Теплик-life

Тепличани всiх країн, єднайтесь!

 http://теплик-лайф.рф/  tepliklife.ucoz.ru

Поиск

Друзья сайта

  • Официальный блог
  • Сообщество uCoz
  • FAQ по системе
  • Инструкции для uCoz
  • Наш опрос

    Какие темы вам наиболее интересны?
    Всего ответов: 307

    Наша кнопка
    Теплик-Life
    <!--Begin of http://xn----8sbnmhdfd5a2a5a.xn--p1ai/--> <a href="http://xn----8sbnmhdfd5a2a5a.xn--p1ai/" title="Теплик-Life"><img src="http://s51.radikal.ru/i132/1107/67/ef6fe7928f84.gif" align="middle" border="0" width="90" height="35" alt="Теплик: люди, события, факты и аргументы" /></a> <!--End of http://xn----8sbnmhdfd5a2a5a.xn--p1ai/-->

    Главная » 2014 » Январь » 26 » Відкриття Африки. Частина 2.
    18:10
    Відкриття Африки. Частина 2.

    Петро Кондратюк

    В основі будь-якого історичного поступу людства лежать насамперед економічні інтереси разом із лише людині притаманним прагненням пізнати оточуючий світ (і жадобою до творчості). У відкритті ж Африки все це спостерігалося. Османська імперія у 1453 році захопила Константинополь (нинішній Стамбул).  Візантійська імперія перестала існувати. Доступ Європи сухопутнім шляхом до Індії, Китаю через Ближній Схід ставав надзвичайно небезпечним. Адже, окрім дозволу володаря пройти його територією (не безкоштовно!), біля кожної оази караван очікувала не лише додаткова плата за воду, але часто й — розбій, грабунок і смерть. Тому уже доставлений товар до Європи коштував надзвичайно дорого. Та потреба європейців у спеціях, шовку і чаї, золоті і перлах, про які Європі було уже відомо, завдячуючи ще Марко Поло, заставляла шукати нові шляхи до Китаю, Індії, Японії.

    Саме це і посприяло створенню португальцями у 1480 році нових вітрильників, які могли рухатись і проти вітру. Європа активно розпочала пошуки морських шляхів до Індії. Тож вітрила погнали сміливих першопрохідців, а за ними і різної масті шукачів пригод, флібустьєрів, на пошуки нових шляхів, що й привело до відкриття і досліджень Африки і Америки.

    Слід відмітити, що задовго до розглядуваних подій, ще у II столітті нової ери,  Африка уже була відома Азії. А відбулося це в результаті споконвічної циклічності вітрів. Так із жовтня по березень кожного року (!) в Індійському океані дмуть вітри із північного сходу, несучи вітрильники із Індії, Персидської затоки, Червоного моря в основному до берегів Сомалі, Кенії і Танзанії. А із квітня по червень — південно-західні мусони надувають вітрила вже у зворотному напрямку.

    Так було сотні мільйонів років поспіль. А екваторіальна течія, спрямована за рухом стрілки годинника, виходить далеко за межі Індійського океану і сприяє досягненню не лише Індії, але й  Китаю. Помітивши цю циклічну закономірність, шукачі ринків збуту і відчайдушні мисливці за вдачею споряджали свої, хоча й примітивні ще, вітрильники і пускалися у невідомість за вітром.

    Відкриття у 1492 році Колумбом Америки, португальцями, під керівництвом Бартоломбо Діаца, Африки у 1497, Індії — Васко да Гамою  у 1498 році: все це переважно економічні потреби Європи у традиційних уже пошуках Індії, Китаю.

    Саме вони — економічні інтереси — і  ляжуть в основу вчення Адама Сміта, британського економіста, і його  книги «Багатства народів», яку він писав десять років (із 1766 по 1776 рік). Його і сьогодні вважають засновником ринкової системи. (Основний висновок його праці: для того, щоб підняти державу з самого низького ступеня варварства до високої ступені благополуччя, потрібні лише три умови: мир, помірні податки і терпимість в управлінні).

    Ще один приклад, що показує могутню силу економічних інтересів уже у наші дні, із досить популярного і авторитетного американського журналу «Національна географія» (National Geographic) за липень 1977 року. Із Туреччини, де вартість вівці становила 500 лір ($50), їх нелегально переганяли продавати у Сирію, де ціна була удвічі більшою. Турки задумались, як зупинити цю контрабанду. Спробували поставити загорожі із колючого дроту, та безрезультатно. Вихід таки було знайдено: вздовж кордону завширшки біля двохсот метрів було виставлено — мінні поля. Невже зупинили контрабанду? Ні! Правда, із десяти спроб перетнути кордон, вдало це робили лише сім разів. У решти трьох випадках — підривалися на мінах. І все одно, ризикуючи життям, наступні турки гнали своїх овець до кордону, аби знову, ризикуючи життям, випробувати свою долю.

    Зробимо невеличкий відступ і подивимося глибше, під іншим кутом зору на мотиви поступу людства, одним з яких є згадувані економічні інтереси. Можна узагальнити, що для всього живого у природі головним, визначальним є їжа (енергетичне забезпечення функціонування організму) і продовження їх роду, що часто є навіть домінуючим (про що йтиметься у «Музика, поезія»). Людина у тваринному стані знаходилася мільйони років (найдавнішим скам’янілим фрагментам людини в Ефіопії, за оцінкою науковців, 2 мільйони років; гоміноїду, з якого «вишліфувалася» людина, — 5-10 мільйонів років). Тож тваринні інстинкти людині також у великій мірі притаманні. 

    Не даремно Карл Маркс у своїх дослідженнях на перше місце ставив згадуване енергетичне забезпечення організму людини, стверджуючи «буття визначає свідомість». Тобто головне — шлунок (психофізіологічною стороною продовження людського роду згодом займеться його сучасник Зігмунд Фрейд). Саме на цьому тваринному інстинкті виживання К. Маркс і вибудував своє економічне обґрунтування поступу людства (вчення про додаткову вартість тощо), взявши за основу нещадну експлуатацію диким капіталізмом у середині  XІX  століття.

    З іншої сторони, якщо ж говорити про людину, то є одна базова складова її сутності, яка докорінно відрізняє її від тварин. І це не мислення, не мова: тварини також по своєму мислять і розмовляють. Це — т в о р ч і с т ь: жагуче прагнення творити. Лише людина залишає після себе архітектурні споруди (у тому числі й піраміду Хеопса, Стоунхендж тощо), наскальні малюнки (петрографію), скульптурні зображення. Пізніше деякі з них назвуть — чудесами світу. Лише людині дано природою шалене задоволення від самого процесу творіння. Чарльз Дарвін стверджував, що природа наділила усе живе «задоволенням оргазму», щоб — гарантувати продовження роду. На фізіологічному рівні творчий процес також можна порівняти із ментальним оргазмом.  

    Усе це базується на таких якостях людської сутності, як її допитливість, бажання пізнати навколишній світ і, найголовніше — її захоплення цим світом, його красою і, уже як наслідок, намагання відтворити його найвищу довершеність, що пізніше назвуть мистецтвом.

    Під час творчого горіння здебільшого не думається про «економічні інтереси». Це буде потім. Скоріш за все, про це думатиме не творець, а з часом інші. Історія багата прикладами різноманітних відкриттів і їх втіленням. Знову ж таки, на фізіологічному рівні, творче палахкотіння — це ніби той, згадуваний, оргазм, після якого ще пройде чимало часу, допоки щось народиться. Саме це творче начало у людині, незбагненно-шалене її задоволення від творіння, і привело людство до технічно-інформаційного вибуху у XVIII —XX століттях. Саме цим людина докорінно і відрізняється від тварини.

    Колумб, шукаючи Індію, попрямував на захід і відкрив Америку (її назвуть так згодом). Та він уже знав, що земля кругла (ще Піфагор у VI столітті до н.е. висунув таке припущення). Йому із листів флорентійського мислителя Паоло Тосканеллі було відомо, що, рухаючись на захід, можна таки досягнути Азії. Та, хоча  Колумб і рухався по вказаному уже шляху, переборюючи при цьому неймовірні труднощі, вочевидь, він був у великому блаженстві, коли побачив таки очікувану землю! Або яка ж була радість тих перших згадуваних відчайдух, які ще в ІІ-му столітті на примітивних човнах з вітрилами із Індії, Китаю кинутись у безкраю неосяжність океану, коли вони побачили береги Африки!

    Окрім згадуваних економічних інтересів і бажання пізнати світ, була ще одна, досить вагома, причина, через що Європу манила Індія, це — ідея безсмертя. Вона хвилювала людину з незапам’ятних часів. Старогрецька, а потім і римська міфології також сповнені нею.

    У Дельфі (Греція), місті знаменитих оракулів-ясновидців, Олександру Македонському пророчили велику славу, але в той же час — і коротке життя. Саме через це, завоювавши у 332 році до н.е. Єгипет, він часто утаємничено відлучався на пошуки цілющих вод — еліксиру життя. А потім подальше усе своє життя із впертою завзятістю пробивався на схід — до Індії, яка манила до себе цими ж таємничими водами безсмертя.

    Пошуки безсмертя (уже за християнства) також приводять до Індії, де, як думалося, знаходяться цілющі води чудотворних рік раю і самі ворота туди. Є чимало свідчень, що і хрестоносці направлялися через мусульманський Ближній Схід до Індії з цією ж ціллю. Та й Колумба, який у 1492 році покинув береги Європи, послали король і королева Іспанії Фердинанд й Ізабелла також до Індії за цим же еліксиром безсмертя. Через що невдовзі й іспанські конкістадори домагатимуться в аборигенів Америки зізнання про місце знаходження цілющих рік.

    У 1560 році в басейні річки Замбезі вперше появляється єзуїт Гонсало да Сільверія у резиденції Мономотапи (вождя одного з племен) і пропонує йому прийняти християнство, а у відповідь, як винагороду, — дружбу португальського короля. Та коли настирний місіонер почав вимагати, щоб той відмовився від жертвоприношення, неухильно дотримувався правил християнської моралі і позбувся решти своїх дружин, окрім однієївождь не витримав і наказав його вбити.

    Подальша боротьба за Африку розпочалася між, насамперед, Португалією, Англією і Німеччиною. Наприкінці XVIII століття на територію сучасної Замбії проникають португальці. Їх дослідження повинні були підготувати подальшу експансію Португалії на південь Африки. Та плани Лісабону зіткнулися із конкуренцією таких колоніальних держав, як Британія і Бельгія.

    Видобування великих покладів мідної руди, що залягає на кордоні між нинішньою Замбією і Конго, на так званому мідному поясі, розпочалося ще у XІ столітті. Через це Замбія і сьогодні вважається одним із найстаріших центрів виникнення металургії у Тропічній Африці. Перше велике королівство Лозі (Баротсе) у долині верхньої Замбезі сформувалось у XVІІ столітті. Воно процвітало до 1840-х  допоки не було завойоване племенем Колдо, яке прийшло із території нинішньої Південної Африки через Ботсвану.

    У березні 1841 року в Південну Африку, як місіонер, вперше прибуває Давид Лівінгстон. Та до цього, коли у 1834 році англійські та американські церкви закликали до посилення місіонерської діяльності в Китаї, він вирішив стати місіонером-лікарем і поїхати проповідувати християнство на Сході. Щоб підготуватися до цієї роботи, він протягом двох років вивчав грецьку мову, теологію і медицину в університеті Глазго, продовжуючи працювати на фабриці. В 1838 році його було прийнято до Лондонського місіонерського товариства.

    Опіумна війна, що спалахнула у Китаї в 1839 році, зруйнувала плани Лівінгстона щодо роботи на Сході. Після знайомства з Робертом Моффатом, відомим шотландським місіонером, який вперше прибув до Африки у 1817 році, Лівінгстон під його впливом вирішив замість Китаю поїхати до Африки. 20 листопада 1840 року йому було надано статус місіонера.

    Наступні 15 років Лівінгстон проведе у безперервних подорожах по внутрішніх районах Африки, повністю віддавшись географічним відкриттям. Він першим із європейців перетнув материк від Атлантичного до Індійського океану. Під час ризикових мандрів мав численні сутички з місцевими бурами і португальцями з приводу їхнього жорстокого поводження з африканцями, до чого він відчував відразу, і створив собі репутацію переконаного християнина, відважного дослідника і палкого борця з рабством.

    У 1844 році, під час подорожі до Маботсви з метою влаштувати там місію, він був поранений левом. Серйозне пошкодження лівої руки потім було ускладнено іншим нещасним випадком, у результаті чого вона залишилася покаліченою на все життя. Лівінгстон не міг утримувати ствол рушниці лівою рукою і був змушений навчитися стріляти з лівого плеча і цілитися лівим оком.

    Давид Лівінгстон одружиться на Мері, дочці вищезгаданого Роберта Моффата, його першого керівника і наставника в Африці. Протягом семи років дружина супроводжувала його, не зважаючи на вагітність й протести батька, і народила чотирьох дітей. Та дослідження Африки і проповідницька діяльність повністю поглинули Лівінгстона, часто відсуваючи сім'ю і дітей на друге місце.

    До 1852 року значно погіршилися стосунки місіонера з бурами, які звинуватили його у поширенні серед народу тсвана вогнепальної зброї і контрабанди. Міркування безпеки і необхідність дати дітям освіту змусили Лівінгстона у 1852 році відіслати дружину з дітьми до Британії.

    Влаштувавши сім'ю у безпеці в Шотландії і маючи міцний тил, Лівінгстон з новими силами взявся до розповсюдження «християнства, торгівлі і цивілізації» на північ від кордонів Капської колонії до самого серця континенту (що, на його думку, допомогло б відкрити для людства внутрішні райони Африки). У своєму знаменитому маніфесті 1853 року він сформулював свою мету так: я відкрию Африку або загину.

    Пізніше Лівінгстон залишить місіонерське товариство для того, щоб повністю віддатися географічним дослідженням. Підводячи підсумок своєї місіонерської діяльності у листі до своєї матері, він писав:

    «Народ не проявляє ніякої любові до Євангелії. Вони ненавидять і бояться її так само, як і наші старі торі боялись і ненавиділи духу революції... Ніхто і ніщо, окрім сили божої, не зможе тут добитись якихось змін». (Із віддалі часу слід відмітити, що Лівінгстон помилявся. Через 130 років я був свідком, як у результаті обширної благодійницької діяльності католицької церкви замбійці у великій мірі сприйняли католицизм (правда, це у містах, де були католицькі місії). Щодо бушу, де панувало чаклунство-знахарство, то місіонери якомога глибше намагалися охопити його, на скільки далеко і як глибоко — судити важко. І це робила не «сила божа», на яку покладав надію Лівінгстон, а, зокрема, наш добрий приятель отець Корбел, у народі Мото Мото, про якого згодом).

    Вернувшись до Британії влітку 1864 року, Лівінгстон разом зі своїм братом Чарльзом написав другу книгу «Повість про експедицію до Замбезі та її приток» (1865). Цю книжку під назвою «Подорож по Замбезі» було видано у Москві в 1948 році (ми часто звертатимемось до неї, щоб часом і порівняти Африку середини XІX із кінцем XX-го століть).

    Друга експедиція Лівінгстона триватиме із 1858 по 1863 рік. Третя — із 1866 по 1873 рік. Завдання цих експедицій, які ставив уряд Британії, — отримати етнографічні відомості про людей, вивчення географії цих районів, мінеральних і сільськогосподарських ресурсів.

    Під час його другої подорожі по Замбезі на невеличкому пароплаві, названим пізніше Леді Ньясса, до Лівінгстона приїде його старший брат Чарльз і дружина, яка невдовзі захворіє важкою формою тропічної лихоманки і помре. Його брат захворіє на дизентерію і буде змушений вернутися до Великобританії.

     Старший син Лівінгстона — Роберт, який мав приєднатися до експедиції батька у 1863 році, замість цього направився до Сполучених Штатів, охоплених громадянською війною, і вступив до армії Півночі, яка воювала проти Півдня, де вкоренилося рабство. Він був поранений, потрапив у полон і помер у таборі для військовополонених. Це сталося 5 грудня 1864 року, коли його батько вже повернувся із Африки до Британії.

    На батьківщині Лівінгстону наполегливо радили зробити хірургічну операцію з приводу геморою, від якого він страждав протягом всієї експедиції. Та він відмовився. Імовірно, що саме сильна гемороїдальна кровотеча стала причиною його смерті під час третьої африканської подорожі.

    Вранці 1 травня 1873 року чорношкірі супутники Лівінгстона Чума і Сусі знайшли його мертвим біля свого ліжка. Причина смерті — малярія і внутрішня кровотеча, спричинена дизентерією (можливо, й згадана, пов’язана із гемороєм). Вони забальзамували його тіло, обробивши його сіллю. Британія хотіла поховати його з почестями на батьківщині, але плем’я спочатку не віддало їм тіла. Та невдовзі вони передумали і, вирізавши серце і нутрощі з тіла Лівінгстона, натомість поклали записку: «Забирайте його тіло, але його серце належить Африці». Серце Лівінгстона було захоронено у Читамбо під священним деревом Міула, біля того місця, де він і помер

    Законсервоване тіло після важкої дев'ятимісячної подорожі, подолавши біля півтори тисячі кілометрів, на руках доставили до порту Багамойо  на океанському узбережжі, неподалік від Дар-ес-Саламу. Потім воно було перевезене до Британії і 18 квітня 1874 року з великими почестями поховане у Вестмінстерському абатстві. Того ж року були опубліковані «Останні щоденники Девіда Лівінгстона» (The Last Journals of David Livingston, 1874).

    За тридцять років подорожей та місіонерської діяльності з пропагандою християнства у Південній, Центральній та Східній Африці, часто у місцевостях, куди до того не ступала нога європейця, Лівінгстон справив на погляди та ставлення західного суспільства до Африки більший вплив, аніж будь-хто до чи після нього. Його відкриття — географічні, етнографічні, технічні, медичні та соціальні — складають величезне накопичення знань, які й досі не втратили наукової цінності.                                   

    Африканці й сьогодні шанобливо ставляться до Давида Лівінгстона. Адже саме він вперше заявив, що африканець — це «людина у повному розумінні цього слова». І лише через п’ятдесят років, у 1922 році, Панафриканський конгрес у зверненні до всіх народів світу заявить: «Нарешті ми просимо увесь світ, щоб з чорною людиною поводились, як з людиною!»

    Лівінгстон був першим європейцем, що у 1855 році побачив величезний водоспад на річці Замбезі, який і назвав у честь англійської королеви Вікторії. Місто неподалік водоспаду Вікторія названо на його честь — Лівінгстоном. У ньому є музей, який носить його ім’я, де знаходяться експонати, що належали Лівінгстону (ми відвідали його наприкінці 1984 року). Пам'ять про Лівінгстона вшановується встановленням меморіального комплексу в Ілалі, де він помер.

    Щоб краще зрозуміти ті труднощі, які чекали першовідкривачів Африки, послухаємо розповідь Ігоря Ковалевського, російського мандрівника, який у 1848 році з південного Нілу вирішив перетнути Нубійську пустелю, яку він пізніше назве «мертвою могилою природи».

    «Нічого не бачив жахливішого у своєму житті», — пізніше писав Ковалевський. Далі, він описує, як їх мучила спека і біль від сонячних опіків, осліплюючий пісок, ядовиті комахи, скорпіони, міражі, відсутність нормальної води. Ось яку рідину йому доводилося пити: «Покладіть у склянку чистої води дві ложки болота, добавте туди солі і шматок тухлого яйця. Якщо настояти усе це на полині, отримаємо воду точнісінько таку, яку ми пили у пустелі».

    Британія використала  отримані знання про природу, корисні копалини і, особливо про людей, їх звичаї, традиції, які важкою працею здобував Лівінгстон у своїх трьох експедиціях. Сесіл Родес, англієць, який приїхав у Африку в 1870 році, спочатку створює бавовняну компанію, потім — золото видобувну, що називалася Британська Південно-Африканська компанія. Ці колонії компанії Родеса у 1895 році  і отримують назву Родезія, що складалася із Північної Родезії (територія 752 тис. кв. км., у 1964 році стане Замбією), Південна Родезія (389 тис. кв. км., у 1980 — Зімбабве ) і Ньясаленд (124 тис. кв. км., Малаві з 1966 року).

    У 1890 посланці Британської Південно-Африканської компанії нав’язали вождям місцевих африканських племен цілий ряд договорів про концесії на розробку мінеральних ресурсів. У цьому ж році Великобританія оголосила цей регіон (сучасна Замбія і Зімбабве) — сферою своїх інтересів!

    Ось так! Великобританія взяла і проголосила частину Африки «сферою своїх інтересів», як робиться це й сьогодні деякими державами. Та історія знала й не таке ще. Як лише Колумб, повернувшись у 1492 році до Європи, сповістив про відкриття нових земель, Папа римський Олександр VI відразу ж — проголошує їх власністю Іспанії! Він же і проводить уявну демаркаційну лінію від самої східної точки Південної Америки і на північ через Гренландію (з огляду на сьогодення), розтинаючи Атлантичний океан з півдня на північ. На захід від цієї лінії лежала зона впливу Іспанії, на схід — Португалії (от чому в Африці не було колоній Іспанії).

     Та ця угода не задовольняла обидві держави. Тож умовна лінія у 1494 році була зміщена на захід на 2084 кілометри. Це прибавило територію для Португалії у Південній Америці. Східна частина нинішньої Бразилії відійде до Португалії (от чому і в усій Латинській Америці лише у Бразилії офіційна мова португальська, у решті — іспанська). Іспанія визнає це лише у 1750 році. Ця лінія ніколи так і не була встановлена чітко.

    В уважного читача повинно появитися запитання: а як же бути із Східною півкулею? Доки на захід від попередньої демаркаційної лінії вважати іспанське, а на схід — португальське? Звичайно, і Східну півкулю також слід поділити. Що і було зроблено у 1529 році. Ця лінія пройшла через східну частину Австралії, Курильські острови і відітнула через Магадан великий шматок нинішньої Чукотки. Уже на схід від цієї лінії була зона впливу Іспанії, а на захід — Португалії.

    Лівінгстон відкрив Африку для європейців. До Британії у її дослідженні Африки долучаються Голландія, Бельгія і Франція. Питання ставиться широко: дослідити, а потім колонізувати Африку. У 1923-1924 англійські гірничі інженери виявили в надрах Північної Родезії багатющі поклади мідної руди, що перетворило її в одне із найбагатших володінь Великобританії в Африці. Розпочинається приплив європейців у мідно видобувну галузь, яка стрімкими темпами починає експлуатуватися.

    Згодом по всій Африці розгортається національно визвольний рух. Великобританія, маючи гіркий досвід своєї поразки на американському континенті у XVІІІ столітті, приймає історичне рішення, в результаті чого 24 жовтня 1964 року Північна Родезія стає — незалежною Республікою Замбією. А рік 1964 вважається — роком звільнення Африки від колоніального гніту.

    Замбія розташована у середині південної частини Африканського континент на плоскогір'ї заввишки 1000 – 1350 метрів. Найвища точка Замбії — гора Намітова (2164 м), розташована на плато Ньїка, поблизу кордону з Малаві (саме там, де й знаходиться містечко Ісока, в якому нам довелося працювати два роки). Це саме те гірське плато, що виднілося перед нашими вікнами на горизонті, з-за якого із Індійського океану в сезон дощів раптово появлялися спочатку лише ледь-помітні клубочки, які невдовзі ставали бурхливими хмарами, що несли тропічні зливи. На півночі країни знаходяться великі озера тектонічного походження: Танганьїка, Мверу, Мверу-Вантіпа.

    НаселенняЗамбії 13,47 млн. осіб (2011). Переважна його більшість належить до групи банту, які об’єднуються у кілька великих етнічних спільнот: бемба (у центрі і на півночі, де ми працювали), тонго (у центрі  і на півдні), малаві і нгоні (на сході), лозі (на заході) — всього приблизно 73 різних етнічних груп.

    Замбія країна із м’яким екваторіальним кліматом (середня температура усі 12 місяців є більшою за 180С). За нашими спостереженнями найвища температура на плато Ньїка +32°С була у гарячий сезон і +19°С найменша у сухий (зафіксована вночі). Ми були на гірському плато, висота над рівнем моря якого біля 1400 метрів. Гарячий сезон переносився досить добре. Хоча повітря ніби наелектризоване, туге і мерехтливе на горизонті, та ви зовсім не потієте (піт просто випаровується).

    Спостерігаються три кліматичні сезони: гарячий сезон — із вересня до середини листопада (температура опівдні 27˚ і 38˚С). Дощовий сезон — з середини листопада до середини квітня, в результаті чого переповнені річки часто виходять з берегів. Сухий сезон, або зима як  називають замбійці, — з середини квітня до серпня (температура 16˚ і 27˚ С). На півдні Замбії щорічно випадає 500-750 міліметрів опадів.

    Замбія — аграрна країна з розвинутою гірничою промисловістю. Основа економіки — гірничодобувна та кольорова металургія. Основні галузі промисловості: гірнича (мідно і кобальто видобувна) та переробна, текстильна, хімічна, виробництво мінеральних  добрив. Між Ндолою, центром так званого Мідного поясу, що на кордоні між Демократичною Республікою Конго, і портом Дар-ес-Салам у Танзанії проведено нафтопровід.

     (Далі буде)...

     

     

    Просмотров: 787 | Добавил: paul | Рейтинг: 5.0/2
    Всего комментариев: 0

    Форма входа

    Плеер

    Календарь

    «  Январь 2014  »
    ПнВтСрЧтПтСбВс
      12345
    6789101112
    13141516171819
    20212223242526
    2728293031

    Статистика


    Онлайн всего: 1
    Гостей: 1
    Пользователей: 0

    Все преступления совершаются в темноте. Да здравствует свет гласности!

    Теплик-life: история/религия/общество/судьбы людей/власть/политика/культура/фотографии