Теплик-life

Тепличани всiх країн, єднайтесь!

 http://теплик-лайф.рф/  tepliklife.ucoz.ru

Поиск

Друзья сайта

  • Официальный блог
  • Сообщество uCoz
  • FAQ по системе
  • Инструкции для uCoz
  • Наш опрос

    Какие темы вам наиболее интересны?
    Всего ответов: 307

    Наша кнопка
    Теплик-Life
    <!--Begin of http://xn----8sbnmhdfd5a2a5a.xn--p1ai/--> <a href="http://xn----8sbnmhdfd5a2a5a.xn--p1ai/" title="Теплик-Life"><img src="http://s51.radikal.ru/i132/1107/67/ef6fe7928f84.gif" align="middle" border="0" width="90" height="35" alt="Теплик: люди, события, факты и аргументы" /></a> <!--End of http://xn----8sbnmhdfd5a2a5a.xn--p1ai/-->

    Главная » 2013 » Октябрь » 7 » XX-й з’їзд КПРС
    12:32
    XX-й з’їзд КПРС

    Петро Кондратюк

    Коли йдеться про Генерального секретаря ЧК КПРС Микиту Хрущова, то насамперед мені пригадується ось яка витівка із шкільних років. На початку 1960-х, було таке, весною ми брали справжнього травневого хруща і садовили його на політичну карту світу, що висіла в школі, де була Москва. Потім дивилися куди ж він — полізе…    

    Неоднозначно, з віддалі часу, й сьогодні оцінюється постать Генерального секретаря ЦК КПРС Микити Хрущова. Та, як на мене, найважливішою подією другої половини XX-го століття (окрім розпаду Радянського Союзу) було не прорив Радянського Союзу в космос у 1957-му році (рано чи пізно це відбулося б: через місяць це таки й сталося у США), не горбачовська перебудова у 1980-х (вона, як на мене, також мусила наступити, лишень звалася б по іншому), а — XX-й з’їзд КПРС на початку 1956 року (14-25 лютого). Саме на ньому Микита Хрущов наважився (!) заговорити про культ особи Сталіна і засудити сталінські репресії. (Чим випередив час і, власне, як згодом покаже час, прирік й себе на таку ж участь). Настала так звана хрущовська відлига1.

    Ми ще й досі, через шістдесят років, вичавлюємо з себе страхи сталінської епохи. Дехто від неї ще й досі — харкає кров’ю... Та Микита Хрущов тоді, коли ще не пройшло й трьох років, як не стало «вождя всіх народів», наважився скинути його із, здавалося б, незворушного, мало не вічного постаменту. (Хоча і не було розкрито всіх злочинів сталінського режиму: зокрема, не згадувалося тоді й за штучно витворений ним голодомор — помсту Україні у зволіканні колективізації — у 1932-1933 роках). 
    Завдяки природній кмітливості, хитрості, політичному інтриганству (у кого ж учився!), М. Хрущову вдалося не лише усунути від влади головного свого суперника Лаврентія Берію, але й фізично знищити його, відсторонити Молотова, Кагановича, Малєнкова (і «примкнувшегося Шипілова», як звучало в його доповіді на з’їзді). Та через вісім років його також переграють колишні «друзі», на чолі із Леонідом Брежнєвим. Пленум ЦК КПРС, на якому він відсторонено сидів і, очевидно, думав про діалектичну сутність політичного життя 14 жовтня 1964 року для нього був останнім. 
    Щоб відчути подих тієї епохи, звернемося до «Мемуарів» (Київ, 2009) американського мільярдера Девіда Рокфеллера [2], внука нафтового магната і першого в історії мільярдера Джона Д. Рокфеллера. За два місяці до зняття Микити Хрущова відбулася його двохгодинна зустріч із Девідом Рокфеллером, про що йдеться у згаданих спогадах, де й дається (цікава!) стенограма їхньої розмови. (По поверненню, Д. Рокфеллера запросить президент США Ліндон Джонсон, щоб послухати про враження від зустрічі із Генеральним секретарем). 
    М. Хрущов приймав у Кремлівському кабінеті, сидячи під великим портретом Леніна, який, як стверджує автор, із стіни «пильно спостерігав недремним оком» за американцем. Ось як описуються його тодішнє враження від Москви (пізніше він часто буватиме у Москві і в Києві, зустрічатиметься із О. Косигіним, М. Горбачовим):
    «Москва в ті дні була містом контрастів. Хрущов виголошував у своїх промовах, що СРСР пережене Сполучені Штати за рівнем ВВП, але ці промови лунали з міста, поглинутого економічною стагнацією, занедбаного, за яким роками ніхто не доглядав. Імпозантні будівлі дореволюційних часів стояли непофарбованими і потроху занепадали, установи та будинки сталінської ери мали пошарпаний та не привабливий вигляд. Автомобілів було мало, але центральні вулиці перекривали для членів Політбюро, які у справах мчали по них на своїх російських лімузинах ЗІЛ. Люди стояли у довжелезних чергах аби купити мізерну кількість поганенької їжі, а в універмагах полиці були фактично порожні. Вже у цю першу свою подорож в серце радянської імперії я почав сумніватися в економічній силі країни, про яку так голосно розводився Хрущов».
     
    Та події, які передували цьому внутрішньо партійному перевороту, свідчать, що народ також завчасно готували до цього. Десь на початку 1960-х в наше село із пекарні сусідньої Соболівки до крамниці привозили пшеничний хліб. Невдовзі, як М. Хрущов відвідав у 1959 році Сполучені Штати і «захворів кукурудзою», в село почали привозити хліб із домішками кукурудзяної муки. З часом цієї муки у хлібині ставало все більше й більше. А десь на початку 1964-го — хліба не стало зовсім. На підводі встановили дерев’яний ящик, в якому і привозили хліб — лише для учителів і працівників сільської ради «по хлібині в руки». Очевидно, все це було не випадково й не лише у нас.
    Як розповідає Вінічук В’ячеслав, про якого йшлося у «Вступі», у них в Тучині, райцентрі, що неподалік Рівного, було те ж саме. З крамниць зникли макарони, крупи, цукор. Хліб завозився двічі на день: вранці і ввечері. Натовпи людей оточували крамницю. Хліба на всіх не вистачало. Відбувалася колотнеча, сутички у чергах. Люди залишалися у черзі на ніч, щоб вранці таки купити свій буханець.
    Окрім штучного обмеження випічки хліба, розорювалися не займані ще луги, на яких віками випасалася людська худоба. А обмаль пасовищ — уже й змушувало здавати худобу в державу на забій. Поголів’я худоби різко зменшилося. Це, в свою чергу, спричинило нову проблему: обмаль м’яса у країні для виготовлення тієї ж «докторської ковбаси». І, як результат, саме в цей час вперше закупили у «загниваючої Америки» сою для добавки у згадану ковбаси. Худобу вилучали ще й через те, щоб селяни не відволікалися від головної мети — побудови комунізму в СРСР, завершення будівництва якого, як проголосив М. Хрущов, намічалося на 1980-й рік! Гасло «Нинішнє покоління — житиме при комунізмі!» заполонило країну (висіло воно і у нашій школі)…
    Та наш терплячий люд всякого бачив уже. В народі панувала думка «хай буде й гірше, та хоча б не було війни!», яка тоді й справді висіла в повітрі. Достатньо згадати численні підняття по тривозі авіації США через помилковість радарної системи, яка показувала, що нібито радянські літаки наближаються до них (хоча насправді то були зграї мігруючих птахів). Саме тоді, після Карибської кризи (1962), американці і почали, як уже згадувалося, «закопуватись», облаштовуючи під своїми будинками власні бомбосховища.
     Хоча й терплячий наш народ, та був і опір всьому цьому. Із спогадів Грицаєнка Павла, що проживав у Веприку, неподалік Фастова. У центрі Фастова, де ще й досі стоїть великий пам’ятник В.Ульянову (Леніну), на початку 1960-х було лише його погруддя. Одного ранку фастівчани побачили на ньому напис:

    Встань, Володя, подивися — 
    До чого ми дожилися:
    Кіло сала тридцять сім,—
    Молока нема — зовсім!..

    Якось ранньою весною 1964-го ми із Юрієм Спіженком вирішили пропустити школу. Просто нечувана подія! Адже наші батьки ніколи не дозволяли нам цього (хіба що, коли захворієш, що траплялося рідко). Та цього разу вони дозволили нам піти до сусіднього села Скибинці, що на березі Південного Бугу, віддаленого від нас на вісім кілометрів. То був уже сусідній — Тростянецький — район і туди в крамницю, казали, привозять хліб і вільно продають по «дві хлібинки в руки». 
    Вийшли ми березневим морозним, туманним ранком і полями, поверх мало не з півметрового ще снігу, що щільно вкривав землю, попрямували в напрямку Скибинець. Якось непомітно-раптово з туману виринула лісосмуга, що розділяла райони. Не займане, окутане снігом поле, спочивало. По його поверхні кілька місяців поспіль не ступала людська нога. Лишень пташині дрібненькі сліди горобців й широкі ворон хрестиками змережили його снігову ковдру. Окрім цього воно було безладно потяте глибшими слідами: два спереду нарівні і два навскоси ззаду залишили невгамовні і вертляві зайці, а рівненьку стрічку крапочок розставила обережна, некваплива лисиця. 
    Йшлося нам якось спогордá, адже не покидало відчуття майже годувальника сім’ї — бо скоро ж принесеться дві свіжі і пахучі хлібинки в хату! Від цього, пам’ятаю, уже ставало тепліш і веселіше на душі. Під підошвами чобіт радісно порипував зтужавілий за зиму і збитий ранковим морозом сніг: «Хрум-хрум-хрум, вжи-вжи-вжи …» Всю округу — і поле, і небо — залило молоко туману. Коли ми зупинялися перепочити, то лишень й чути було, як б’ються наші серця у затісних для них грудях. А навкруги було так тихо, як і коли з верби шубовснешся у воду: лише тоненький писк й бринить у вухах.
     Здавалося, все притихло, зачаїлося перед якоюсь таїною, перед чимсь вкрай важливим, про що вічно знає кожна піщинка, клітина неосяжного всесвіту. І лише згодом збагнеш, що все завмерло, оціпеніло в очікуванні ЖИТТЯ, яке от-от, як немовля, із навіженим криком вирвавшись з лона матері, вибухне шаленими радісними криками пташиних зграй, потріскуванням спраглої землі, з якої поспіхом, направляючись до сонця, випинатимуться гостренькі паростки, радісною метушнею всієї неосяжної живності, збудженої весною: адже за незбагненним і вічним законом природи — усьому живому слід життя продовжувати. Якось весною, як рознеслося світом, посеред Нью-Йорка, очевидно, мало не через півметрову товщу асфальту пробився пагінець… От, що таке — незбагненна шаленість Життя! 
    …Здавалося, ми не йдемо, а пливем на величезній білій каравелі, над якою вся округа білого туману стала її вітрилами. Незабаром крізь густий туман до нас донісся приглушений лемент собак, який ставав все гучнішим. А згодом, наш вітрильник і вперся у перші хати Скибинець… 
    Прийшли ми загодя. Хліба ще не привозили, та людей зібралося вже чимало. Хвилини очікування, кажуть, є довгими й важкими. А тут пройшла з година. Народ про щось гомонів та ми його й не чули. Голову просто точила болюча думка: якщо й привезуть, то чи вистачить хліба на всіх і, чи дадуть «чужинцям»! Хліб привезли під обід. Чим ближче наближалася наша черга, тим частіше й дужче билися наші серця — чи вистачить і, чи дадуть! Вистачило! І дали!!. Виходячи вранці, думалося вперше подивитися на засніжений, скутий кригою Буг, до якого було ще з кілометр. Та де там! Притискаючи до грудей дві ще теплі, духмяні хлібинки, ми й не помітили, як наші ноги несли вже нас на край села — в поле, все ще окутане туманом. 
    Не помічали ми ні зважнілого вже снігу, ні туману, що густішав, — гордо й весело, зрідка провалюючись у сніг, верталися додому. Все частіші й частіше сніг не витримував нашої ваги. Кожного разу, коли ноги занурювалися, полотняна торба з буханцями також падала на нього. Невдовзі стали перепочити. Не пам’ятаю, в кого першого з’явилася ідея — вщипнути лишень шматочок шкуринки хліба. Потім, непомітно, ще і ще…
    Туман густішав, ноги мало не за кожним кроком провалювалися в уже мокрий сніг, який набирався у змокрілі вже чоботи. Ми все частіше зупинялися перепочити. Незабаром виявилося, що в наших торбинках (чомусь?!) — уже лише по одній хлібинці... А в густому тумані, який щільно огортав нас і округу, ніякого просвіту не було видно. Ми вже вкотре зупинялися. Здавалося, що йдемо цілу вічність…
    Юрій висунув припущення, що ми заблудилися. Мені ж здавалося, що йдемо вірно. Не дійшовши згоди, ми розійшлися: Юрій повернув ліворуч, я ж — пішов прямо. Не пам’ятаю, як довго йшов. Також несподівано вперся у лісосмугу, а через поле — з туману виринули перші хати нашого села. Як лише дійшов додому, до нас поспіхом прийшла Юрієва мама Феодосія Панфилівна дізнатися, чому так довго нас немає. Розповів, що сталося. Тоді ми разом пішли назад моїми слідами за село через лісосмугу й аж до того місця в полі, де ми розійшлися з Юрієм. Після чого я вернувся назад, а мати Юрія пішла його слідами. Уже вночі, як потім вона розповідала, сліди доведуть її до залізничного полотна біля села Губник, де у будці, обабіч колії, знесиленого Юрія залізничники відігрівали вже гарячим чаєм. 
    Той принесений додому буханець хліба ще довго нагадуватиме про себе. Очевидно, після змоклих, замерзлих ніг у мене проявиться ревматизм, який довелося випарювати, занурившись у бочку з гарячою водою і з гілками дуба у ній.
    …Після зняття М. Хрущова настане брежнєвщина. Пізніше її назвуть епохою застою. Про епохальний XX-й з’їзд перестануть згадувати. Пам’ятаю, у 1970-х довелося довго шукати промову М. Хрущова на цьому з’їзді (знайшов у бібліофіла Івана Цаля, яку, законспектовану, зберігаю й досі). 
    Не будь тієї сміливої промови у 1956-му (приміром, якби переміг Берія!), хто знає, куди б і до чого привели сталіністи країну. Скільки ще часу довелося б позбуватися диктаторсько-імперського угару, який багатьом ще й досі не дає спокою. Адже не даремно ж сьогодні (2013) Волгоград знову намагаються перейменувати у — Сталінград.
    Країна ж прямувала до наступної, як покаже час, фатальної для неї події, — Афганської війни, яка і приведе уже до розпаду Радянського Союзу у 1991 році. 








    1  Вираз «хрущовська відлига» пов'язано з назвою повісті Іллі Еренбурга «Відлига». Пізніше Микита Хрущов прокоментує цю назву: «Поняття про якусь «відлигу» — це спритно цей шахрай, Еренбург, підкинув».

    2. Із «Мемуарів» Д. Рокфеллера: «…За тридцять п’ять років роботи у «Чейзі» (його банк, П.К.) я відвідав 103 країни, зокрема сорок один раз був у Франції, тридцять сім — в Англії, двадцять чотири — у ФРН, п'ятнадцять — в Японії, по чотирнадцять — в Єгипті та Бразилії; і здійснив три тривалі подорожі на південь від пустелі Сахара в Африці… Я подолав п’ять мільйонів морських миль (це двісті навколосвітніх подорожей)».


    Просмотров: 779 | Добавил: paul | Рейтинг: 5.0/2
    Всего комментариев: 0

    Форма входа

    Плеер

    Календарь

    «  Октябрь 2013  »
    ПнВтСрЧтПтСбВс
     123456
    78910111213
    14151617181920
    21222324252627
    28293031

    Статистика


    Онлайн всего: 1
    Гостей: 1
    Пользователей: 0

    Все преступления совершаются в темноте. Да здравствует свет гласности!

    Теплик-life: история/религия/общество/судьбы людей/власть/политика/культура/фотографии