Теплик-life

Тепличани всiх країн, єднайтесь!

 http://теплик-лайф.рф/  tepliklife.ucoz.ru

Поиск

Друзья сайта

  • Официальный блог
  • Сообщество uCoz
  • FAQ по системе
  • Инструкции для uCoz
  • Наш опрос

    Какие темы вам наиболее интересны?
    Всего ответов: 287

    Наша кнопка
    Теплик-Life
    <!--Begin of http://xn----8sbnmhdfd5a2a5a.xn--p1ai/--> <a href="http://xn----8sbnmhdfd5a2a5a.xn--p1ai/" title="Теплик-Life"><img src="http://s51.radikal.ru/i132/1107/67/ef6fe7928f84.gif" align="middle" border="0" width="90" height="35" alt="Теплик: люди, события, факты и аргументы" /></a> <!--End of http://xn----8sbnmhdfd5a2a5a.xn--p1ai/-->

    Главная » 2016 » Октябрь » 7 » З історії Теплика 20– 30 рр. XX століття. Частина 1.
    01:58
    З історії Теплика 20– 30 рр. XX століття. Частина 1.

    Фото: Теплик, вулиця Леніна. 1968 р.

    Передмова

    Анатолій Сумішевський.

    Кілька років тому, гуляючи по просторах інтернету я знайшов реферат студентки Вінницького педагогічного університету, який, не зважаючи на типові студентські промахи, мені одразу захотілось опублікувати на нашому сайті. Досить скоро вдалось зв’язатись з автором цієї праці, але відсутність посилань на використані при написанні праці не дозволила зробити це тоді. Зовсім недавно я знову знайшов той самий реферат вже з посиланнями авторами на використані праці. Надіючись отримати дозвіл на публікацію реферату, адже сьогодні колишня студентка може бути шановною вчителькою однієї з теплицьких шкіл, я відправив запит автору, та, на жаль, відповіді не отримав. Однак, вважаючи загальне правило про те, що викладений в інтернеті матеріал можна поширювати вже без дозволу автора, але з обов’язковим посиланням на його прізвище, я осточно вирішив надрукувати працю по історії Теплика 20-30х років на сайті.

    Хочу надіятись, що автор реферату не образиться на розміщення мною посилань на використані ним матеріали Інтернету, та відхід від обов’зкової для університету рефератної структури написання, адже для статті такий спосіб публікації не є зовсім зручний.

    Ще одна проблема є технічною. Автору не вдалось розмістити в кінці реферату світлини старого Теплика, що, звичайно є великою неприємністю,  тому для отримання хоч якої- небудь уяви про описані події прийшлось використати фото зі свого власного архіву.

     

    З історії Теплика  20– 30 рр. XX століття.

    Реферат студентки  інституту історії, етнології та права

    Вінницького державного педагогічного університету ім. М. Коцюбинського

    Вікторії  Воловодівьскої
     

    Розділ 1. Адміністративно-територіальний устрій Теплика (органи управління, їх повноваження: виконкоми, партійні структури).

    Перед революцією у Теплику було біля 40 криниць, в центрі містечка - 8. Криниця біля волості мала 10 сажень. При її копанні викопували чорнозем, жовту глину, каолін. Біля споживчої крамниці та в економії Потоцького криниці мали по 10 сажень глибини, криниця Веремія - 5 сажень, води - 2 сажні. Криниця на майдані - 8 сажень. В інших місцях криниці по 3 - 4 сажні глибини.

    У вересні 1920 року між селянами розділено 1909 десятин поміщицької та церковної землі, вилучено в громадське користування 811 десятин лісу. Засновано комітет незаможних селян, утворено фонд допомоги бідноті насінням, що нараховував 224 пуди зерна, про що свідчать архівні документи. (Дод.2)

    Центр Теплика між річкою Свинаркою і ставком, здавна був забудований єврейськими будинками, магазинами тощо. Де побуткомбінат - був будинок єврея Пуріца. Де нині Дошка пошани - промтоварний магазин Раці. Де меблевий магазин на даний час - знаходилося дві кузні, а після війни побудована була автобусна зупинка.

    В районі Ощадбанку працювали фотографії Холоїдовського та Зубатого.

    З 1889 року діяла синагога. Казенний равін - Нута-Давид Янкелевич Тонконогий.

    Крім того, євреї влаштовували молитовні будинки, зокрема, спочатку їх було 3, а у 1892 році - 4. У синагогу ходили по суботах, в молитовні будинки у свята та при потребі.

    Єврейське кладовище спочатку знаходилося біля провалля. Де закінчується вулиця, стояла хипка. Там жив чоловік, який копав ями. Цвинтар був обкопаний ровом. При потребі єврейська громада докуповувала землю, і цю ділянку знову обкопували.

    В 1921 році ввели в дію паровий млин. Тут працювало 11 робітників, 3 службовці.

    З 1923 року Теплик - районний центр. У тому ж році проливні дощі змили греблю. Водяний млин, що знаходився нижче ринку, зупинився. Часи були важкі, тож мельник Кирило зробив невеличку загату, яка давала млинові можливість працювати періодично - по дві години на добу. Невдовзі він, не витримавши податкового навантаження, покинув млин. Будівельні матеріали з нього використали для зведення бараків колгоспу "Шевченків хутір."

    У 1924 році ремісники організували "Райкустпром." У багатьох галузях - миловаріння, чинбарство, столярство, фарбування; виробництво круп'яних і ковбасних виробів, створено промартілі.

    З вересня 1931 року почала виходити районна газета "За більшовицьку перемогу."

    В 1921 році ввели в дію паровий млин. Тут працювало 11 робітників, 3 службовці.

    З 1923 року Теплик - районний центр. У тому ж році проливні дощі змили греблю. Водяний млин, що знаходився нижче ринку, зупинився. Часи були важкі, тож мельник Кирило зробив невеличку загату, яка давала млинові можливість працювати періодично - по дві години на добу. Невдовзі він, не витримавши податкового навантаження, покинув млин. Будівельні матеріали з нього використали для зведення бараків колгоспу "Шевченків хутір."

    У 1924 році ремісники організували "Райкустпром." У багатьох галузях - миловаріння, чинбарство, столярство, фарбування; виробництво круп'яних і ковбасних виробів, створено промартілі.

    З вересня 1931 року почала виходити районна газета "За більшовицьку перемогу."

    У роки повоєнних п'ятирічок з відновленням старих, зруйнованих підприємств будуються нові, зокрема ті, що переробляють сільськогосподарську продукцію. В селищі побудовано нові приміщення комбінату побутового обслуговування, районної ради, відділу внутрішніх справ, редакції газети "Вісті Тепличчини" і районної друкарні, районної лікарні, райсанепідемстанції, насіннєвої інспекції, державної податкової інспекції, дитячого садка, ЗОШ №1, Будинку культури і бібліотеки та інших.

     

    РОЗДІЛ 2. СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНИЙ РОЗВИТОК

     

    20 грудня 1917 року відбулося збройне повстання. Селяни під проводом комуністичних ватажків роззброїли поліцію, позбавили влади адміністрацію Потоцького, поділили церковну землю. Згодом ввійшли австро-німецькі війська, яких змінювали війська Симона Петлюри, Волинця, білополяки. У червні 1920 року частини І-ї кінної армії вигнали білополяків і остаточно встановили радянську владу.

    (?) квітня 1921 року Теплик захопила банда Хмари (?).

    (ред., - 26) липня 1941 року Тепличчину окупували німецькі війська.

    10 березня 1944 року Теплик звільнено від окупантів.

    1923  року Теплик - районний центр.

    Невмирущою славою покрили себе тепличани в боротьбі з німецько-фашистськими загарбниками. Вже з перших днів Великої Вітчизняної війни в райцентрі для боротьби з шпигунами та диверсантами було створено винищувальний батальйон у складі 200 чоловік. Понад 600 тепличан пішли на фронт. Широко відомі в районі імена П.Т.Плотянського і М.О.Воронцова, Героїв Радянського Союзу. Петро Плотянський родом із села Стражгорода, Микола Воронцов випускник Теплицького зотехнікуму. Уславили себе тепличани і підпільною та партизанською боротьбою. Саме тут народився перший на Вінниччині партизанський загін. Організатором підпільної боротьби став колишній агроном райземвідділу А.К.Микитенко. На всіх фронтах великої Вітчизняної війни мужньо боролися з ворогом майже дев'ять тисяч жителів району. Понад 5 тисяч з них віддали життя в ім'я Перемоги. Більше 7 тисяч колишніх фронтовиків удостоєні воєнних нагород.

    Дослідження аграрного сектора Поділля є однією з найбільш актуальних та життєво важливих проблем сьогодення. Більшість авторів висловлює думку, що право на існування мають всі форми господарювання, включаючи й індивідуальні селянські господарства. Головною умовою їх діяльності має бути ефективність і здатність вивести сільське господарство з кризи. У цьому плані для нашої країни є необхідним вивчення досвіду селянських господарств 20-х рр. ХХ ст., коли вони були основним виробником сільськогосподарської продукції у республіці. Необхідність поглибленого вивчення різних аспектів функціонування селянського господарства в період НЕПу, коли були задіяні ринкові механізми, має і практичне значення. Уроки НЕПУ в наш час можуть бути дуже корисними владним структурам для правильного визначенні відносин між державою й селянином.

    Більшість праць, що почали виходити з другої половини 80-х - початку 90-х рр. ХХ ст., розробляли проблеми історичної демографії села (Ю.О. Поляков), аграрні перетворення в Україні після жовтневого перевороту (І.В.Хміль), проблеми ліквідації експлуататорських класів (Ф.Г. Турченко), використання найманої праці в доколгоспному селі 20-х років (С.Р. Лях), становлення нового укладу в житті селянства (С.В. Кульчицький, С.Р. Лях, В.І. Марочко), голод 1921-23 рр. (О.Н. Мовчан), державне регулювання соціально-економічних відносин на селі в умовах непу та розвиток сільськогосподарської кооперації (О.І. Ганжа, 28 Наукові праці А.Г. Морозов), досліджували господарську змичку міста і села (Ю.П. Бокарев), селянське господарство в умовах воєнного комунізму(В.В. Кабанов), соціально-економічну типологію селянських господарств (Ю.А. Святець). Проте економічний розвиток села Південної України належного висвітлення не отримав. Під час нової економічної політики було проведено адміністративну реформу, за якою Україну поділили на округи, райони. Серед південно-українських округів Одеський належав до промислових, Мелітопольський і Первомайський - до землеробських, а Запорізький, Миколаївський і Херсонський - до змішаних.

    Економічні умови, створені НЕПом, дали можливість сільському господарству у відбудовний період завершити відновлення. У 1925 р. розмір посівних площ досяг у середньому довоєнного рівня. Документальні матеріали стверджують, що період 1923-1927 рр. характеризувався піднесенням сільськогосподарського виробництва. За цей час валова продукція сільського господарства навіть усієї країни, а не лише території селища, зросла майже удвічі. У 1923 р. було вироблено цукру в два рази більше порівняно з 1922 р.. Яскравим показником відродження продуктивних сил аграрного сектора селища в умовах НЕПу стало виробництво зерна. Так, якщо у 1921 р. зібрали 17 млн. пудів зерна, у 1922 р. - близько 22 млн., то у 1926 р. - 34 млн. пудів. Проте врожайність зернових культур у 20-х роках не досягла показника щорічного збору зерна в 1911-1915 рр., який становив тоді 64 млн. пудів. Для чіткішого уявлення про врожайність зернових культур в Україні наведемо порівняльні цифрові дані офіційної статистики (таблиця).

     

    Культура 1904- 1915 рр.1923-1927 рр.

    Пшениця озима   59,259,5

    Пшениця ярова 47,835,6

    Жито    56,758,3

    Ячмінь    59,743,2

    Овес    59,757,3

    Гречка    44,443,5

    Просо    60,159,3

    Кукурудза    57,753,3

    (Від редакції. Ми можемо тільки гадати який, на справді , зміст цієї таблиці.)

    Як бачимо, дані порівнюються за два періоди: з одного боку, за десятиріччя, з другого - за пятиріччя. Отже, вони не можуть претендувати на абсолютну точність, але уявлення про врожайність дають. Важливо зазначити: дані першого періоду взято лише по селянських господарствах, не враховуючи поміщицьких, де урожайність, як правило, була значно вищою, ніж у селянських.

    Це порівняння означає, що якби посівні площі за два згадані періоди були однакові й обидва періоди становили пять або десять років, то урожайність за другий період була б значно нижчою. Привертає увагу структура порівняння (без урахування посівних площ поміщицьких господарств) і періодизація. Саме вона засвідчує, що радянським статистам дуже не хотілося включати до першого періоду поміщицькі господарства, а другий період дати десятиріччям, доповнюючи його пятиріччям, що передувало 1923 р., або ж наступним - після 1927 р. Адже архівні матеріали показують занепад сільського господарства до 1923 р. і після 1927 р.

    Позитивні тенденції мали місце у виробництві технічних культур і тваринництві. Наприклад, за 1921-1928 рр.,  тваринницька молочна кооперація «Добробут»  збільшила надої молока в середньому з 50 до 87 пудів. Значно зросла чисельність поголівя великої рогатої худоби, коней, свиней, домашньої птиці у селянських господарствах. З 1925 до 1929 рр., кількість господарств, які не мали робочої худоби, зменшилася з 46% до 39%.

    Отже, намітилася тенденція до зростання забезпеченості селянських господарств засобами виробництва.

    Аналіз структури польових посівів різних посівних груп селянства виявив, що вирощування тієї або іншої культури в індивідуальному селянському господарстві України визначалося кількома факторами. Насамперед, селяни намагалися забезпечити натурально-споживчі потреби родини. Звичайно, питома вага натурально-споживчих культур у малопосівних господарств була вищою. Лише після задоволення натуральних потреб родини селяни звертали увагу на ринкові культури. Саме тому і в найбільших селянських господарствах, де питома вага ринкових культур була найвищою, натурально-споживчі культури не зникали - їх сіяли стільки, щоб задовольнити потреби родини.

    Другий фактор, що серйозно впливав на поширення посіву певної культури, - це трудомісткість її вирощування. Саме тому питома вага таких працезатратних культур, як картопля, цукровий буряк, кукурудза, соняшник, за всіх інших умов була вищою в посівах дрібніших господарств, де були зайві робочі руки, ніж у краще забезпечених посівною площею дворів, де робочі руки здебільшого були зайняті вирощуванням не таких трудомістких зернових культур.

    У 1925-1926 рр. валова продукція рільництва селища майже досягла довоєнного рівня, а в 1927-1928 рр. перевищила його. Якщо у 1913 р. на території вирощено продукції рільництва на 300тис. крб., то в 1928 р. - на 338,7 тис. крб. (в порівняльних цінах 1926 р.). З цієї суми на долю зернових культур у 1928 р. припадало 246,1 млн., тобто левова частка. В роки НЕПу поступово зростали і валові збори зерна (в 1927 р. - 298,9 тис. пуд., в 1929 р. - 270,3 тис. пуд., або 98,9% від рівня 1909-1913 рр.). У 1913 р. на одного жителя України вирощувалося 684 кг зерна, а у 1927 р. - 615 кг. Для порівняння: в США на початку 30-х років вирощували 719 кг, у Канаді - 1298 кг. Отже, вирощування зерна в Україні в 20-х роках, незважаючи на певні зрушення, не досягло дореволюційного рівня і помітно відставало від аналогічного показника в основних країнах - виробниках зерна.

    Безпосередньо сільське населення України у 1923-1929 рр. споживало 71,1% валового збору хліба. Такий високий відсоток власне селянського споживання хліба свідчив про переважно споживчо-натуральний характер зернового господарства. Страхові запаси складали пересічно 10,8%. Товарна продукція (сальдо села) становила в 1923-1928 рр. в Україні 187,3 млн. пуд. хліба, або 18,1% від валового збору. У порівнянні з 1909-1913 рр. товарність скоротилася на 54%.

    Головна причина скорочення товарної продукції зернового господарства селища, та і усієї України приховувалася в натурально-споживчому характері дрібного селянського господарства. Наведені в роботі цифри свідчать, що висока товарність зернового господарства України в дореволюційний час значною мірою трималася на зменшених нормах споживання селян. Отримавши під час аграрних перетворень землю, селяни передусім розширили власне споживання хліба. Товарність селянських господарств можна було змінити, впливаючи на фактори, котрими вона визначалася. Передусім, потрібно було зацікавити селян ціною на зерно, вкласти у зернову галузь додаткові кошти, щоб підвищити врожайність, валові збори. Селяни в 20-х роках відновили дореволюційні валові збори технічних культур, але врожаї залишалися низькими, що серйозно гальмувало нарощування валової, а отже, і товарної продукції. Необхідно було впроваджувати нові технології, підвищувати агрокультуру, матеріально зацікавити селян-виробників, розвивати постачально-збутові, переробні, машинно-тракторні кооперативи. Велику роль у цьому процесі могла відіграти земельна громада. В 20-х рр. село повільно, але неухильно розвивалося в цьому напрямі, та згортання непу і примусова колективізація звели цей процес нанівець.

    Тваринництво - друга за значенням галузь у селянському господарстві України. Протягом 20-х років селянство доклало чимало зусиль для відродження і подальшого розвитку тваринництва. Поголівя продуктивної худоби у 1928 р. переважало рівень 1916 р. (за великою рогатою худобою становило 134,4%, за свинями - 134%).

    Але кормове питання було вузьким місцем селянського тваринництва. Недостатнє, незбалансоване, бідне на білки годування, погані умови утримання і незадовільний племінний склад череди спричинили до низької продуктивності. Щоб радикально змінити на краще становище в цій галузі, потрібно було, передусім, реорганізувати рільництво - основу для вирішення кормового питання.

    У колективних господарствах (товариствах спільного обробітку землі, колгоспах, комунах) диференційної ренти фактично не існувало, бо більшість із них були нерентабельними. Таке становище мало місце і у колективних господарствах, що отримували кредити. Більшість із них навіть не мали можливості розраховуватися за них.

    Розвиток українського села у 20-х роках відображав соціально-економічні та суспільно-політичні процеси, що відбувалися в Україні, включаючи Південь. Однак в аграрному секторі мали місце своєрідні особливості. Здійснення аграрної політики, сформульованої з урахуванням мети і напрямків непу, відбувалося досить суперечливо. Основоположним фактором такого процесу була націоналізація землі, яка обумовила повне вилучення землі з товарного обігу. Велику роль у житті селян відігравала торгівля. Спроба влади організувати безготівковий товарообмін провалилась. ВКП(б) була поставлена перед необхідністю зміни свого ставлення до торгівлі і ринку, а також організації державної торгівлі та створення інфраструктури ринку. При всій обмеженості і суперечності ринкових відносин на внутрішньому ринку України виникла певна конкуренція. Її поява була обумовлена існуванням різних форм власності у всіх сферах господарювання. У сільському господарстві, де позиції держави й кооперації були слабкими і пріоритетну роль відігравали приватні господарі, конкуренція була незаперечною. Саме завдяки ринку господарство було виведено з кризи, почався економічний поступ, вгамувалися соціальні пристрасті.

    Політика ВКП(б) щодо сільського господарства в роки НЕПу була непослідовною і суперечливою. Прикриваючись гаслами союзу пролетаріату з селянською масою, влада по відношенню до села проводила таку політику, яка була вигідна їй в той чи інший момент. У періоди загострення продовольчої проблеми чи зменшення експорту сільгосппродукції вживалися заходи, які активізували розвиток сільського господарства. Стимулюючими важелями ринкових відносин на селі виступали продподаток, дозвіл на вільну торгівлю, матеріальна зацікавленість, конкуренція. До гальмівних важелів належали надмірна ставка на збільшення прибутку, розхитана фінансова система, зокрема, обмежене кредитування селянського виробництва тощо. Як тільки певна небезпека існування радянської влади минала, остання переходила у наступ, жорстко регламентуючи сільськогосподарське виробництво.

    Починаючи з кінця 20-х років, в аграрній політиці намітилася прихильність до колгоспно-радгоспної системи. Ще до проголошення курсу на суцільну колективізацію відбувалися процеси, що свідчили про початок відходу від нової економічної політики.

    Просмотров: 262 | Добавил: paul | Рейтинг: 5.0/1
    Всего комментариев: 0

    Форма входа

    Плеер

    Календарь

    «  Октябрь 2016  »
    ПнВтСрЧтПтСбВс
         12
    3456789
    10111213141516
    17181920212223
    24252627282930
    31

    Статистика


    Онлайн всего: 1
    Гостей: 1
    Пользователей: 0

    Все преступления совершаются в темноте. Да здравствует свет гласности!

    Теплик-life: история/религия/общество/судьбы людей/власть/политика/культура/фотографии