Теплик-life

Тепличани всiх країн, єднайтесь!

 http://теплик-лайф.рф/  tepliklife.ucoz.ru

Поиск

Друзья сайта

  • Официальный блог
  • Сообщество uCoz
  • FAQ по системе
  • Инструкции для uCoz
  • Наш опрос

    Какие темы вам наиболее интересны?
    Всего ответов: 287

    Наша кнопка
    Теплик-Life
    <!--Begin of http://xn----8sbnmhdfd5a2a5a.xn--p1ai/--> <a href="http://xn----8sbnmhdfd5a2a5a.xn--p1ai/" title="Теплик-Life"><img src="http://s51.radikal.ru/i132/1107/67/ef6fe7928f84.gif" align="middle" border="0" width="90" height="35" alt="Теплик: люди, события, факты и аргументы" /></a> <!--End of http://xn----8sbnmhdfd5a2a5a.xn--p1ai/-->

    Главная » 2016 » Декабрь » 28 » Вічність святинь
    15:33
    Вічність святинь

    Фото: краєзнавець В.О. Юхимчук

    Краєзнавець В.О. Юхимчук

     

    Підготовка до традиційного у кожному селі свята, котре у простолюдді називається "празником", наштовхнула мене на певні роздуми. Уже достеменно відомо, що "празником" у кожному селі є день, коли відкривали церкву. У Розкошівці таким днем є 10 листопада, на Параски.

    Цьогорічний розкошівський "празник" є особливим, оскільки церкві, заснованій ще в 1766 році, виповнилося б 250 літ…

    Та не судилося – проіснувала вона 167 років до того, як 1933 року її просто розібрали. Важкий то був день для віруючих людей. Тож поки активісти, руйнуючи споруду, витягували будматеріали для майбутньої комори, люди із Богом у серці потайки, швидко і під загрозою бути покараними ховали по домашніх схронах ікони та все церковне начиння. Ось так в хаті мого батька Олекси опинилася мідна скринька, де зберігалася все необхідне для проведення батюшкою обряду хрещення, а ще ікона "Тайна вечеря".

    А паламар Денис Гончарук забрав одну із церковних ікон. Це була проста літографія на паперовій основі з фрагментами "Житія Святих". Довго та ікона зберігалася в родині сина – Порфея Денисовича, котрий в 1944 році загинув у Другій світовій війні, аж доки до сільського музею її не передала його донька Кривенька (Гончарук) Галина Порфирівна. Ще одна ікона – Георгія Побєдоносця, писана олією на липовій (лубковій) дошці, знайшла прихисток у сім'ї Олійників – Уліяна та Ірини. Якби не розповідь односельчанки Катерини Федорівни Пугач, то сільська реліквія не повернулася б у Розкошівку. Просто вона була свідком того, як Ірина передала ікону Вілену Федоровичу Юхимчику, котрий на той час проживав у Москві. Він її реставрував і зберігав вдома. Та в 2001 році В.Ф.Юхимчука не стало. На моє прохання в 2012 році його дружина передала ікону сільському музею. Доповненням до музейної церковної скарбниці стали ключі від церкви та дзвіниці, знайдені місцевими школярами на подвір'ї закладу. Сумнівів у тому, що це церковні ключі, немає, адже саме на території нинішньої школи стояла колись церква. А ще її упізнали довгожителі, котрі належали до тодішньої церковної общини. Нової церкви у селі так і не побудували, наші прихожани ходять до храмів інших громад. Але традиція храмового свята залишилась. Прикро лише, що його духовні засади канули в лету, перетворивши свято в банальне застілля. Це правда, і в ті часи без застіль не обходилось, але їм передувало Слово Боже і духовне очищення. Село завжди готувалось особливо активно, чепурилось, як до Паски чи Різдва.

    Кожна господиня прагла накрити щедрий стіл зі смачними наїдками. Але всі приготування були напередодні Празнику. А в самий його день, зранку цілими родинами розкошівчани йшли до церкви, аби помолитися всім Святим і особливо захисниці своїй Параскеві та пом'янути предків.

    Після богослужіння, під церковні дзвони, односельчани вітали один одного з празником і ніколи не порушували започаткованого з відкриттям звичаю – сідали за розставленими на степку святково накритими столами. До столу кожна господиня приносила щось своє смачненьке. Єдине, що дозволяли собі із міцних напоїв, - це ковток червоного вина. Трапеза була недовгою, адже вдома на кожного чекали ще приготування до зустрічі празникових. Зазвичай це були родичі, куми, друзі та близькі знайомі з усієї округи, але здебільшого ті, в кого на празнику гостювали господарі. Як тоді жартували, "заробляли празникових". Хто пішки йшов, хто кіньми їхав, хто – волами. Але обов’язково в хату заходили з паляницею хліба чи калачем, а вже згодом і з сулією самогону чи домашнього вина.

    Празниковий стіл теж розпочинався з молитви і продовжувався вітаннями й побажаннями господарям від кожного гостя. Застілля продовжувалось, бувало, далеко за північ, тож господиня, аби гості не зголодніли дорогою додому, з собою їм теж давала вузлик з "празниковим"… А, бувало, що й на попразен залишалися, аби не бити ноги наступного дня.

    Здавалося б, з роками у цій багатовіковій традиції празникування нічого не змінилося – люди прагнуть до останнього показати свою гостинність, нагодувати празникових, припросити, почастувати. Немає, на жаль, головного – того духовного начала, що в усі часи лежало у суті сільського празнику. Все звелось до багатих застіль, де місця молитві уже немає. І лише одиниці в цей день йдуть до церкви, аби віддати шану Всевишньому і помолитись за всіх живих і небожителів… Замість колись загальносільських святкувань ми обмежуємось своїм застіллям. А після передсвяткової метушні село йде за зачинені двері домівок у вузьке коло празникових. А з дітьми нововведенням є "празник по скайпу". Наче й гості в хаті, а посуд мити не треба… таким наше життя робить комп’ютеризація. З одного боку, без новітніх інформаційних технологій ми, як без рук, з іншого – вони позбавляють нас найціннішого в житті – людської теплоти та духовного єднання. Можливо,

    Просмотров: 153 | Добавил: paul | Рейтинг: 5.0/1
    Всего комментариев: 0

    Форма входа

    Плеер

    Календарь

    «  Декабрь 2016  »
    ПнВтСрЧтПтСбВс
       1234
    567891011
    12131415161718
    19202122232425
    262728293031

    Статистика


    Онлайн всего: 1
    Гостей: 1
    Пользователей: 0

    Все преступления совершаются в темноте. Да здравствует свет гласности!

    Теплик-life: история/религия/общество/судьбы людей/власть/политика/культура/фотографии