоги і зайшовши в середину, жениха садовили на найпочесніше місце - навіть сват сидів десь внизу. З жіночої половини на нареченого дивились сотні уважних очей. В багатьох матерів були доньки на виданні, і сльози в них текли градом від заздрощів і думок. І вони говорили подумки самі з собою: «Дожити б мені і побачити такого жениха для своєї доньки!» А в матерів, які мали доньок-підлітків, губи шептали слова молитви: «Як дожити мені до тієї миті, коли жениха моєї доні викличуть до Тори!».

    І ось почувся голос, що запрошував нареченого прочитати «мафтір» (уривок з Тори). Всі очі звернулись до східної стіни, звідкіля виходить жених в накинутому на нього батьком (або іншим чоловіком) талесі. Наречений підіймається до Тори, і йому вказують на абзац, з якого він має читати текст. Розпочинається своєрідний екзамен! В залежності від того, як буде прочитаний уривок, жениху буде дано оцінку: вартий чогось цей єврей чи так собі. Жених не завжди витримує пильні погляди зібраних на торжество людей. Часом він хвилюється, нервує і може дещо при читанні переплутати. Раптом на голову нареченого починають сипатись зі всіх сторін горіхи, фісташки. Особливо стараються на жіночій половині.

    Увечері наречена і наречений, кожний у себе вдома, влаштовують веселі танці. Приходять гості, пригощаються солодощами, горілкою і танцюють. Так традиційно розпочинався весільний тиждень. Якщо жених був з іншого містечка, тоді домовлялись, де і на яку годину його будуть зустрічати свати. Батько нареченої зі своєю родиною вирушав зустрічати жениха, не забуваючи взяти з собою солодке і випивку. Зустріч, як правило, проходила за декілька верстов від місця весілля. Там проходило і перше пригощення. Потім нареченого пересаджували в фаетон і з вітерцем доставляли в містечко. Завчасно був підготовлений дім, де зупинялись приїжджі наречений і його гості на день весілля і на декілька днів після нього.

    Зрозуміло, що вибирали хату багатого сусіда, тим самим проявляли йому честь, що жених і гості зупинялись саме у нього. І коли чули з вулиці шум під’їжджаючого фаетона балагули Липи або Давида Кінскі і звук дзвіночків на шиї коней, то півміста виходило зустрічати жениха.

    Хупу ставили на вільному місцібіля тієї синагоги, яку відвідував один зі сватів. Її ставили напередодні увечері, і запрошення молодих до хупи залишалось в пам’яті на все життя. Хто може описати цей вечір, коли молодих ведуть під хупу? І чи може уявити це чудове видовище той, хто не пережив цього?!

    Спробуємо освіжити свою пам’ять. Вечір у четвер. Селяни вже роз’їхались з базару додому. В містечку всім відомо, що сьогодні вестимуть до хупи доньку Ноаха Гормахса. В багатьох домівках сидять і п’ють чай.

    Раптом чується знайома мелодія, під яку молодих ведуть до хупи. Всі вибігають на свої балкони і спостерігають за весільною процесією. Попереду всіх барабанщик «Куций» Бер (або, в залежності від найнятого оркестру, Пресман). Оточивши Бера, йдуть дітлахи, насолоджуючись не тільки барабанним боєм, але й розумінням того, що на цьому інструменті міг би грати кожен з них. За барабанщиком йде решта музикантів, і краще всього чути трубача.

    Раптом назустріч весіллю їде на возику з соломою селянин, або пастух жене »череду» – худобу з пасовиська. Боже мій! Це сприймалось, як трагедія. Але вихід знаходився. Селянина просили зупинитись, і обходили його стороною.

    Церемонію під хупою проводив рабин містечка; рідко-рідко і, лише дуже бідним, – різник або хазан, але завжди це був єврей, знаний своєю ученістю. Невіглас, який навіть не знав значення слів, ніколи не проводив обрядів. Такого у нас ніколи не траплялось.

    Справжнє весілля розпочиналось вже, коли йшли з хупи. Танці і гуляння по вулиці, допоки добирались до «шалашу» або «танцзали», не описати! Не тільки родина, близькі і друзі танцювали. До кола затягували і сторонніх. Справжні ж весільні танці розпочинались в «шалаші». Музиканти ставали збоку, а гості танцювали всередині «шалашу» навколо столів, і на столах. Якщо Бог дав, і вдалося дожити до весілля наймолодшого сина чи доньки, то танці підіймались «до небес». Хіба то жарти, женять наймолодшого!

    Багато хто з євреїв використовував вільне місце біля своєї хати, і з дощок збивали великий «салон». Після весілля його миттю розбирали, дошки повертали на склад - і від «салону» не залишалось і сліду!

    Пізніше, коли цивілізація дійшла до Теплика і в містечку з’явився свій біограф, в нас уже була зала для проведення хупи і весілля. Найкращим все-таки був шалаш із дощок і соломи. Він був ширшимі вільнішим, до того ж іще з щілинами, і малюки, підлітки, старі діви могли спостерігати, що робиться всередині, помилуватися в сотий раз женихом. Малеча вертілась, вешталась і облизувалась, дивлячись на штруделі і лейкех (бісквіт).

    До весільної вечері сідали приблизно о 9 годині. Запрошували всіх гостей одночасно, і родичів, і найближчих друзів, і просто частину помічниць. За столом не влаштовували «міш-маш», тобто солоне вперемішку з солодощами подавати було не прийнято; у бідних був шматок звичайної риби, а курку ділили на вісім частин.

    В багатіїв подавали великий шматок коропа або щуки і четвертину курки. Головна страва – «золотий бульйон». Це вам не жарти! Бульйон варився тільки з курятини! «Золотий бульйон« з »мандлен» (виріб з тіста типу кльоцок – Ред.) був головною стравою на весіллі! Після нього, але до того, як подавати курятину, вставав шамес синагоги, в якій зазвичай молився сват, і оголошував про початок весільного обдаровування .

    Звучала приємна монотонна мелодія. Першими в списку йшли гості із боку жениха. Всі присутні уважно слухали, хто і скільки дає. При врученні грошового подарунка проходила гра, як в спорті. Викликають: «Брат свата, найулюбленіший дядько дає 3 рублі – подарунок на весілля». Приходить другий дядько і дає 5 рублів. «У жениха є декілька бідних родичів! – чути голос шамеса. – Дядько жениха дає полтинник у подарунок!». Або: «Дядько нареченої дарує 60 копійок!»

    Загалом, всі дарували, хто скільки міг.

    А хто збирав ці гроші? Бузумовно, батько нареченої. Всього набиралась пара сотень рублів. Бували випадки, що гроші віддавали жениху або ділились з ним навпіл. Але здебільшого ці гроші йшли на виплату весільних витрат.

    Після весільної вечері розпочинались танці. Танці були різні, залежно від віку. Молодь танцювала польку, польку-мазурку, краков’як, і головний свій танець – вальс. Не вміти танцювати вважалось соромом для хлопців, тому у всіх танцювальних залах перше чому навчали – це вальсу.

    Старі танцювали булгар, козачок і особливо шер. Шер є класичним танцем для багатьох євреїв і по сьогодні. На тих весіллях, де музиканти не брали платню за гру у господарів, вони її отримували за кожний замовлений танець. Хто музику замовляв, той і платив, і танцював. Не приведи Боже, якщо хтось хотів вклинитися в танець, за цим суворо стежили самі музиканти.

    Бувало, танцювали до світанку, і коли він наставав, проводжали жениха та наречену і сватів додому під музику. Місто ще спить глибоким сном, і раптомна його вулицях чується гучна музика. Чи повірять наші діти, що це так і було? І все-таки жоден єврей Теплика не ображався, що його відірвали від солодкого сну. Він повертався на другий бік, і знову засинав.

    Після проводів з музикою жениха і нареченої розпочинали проводжати додому поважних родичів. Були «розумники», які давали музикантам 50 копійок, щоби пройтись з оркестром по кількох вулицях і о 5 годині ранку станцювати посеред вулиці. На другий день після хупи влаштовували справжній бенкет. Називалась ця трапеза «улащина». Обід супроводжувався музикою і подарунками нареченій, але не тільки від родичів, все місто ще було п’яне під весільний настрій. Так тривало декілька днів, поки гості не роз’їдуться. Загалом весілля продовжувалось цілих вісім днів.

    В передмові до цієї книги я сказав, що вирішив не порівнювати те життя з нашим теперішнім. Ті часи, в які ми жили, не можна порівняти з тими, в яких ми живемо нині. Ті діти були інакшими, і наші діти зараз зовсім інакші! Ось і парадокс: ми, в наші дитячі роки, їздили на биках, а сьогодні літають на літаках. Смішно порівнювати ті весілля з нинішніми. Але, хочете ви цього чи ні, при згадці про ті роки порівняння все ж таки напрошується.

    Ті весілля були душевні, солодкі, людяні, а сьогоднішні весілля – це комедія, в якій жених з нареченою і свати відіграють головні ролі, як актори.

    Ті весілля, ті музики, той «золотий бульйон», той бадхен (ведучий на весіллі), проводи до хупи мали такий солодкий смак райського саду, який зберігся навічно! Сьогоднішнє весілля має присмак, який швидко забувається. Особливо, коли стаєш «аристократом» і влаштовуєш весілля в багатому неєврейському «готелі» або в кондитерській, де стіл накривають паскудними сендвічами. Їх купують, наче солдатів, в різних забігайлівках. Коли влаштовують таке весілля, то немає в ньому не тільки єврейського, але й слов’янського духу.

    Такі весілля справляли в Теплику, і нам, старшому поколінню, ніколи їх не забути!

     

     

    Просмотров: 63 | Добавил: paul | Рейтинг: 5.0/1
    Всего комментариев: 0
    Имя *:
    Email *:
    Код *:

    Форма входа

    Плеер

    Календарь

    «  Сентябрь 2020  »
    ПнВтСрЧтПтСбВс
     123456
    78910111213
    14151617181920
    21222324252627
    282930

    Статистика


    Онлайн всего: 1
    Гостей: 1
    Пользователей: 0

    Все преступления совершаются в темноте. Да здравствует свет гласности!

    Теплик-life: история/религия/общество/судьбы людей/власть/политика/культура/фотографии