Теплик-life

Тепличани всiх країн, єднайтесь!

 http://теплик-лайф.рф/  tepliklife.ucoz.ru

Поиск

Друзья сайта

  • Официальный блог
  • Сообщество uCoz
  • FAQ по системе
  • Инструкции для uCoz
  • Наш опрос

    Какие темы вам наиболее интересны?
    Всего ответов: 307

    Наша кнопка
    Теплик-Life
    <!--Begin of http://xn----8sbnmhdfd5a2a5a.xn--p1ai/--> <a href="http://xn----8sbnmhdfd5a2a5a.xn--p1ai/" title="Теплик-Life"><img src="http://s51.radikal.ru/i132/1107/67/ef6fe7928f84.gif" align="middle" border="0" width="90" height="35" alt="Теплик: люди, события, факты и аргументы" /></a> <!--End of http://xn----8sbnmhdfd5a2a5a.xn--p1ai/-->

    Главная » 2020 » Сентябрь » 26 » Велв Черновіцький. Теплик – моє містечко. Розділ 9.
    20:29
    Велв Черновіцький. Теплик – моє містечко. Розділ 9.

    Теплицькі типи – домовласники містечка

     

    Я хочу познайомити вас з кількома євреями Теплика. Можливо, вони допоможуть вам уявити становище євреїв в Теплику при царському режимі протягом багатьох поколінь і їх щоденне життя.

    Спершу ви дізнаєтесь про трьох Елі: Крумер (Кульгавий), Гроз і Шпайзер. Вся трійка була дуже популярна в Теплику.

    Елі Крумер, не багато, не мало, був в містечку поштарем. Звідкіля в Теплику єврейський поштар? Старому і малому відомо, що в Росії єврей не міг досягти такої високої посади! Він офіційно і не був поштарем, але оскільки бідолаха був калікою (у нього були дві половинки ніг з круглими черевиками на них), та ще мав невелику протекцію, трішки подобаючись начальнику пошти, йому передавали кореспонденцію для бідних, які мешкали на інших віддалених вулицях та провулках. І Елі розносив її по хатах. Хто мав у серці Бога і зайву копійку, давав її Елі за доставку.

    Багатіям здебільшого приходили заказні листи, деякі з них отримували «Одесские новости» або »Киевскую мысль». Пошту їм приносив справжній поштар. Він був затятим антисемітом і казав, що краще б носив мішки з вугіллям, аніж жидівські газети.

    Пошта знаходилась за містечком, майже в селі, і допоки Елі Кульгавий доправлявся з листом, у нього очі вилазили на лоба. Жінки, чоловіки яких виїхали до Америки, стояли в очікуванні Елі Кульгавого, як ждуть справжні євреї тільки Мессію. І не одне жіноче серце він міг примусити голосно битись цілий день, коли одній доставляв простого листа, іншій – повідомлення на грошовий переказ, для третьої – візу! Нерідко в Теплику жартували над солом’яними вдовами, чоловіки яких поїхали до Америки і від них зрідка приходили новини.

    – Що ви хочете? – приказували. – Від Нью-Йорка до Теплика відстань трішки великувата і багато часу пройде, поки Елі Кульгавий принесе листа. А оскільки він каліка на дві ноги, то за такий час можна посивіти і постаріти.

    І багато жінок, дійсно, старіли, очікуючи, коли Елі Кульгавий зможе порадувати їх сердечною новиною.

    І, якщо ви вже познайомились з першим Елі, будь-ласка, познайомтесь з наступним.

    Якби Елі Гроз жив в Америці, то був би відомим «громадським діячем». Влаштували б йому «третій банкет», і він був би шанованим співробітником кількох закладів. В Теплику він був громадським активістом, по-нашому, «сіпак» (зневажл.: доскіпливий, уїдливий начальник – Ред.). Елі Гроз радив, кого потрібно обрати міським старостою, кого можна допускати до такси! Він передбачав, хто стане рабином, лікарем, хазаном! Не один раз він отримував палицею по голові.

    Якоїсь суботи, в синагозі, йому розбили голову і повезли до лікарні. Скільки часу він там пробув, це не важливо Але коли минуло декілька місяців, – сталося це на осіннє свято Сімхат Тора, – Елі і ще декілька «сіпаків», таких самих, як він, напились так, що довелось їх приводити до тями кількома відрами води просто в сінях синагоги!

    Елі Гроз недовго був коронованим царем Теплика! Щоби він не сказав, все виконувалось безвідмовно, поки в один прекрасний день йому не захотілось відправитись до Америки. Він там пробув декілька років і повернувся назад. Після повернення він не зайняв свого колишнього статусу, а скотився до того, що просив милостиню.

    Третій Елі, мабуть, найцікавіший. Звали його Елі Шпайзер. Цей Елі був рідкісний тип найнижчого прошарку людства. Його «професія» – шиндер. Він здирав шкури з дохлих коней і корів і на цьому заробляв на утримання сім’ї. Те, що у наших маленьких містечках була така професія – шиндер, неприємно навіть згадувати. І все ж одного разу Елі Шиндер сказав привселюдно і серйозно, виговорюючи своєму старшомусинові, хлоцеві років 12, який не слухався батька: «Якщо ти будеш порядним і підеш батьківським шляхом, я навчу тебе здирати шкури. А залишишся неслухом, віддам в шевці!».

    Елі Шпайзер мав і інше заняття. Він був «носильником», биндюжником, але не носив мішки з борошном хазяям сам, у нього був кінь і візок.

    «Кляча» Менделе Мойхер-Сфоріма виглядала порівняно з конем Елі богатирем, і його віз складався з трьох дощок в формі корита. Дошки можна було при необхідності розібрати і завантажити будь-який товар. Біда була у тім, що і в Еліному візку, і в носильникові в Теплику не було потреби як такої. Євреї містечка, хвалити Бога, всі були здорові. І коли купували на базарі у селянина мішок картоплі або пуд борошна, то, економлячи 5 копійок, несли куплене додому самі!

    Елі мав не заробіток, а лихоманку. Тому він ставив свого коня з возом біля лавки Нахмана Ладижинського, а сам йшов до корчми Юдла Латмана. Бідний кінь, постоявши пару годин, розвертався, йшов до корчми і зупинявся навпроти дверей. Це слугувало сигналом, що п’яного Елі Шпайзера потрібно виносити з корчми, покласти на візок, а кінь уже сам відвезе його додому.

    Таким був звичай Елі Шпайзера всі роки. І ніхто не дивувався, якщо його вісім днів не бачили в містечку: знали, що він лежить п’яний! Зате в середу увечері і ранком в четвер, коли жінки відправлялись по борошно, Елі був задоволений. Він ставав героєм дня, тримав біля себе шкалик, щоразу прикладався до нього і хльоскав бідного коня, щоби той швидше тягнув мішок з товаром.

    Оскільки ви уже знайомі з кожним із трьох Елі, я хочу вам зараз представити ще двох цікавих мешканців Теплика. Це два Іуди-Лейби. Зазначте, що в них були й однакові прізвища – Мозес! Один Іуде-Лейб Мозес був найбільшим гендлярем в Теплику. «Пройдисвіт!». З приставом він був на одній нозі, із поліціянтом також, був вхожий до губернатора (!). Хто збирався укласти якусь угоду, був зобов’язаний спершу зустрітися з Іудою-Лейбом Мозесом. Якщо хтось щось купував, то першим від цього отримував зиск всетой же Мозес! Що й казати! Коли мова йшла про звільнення від призову, було заздалегідь відомо, що Іуде-Лейб Мозес першим мав отримати хабаря. Ще раніше, ніж військовий начальник.

    Фото: Ноах Мозес. Теплик,1908 р.

    У Іуде-Лейба було два сини: Хаїм і Ноах Мозеси. Обидва були порядними господарями. Вони відчували провину за «добрі справи« свого батька. Але якщо до них приходили і просили заступитись за єврея, якого піддавав утискам Іуде-Лейб, брати вважали за потрібне не втручатись в батькові гешефти.

    Другий Іуде-Лейб Мозес (він же – Чижик) – до фанатизму віруюча людина. Він завжди був застібнутий на всі гудзики, від верху до низу. Завжди сидів за вивченням Тори і, маючи знання єврейського Закону як рабин, сам ніколи не хотів вирішувати проблеми навіть своєї дружини, щоб не порушувати права законного місцевого рабина.

    Іуде-Лейб Мозес (Чижик) був хасидом Бершадського ребе. Він, бувало, казав, що у того є іскра від Мойше Рабейну. Одного разу, в річницю смерті Бершадського ребе, він не давав сказати таханун (покаянні молитви). Але що значить не давав сказати? Він став перед місцем кантора, спершись обома руками, і не допускав молитися, хіба що пообіцяють, що не скажуть таханун. Заборонити сказати таханун коштувало для нього пейсів. Зрозуміло, що в Теплику Іуде-Лейба Чижика дуже поважали, і для кожної жінки було за честь подружитися з його жінкою і донькою. Зараз донька Іуде-Лейби Чижика, жінка років семидесяти, живе в Аргентині. Разом з нею і онук Чижика, відомий в єврейській спільноті країни Леві Немировський.

    Зазначу, що Леві Немировський несе в собі іскру великого діда Лейба Мозеса. Він гарно проводить молитву, знає непогано Тору. Якби він жив в старому Теплику, напевно, носив би довжелезний сюртук, застібнутий на всі гудзики. Я підкреслюю, що нам все-таки дісталась у спадок часточка тих славних, щасливих років...

    Одним із популярних людей в Теплику був Шмуель-Аарон. Він був куролапник, себто торгував курми. Відомий бійками з сусідами по суботах, в обідню годину. Жодна субота не обходилась без бійки. Містечко знало, якщо біжать на вулицю Шмуеля-Аарона, спати можна спокійно: немає ні пожежі, ні погрому, це з сусідами б’ється Шмуель.

    В нього був брат Іцикл Райшер. Уже в 10 років він був найкращим і найздібнішим злодієм в містечку. Розпочинав з крадіжки кавунів з возів, а закінчував шубою. Його мама дуже ним пишалась і казала, що «надн» (придане) за нього вона візьме не менше, як 200 рублів, або ж нехай залишається холостяком. Іцик Райшер зі своїм старшим братом Шмуель-Ароном і ще двома схожими з ним типами жили під одним дахом. Цю хату прозвали «Маарат а-махпела» (назва печери – могили праотців в Хевроні – Ред.). Один з «шанованих» мешканців хати був шевцем. Габчик, так його прозивали, сидів на базарі і ремонтував взуття. Але на прожиток він заробляв розлученнями.

    Щорічно він щезав на декілька місяців, а потім повертався на базар до свого столика і стільчика. Ще через декілька місяців до нього приїздила жінка, яка впізнавала в ньому свого чоловіка, який зник після хупи. Бували випадки, коли в Теплику зустрічались одночасно дві жінки, претендентки на роль його дружини. Розпочинались сварки, а місто піклувалось про те, щоби Габчик мав декілька рублів на розлучення з «дружиною».

    До Шмуеля Арона також приходила жінка і тягнула його до рабина, як свого чоловіка. Але Шмуель Арон волав, що він не признається в тому, що втік з-під хупи. З того часу в усій окрузі ходило прислів’я: « Шмуель свою дружину не впізнав». (Прочитав і згадав, що мої батьки також казали на ідиш: «Шміл-Арн от дес вайб ніт деркент!» С.Мазус). Якщо комусь потрібно було пояснити, що він чогось не бажає визнати, його зараз же прирівнюють до Шмуеля Арона.

    Другий мешканець «Маарат а-махпела», Елійокум-швець, був бідняк із бідняків, але великий жартівник. Його жарти були такі дотепні, що могли насмішити до смерті. Не зважаючи на те, що деякі люди страждали від його жартів, довго гніватись на нього вони не могли. Одного разу Елійокум-швець не мав можливості відзначити шабат. Прийшов Елійокум до кожум’яки Копла-Шойла і розповів йому, що знайшов покупця на пару камашів (взуття). Але той хоче, по-перше, кращі камаші, і, по-друге, спершу побачити товар. Тому він, Елійокум, просить кожум’яку дати йому один камаш, щоб показати його замовнику. Копл подумав: «Що він може зробити з одним камашем, йому прийдеться прийти і за другим!» І Копл погодився. Елійокум бере камаш і прямує до Хаїма-Велвла Мичника. Розповідає йому, що його замовник ще не прийшов викупити в нього свою пару взуття, а йому потрібен рубель на шабат. Він залишає під заставу камаш (пара камашів коштували 5 рублів) і просить всього рубель. Хаїм-Велвл подумав, що боятись йому нічого! Непарний камаш викупити Елійокуму все-одно прийдеться, і він дав прошеного рубля. Кінець історії був таким: Копл-Шойлу прийшлось викупити камаш у Хаїма-Велвла, а Елійокум-швець зміг зустріти шабат. А якщо на шабат він що-небудь мав, то ставав невпізнанним. Розчісував бороду і йшов до синагоги ремісників розповідати байки тижня. Одного разу він розповів, що купив півня вагою в 11 фунтів… але разом з ящиком!

    Ось так євреї, сміючись над бідністю, жартами відкараскувалися від дружин, коли ті просили в них гроші на шабат, або від хазяїна, який вимагав платню за борошно. І таких в Теплику було немало! Багато євреїв жартували над своїми злиднями, але рідко журилися ними.

    Взяти для прикладу Баруха Тодресеса. Прийшла до нього Генендл, продавчиня борошна, і стала вимагати з нього 18 рублів боргу. Барух Тодресес робить їй такий «підрахунок»: «Вісімнадцять-шменадцять, але дванадцять я, таки, винен. Я виплачу тобі їх по рублю в місяць, а ще краще – четверть (25 копійок) в тиждень. На тобі гривеник, і я залишаюсь винен тобі 1 рубль, ось і весь рахунок! Не репетуй, що я тобі не плачу». Так, жартуючи, зробив він підсумок свого суму боргу на 18 рублів.

    Ще одним цікавеньким типом у нас був Авремл Трахтенберг. Хазяїн, багатій, його статок оцінювали в 50 тисяч рублів. Він був єдиним євреєм в Теплику, який харчувався невчасно, спокійно не спав і не жив. Він завжди кудись квапився, ганявся за рахунками і гешефтами. Трішки звихнутий, але хитрий чоловік, він швидко їв, швидко робив свої гешефти, поквапно сварився і навіть похапцем лягав спати. Ось так, прудко бігаючи з розхристаними полами, він одного разу доторгувався з відомим у Теплику домовласником Нахманом Ладиженським до того, що за доносом був відправлений етапом в Гайсин і посаджений до в’язниці.

    Сталось це в п’ятницю вранці, а увечері, напередодні суботи, біля хати Нахмана зібралась сім’я Авремла Трахтенберга і ще десяток євреїв. Вони камінням побили вікна в хаті Ладиженського і влаштували такий скандал, що зібралось все місто. Де таке видано: віддати єврея до рук російських чиновників! В суботу вранці спектакль продовжився. Важливо й те, що євреї Теплика оголосили бойкот Нахману Ладиженському, і цілий рік він не ходив молитися до Брацлавскої синагоги, ні на міньян, ні навіть у святкові дні. Крамницю Ладиженського всі минали, і йому обійшлося в чималу копійку, щоби визволити Авремла Трахтенберга з в’язниці.

    Я не можу закінчити розповідь про теплицьких типажів без того, щоби не додати декілька штрихів до того, що Авремл Трахтенберг був єдиним в Теплику, хто вирізнявся одночасно своєю жорстокістю і хитрістю. У Авремла була донька на виданні. Він випадково познайомився з купцем із Волочиська. Йойл Сосновський був значним купцем і чесним євреєм. Цей торгаш мав сина-жениха. Що ж робить Авремл Трахтенберг? Він запрошує тепличанина Алтера Зейлігса, дає йому гроші на дрібні витрати, проплачує за роботу і відправляє до Волочиська, щоби він побув суботнім гостем у Сосновського.

    Алтер Зейлігс приїздить в п’ятницю ввечері до Волочиська, йдедо молельні, де завжди молиться цей купець. Дає шамесу « трьошку», щоби той влаштував його гостем до Сосновського. Реб Йойл запрошує Зейлігса в гості і за столом, як годиться, цікавиться, звідкіля той приїхав. Алтер відповідає господареві, що він мешканець Теплика.

    – А! Із Теплика? Ви, напевно, знаєте реб Авраама Трахтенберга? – і випитує думку про нього. Алтер Зейлігс дає йому правдиву відповідь:

    – Дуже багатий! Поріг хати... із золота. І донька його – Мірьям-провидиця!

    По суботі Сосновський з сином відправились на оглядини нареченої. Зупинилися в заїжджому дворі Арона Чернова і надіслали запрошення міському свату Бені Шойхету, щоб той сповістив про приїзд батька із сином для оглядин. Сосновський отримує зустрічне запрошення і, коли він прибуває до Авремла Трахтенберга, то знаходить у його домі тільки «дворецького» (підставного єврея, що грав цю роль). На столі і комоді були розкидані срібні дрібнички. Як заявив «дворецький», то речі, якими господарі користуються щодня в будні. На суботу і свята є інше срібне столове начиння. Сосновський роздивився і бачить, що на комоді лежать недбало розкидані полтинники, рублі і навіть золоті п’ятірки. «А це що за гроші? – запитує він в підставного «дворецького». – Що це за гроші, які валяються повсюди?». І чує відповідь: «Так робить реб Авремл, коли кудись іде з дому, а раптом прийдуть за милостинею? Щоби не йшли від нас з порожніми руками. Зазвичай, бідному ми даємо піврубля, а більш поважному прохачу – рубель. Якщо приходить пара злиденних, котрі пережили пожежу або з проханням для розумного учня, ми даємо золоту п’ятірку, а інколи навіть десятку».

    Зрозуміло, що після такого «параду» сватання відбулося, і навіть без розмов про посаг.

    А завершу цей розділ я розповіддю про одну жінку, яка будила євреїв, щоби ті не запізнилися до ранішньої молитви. Звали її Ені Іці Басес (а її чоловіка – Іці). У них був шкіряний магазин (так було написано на вивісці). Магазин знаходився у льоху їхнього дому. В Ені Басес була одна причуда. Вона прокидалась на світанку і розпочинала чхати так голосно, що будила все місто. Не тільки рабин Меїр, який жив в четвертій від них хаті, прокидався і брався за роботу. Зривалися з першим пчихом Ені і євреї, яким потрібно було їхати на базар і молитися з першим міньяном. Цікаво, що жоден теплицький єврей, навіть сусіди (а наша хата була поряд з хатою Іцика, від їхньої спальні до нашої був прохід в півметра) не скаржились на те її пчихання. До нього звикли, як звикають до шуму локомотива, якщо живеш поряд з залізницею. Чи ж дозволялося б Ені Басес так пчихати, якби вона жила в сучасних американських апартаментах?

     

    Просмотров: 52 | Добавил: paul | Рейтинг: 0.0/0
    Всего комментариев: 0
    Имя *:
    Email *:
    Код *:

    Форма входа

    Плеер

    Календарь

    «  Сентябрь 2020  »
    ПнВтСрЧтПтСбВс
     123456
    78910111213
    14151617181920
    21222324252627
    282930

    Статистика


    Онлайн всего: 1
    Гостей: 1
    Пользователей: 0

    Все преступления совершаются в темноте. Да здравствует свет гласности!

    Теплик-life: история/религия/общество/судьбы людей/власть/политика/культура/фотографии