Фото поетичної збірки Ірини Дем`янишиної "Прилітай, лелеко!"

Літечко

Крапнув дощик на травичку,

На ставочок, на теличку,

На гарненьких пташечок,

На маленьких діточок.

Вітерець хмарки гойднув,

На зелений дуб дмухнув,

Побіг полем по пшениці

До холодної криниці.

З гаю корівки ідуть,

Дітям молочко несуть.

А телятка доганяють,

Радо мукають, брикають.

Весело весною бджілці.

Буде діткам мед в тарілці.

Трудівниця золота

Всі дерева обліта.

Буде урожай малини,

Яблук, груш і горобини,

Доспіває огірочок -

Для малих синів та дочок

        Кобзареві

Весняного неба окраса

Засяяла віща зоря -                                             

Із криком найпершим Тараса,

Що виросте на Кобзаря.

Не відали Моринці того,

Не знала і мати в той день,

куди його думи і туга

в терновім вінку поведе.

Та в Бога усе наготові,

Сирітську стежину свою

Пройти довелося Тарасу

В далекім Каспійськім краю.

І труднощі лиш гартували,

В душі бив талант джерелом.

Слова у рядочки складались

Про край придніпровський, село.

Живучі слова ті, нетлінні,

І думка їх щира, проста.

Бо ними Кобзар України

З коріння землі проростав.

І знову в сьогоднішню днину

Не раз, вирушаючи в світ,

Беруть „Кобзаря” на чужину,

Несуть у серцях „Заповіт”.

              Вересень

Спекотний серпень відступив поволі,

Пішов за обрій десь у небуття.

Царівна-осінь вирвалась з неволі,

Продовжуючи круговерть життя.

А вересень туманом яр накриє,

Немов казковим білим полотном,

То дощиком холодним з неба лиє,

То пестить ніжним, лагідним теплом.

Дихнув садок нектаром яблук стиглих.

Запах дозрілим соком виноград.

Старенька груша гілля опустила,

Запрошує усіх в осінній сад.

Летять над ставом лебедині пари,

Немов у дзеркалі, їх тіні промайнуть.

Блукають в небі невагомі хмари,

Безмежну синь ніяк не перетнуть.

         Небесна колісниця

Як грому гуркіт вітер принесе,

І в хмарах загуляють блискавиці,

Нам скаже бабця (вона ж знає все):

-          Бог калачі везе і паляниці.

Немов недавно, ми - такі смішні,

Чекали, до небес здійнявши лиця,

Що вітер хмари розжене густі,

І з’явиться небесна колісниця.

Маленький братик в татка на плечі

Хвалився гордо: - Я зустрів дідуся,

Що кидав всім із неба калачі,

Смачні - такі, як нам пече матуся.

І лиш тепер все зрозуміла я,

Як спрагле поле дощику чекає,

Як теплу воду влітку п’є земля,

Росте колосся, сили набирає.

Пройдуть жнива, відкосять косарі,

В молитвах дякуючи Богу за пшеницю.

І знов матуся покладе на стіл

Святий калач та Божу паляницю

               Подяка

На березі старенького ставка

Струнка тополя з небом розмовляє.

До затишного цього острівка

Душею лину – школа тут чекає.

І знов принесли вісточку вітри,

Тремтить зеленим листячком тополя:

Який обрали шлях випускники?

Куди їх завела стежина-доля?

Спішать сюди колишні школярі,

Відклавши справи, службу, виробництво –

Спішать побачити своїх учителів,

За парти сісти, де пройшло дитинство.

Прийти у школу цю іще не раз

Повз прохідну і клумбу біля пошти.

Згадати, як колись тремтів весь клас

Від вчительського: ”Хто піде до дошки?”

Отож дозвольте в ці червневі дні

Букет палких троянд подарувати,

Вклонитись вам, шановні вчителі,

Здоров’я, радості та щастя побажати!

       Найдорожче

За хатою у нас садок зацвів.

Зозуля там під вечір закувала.

Садочок цей мій тато посадив,

Коли мене матуся сповивала.

А пасіку дідусь подарував

Тепер він вчить, як бджілок доглядати.

Щоб рід наш силу та здоров’я мав,

І щоб могли  дітей добру навчати.

Задихає духмяним хлібом піч,

І пахощі підхопить тихий вечір.

Засяють зорі у травневу ніч,

Пригорне нас матусенька за плечі.

Назавжди це запам’ятаю я,

Хоч і пройду в житті доріг багато,

Що найдорожче в світі – це сім’я,

Хліб материнський та батьківська хата.

 Батьківська хата

Кружляють в синім небі журавлі,

Над ставом верби розпустили коси,

Тріпоче хмарка в пташки на крилі,

Розтали у промінні срібні роси.

Поміж ланів, ставочків та садів

Розкинулось село моє величне.

Ошатний затишок доглянутих дворів

Не проміняю на асфальт столичний.

На тихій вулиці будинок височить –

Співає серце, як зійду на ганок.

У вікнах відбивається блакить,

І сонячна заграва в світлий ранок.

Будинок наш лелека не минав,

Мені секрет сестричка розказала:

Дарунки він в капусті заховав,

Коли матуся грядки поливала.

                    Весна

Пора весняна. Птахи повертають

З країв далеких, де нема зими.

По зорях в небі шлях свій відшукають,

До рідних гнізд повернуться вони.

Хоч битимуть вітри їх знавіснілі -

Крізь темні ночі й хмари прилетять.

Знудьгованим, так довго гніздам снилось

Пищання жовторотих пташенят.

Дихне теплом. Розтане сніг під сонцем.

Дзвінкий струмок у променях загра

І ластівка постукає в віконце,

і знак подасть теплу: пора... пора...

Де птахи селяться – любов панує всюди,

Приносять людям мир, добро і лад.

Радітимуть пісням пташиним люди,

І оживе весняним співом сад

               Дідусеві

Поважна дата – сімдесят!

Вітають всі дідуся.

Привезли діти онучат,

накрила стіл бабуся.

Від ранку телефон дзвенить,

Ефір шле привітання.

Бажають друзі „многа літ”,

Здоров’я і кохання.

А наш дідусь – ще молодець

З бабусею у парі! -

Весілля золотий вінець

У жовтні святкували.

Журбою й щастям шлях ряснів:

Війна, дитинство босе,

Дім будував, ростив синів,

Та працював в колгоспі.

А сімдесят – це не рубіж,

І сивина – не горе,

Хай Бог пошле сто літ ще, й більш,

І щастя ціле море

           Закохані

Отам, під дубами столітніми,

Де росами пахне трава,

Ночами короткими літніми

Звучали кохання слова.

Та осінь нечутно прилинула,

І фарби принесла свої,

Полотна зелені відкинула,

Багряні розклала вогні.

Ідуть по алеї закохані,

Де тишу дуби стережуть,

Як вогник – крізь сльоту непрохану -

Кохання своє пронесуть.

                      Матусі

Моя матуся – це мій перший подих,

Солодкий сон серед земних турбот.

Щоденний непомітний людям подвиг,

Мій перший крок і шлях мій до висот.

Матуся – всесвіт, що любов’ю зветься,

Безмежне море ласки і тепла.

Це про барвінок пісня, той що в’ється,

Це рукавички, що мені сплела.

А в ніжній колисковій кошенятко

Слів лагідних качатиме клубок.

Вночі прийде до мене янголятко -

Сплете барвистих снів мені вінок.

В матусиних легендах оживають

Могутні лицарі, безстрашні козаки.

Боронять край свій, волю захищають,

Незламний дух проносять крізь віки.

Я всесвіт твій, який любов’ю зветься,

В своєму серці пронесу крізь час.

І знаю, що ніколи не порветься

Незрима нитка, що тримає нас.

            Зміст

Мені цікаво

Моє село

Журавлина журба

Осінь

Крапнув дощик у ставочки

Знову осінь золота

Зима

З’явився в мене цуцик

В квітнику розцвіли айстри

Сонечко веселе...

Вже осінній вітер віє..,

Розцвіла в саду ожина...

Подільська весна

Прилітай, лелеко!

Солов’їний край

Чарівна осінь

Літечко

Кобзареві

Вересень

Небесна колісниця

Подяка

Найдорожче

Батьківська хата

Весна

Дідусеві

Закохані

Матусі