„Прилітай, лелеко!”

            „Устами дитини глаголить істина” – навряд, чи можна краще сказати про дитячу творчість. Якщо ви хочете відпочити на хвилях щирого поетичного слова – відкрийте цю книжечку, відчуйте, як у ній дихає кожне слово, кожна думка. Пориньте в світлу енергетику дитячої любові до рідної землі, найдорожчих їй людей, малої батьківщини, України. Нехай трепет осіннього листочка і свіжий подих весняного вітерця, політ метелика і веселе брикання телятка біля мами-корівки викличе у вас добру усмішку... Дайте змогу полонити вашу душу – не пошкодуєте!

            „Прилітай, лелеко” – перша книга Ірини Дем’янишиної, і, сподіваюся, не остання. Дівчинка стоїть на порозі юності, а вона, як відомо, несе в собі інші почуття, інше  світобачення. Дитяча безпосередність і щирість пробилася несміливим поетичним джерельцем. На мою думку, вона не повинна залишатися непоміченою, чи, того гірше, назавжди загубитися в лабіринтах життєвих стежин, як це часто трапляється.

            Не варто чекати від книжки чогось особливого: Іринка сама перебуває в пошуках. Але перша збірка її віршів засвідчує появу на горизонті нової зірочки, що обіцяє з часом бути яскравою. Нехай до неї лелеками прилітають нові поетичні образи, а натхнення піднімає до вершин творчості.

Керівник Теплицького літературно-мистецького

об’єднання „Дивослово”

 Олена Герасименко

  Фото поетичної збірки Ірини Дем`янишиної "Прилітай, лелеко!"

         Мені цікаво

 

З трояндами до школи

Іду я перший раз.

Бо скоро перший дзвоник

Покличе в перший клас.

 

Веде вузька доріжка

Селом в країну знань.

А в мене є багато

Важливих запитань.

 

Цікаві, мабуть, книги

В сестрички на столі?

А де стартують в небо

Космічні кораблі?

 

А ще мені цікаво,

Чому вода дзюрчить?

Де народилась річка,

Куди вона біжить?

 

Чому осики листя

Бринить на всіх вітрах?

І кажуть, що до моря

Веде Чумацький шлях?

 

Де сонце спочиває?

Де народився день?

І нащо на долині

Обріс грибами пень?

 

А як будують місто?

Як зводяться мости?

А що за таємниці

У старшої сестри?

 

Чому скінчилось літо,

І де взялась роса?

Чому це у матусі

Сивіє вже коса?

 

                   Моє село

 

Земля Подільська, рідні краєвиди...

Тут сіють хліб. Ліс пісню шепотить.

Краса і праця - як їх не любити?

І гордий сокіл поміж хмар летить.

 

Хтось заперечить: міст, мовляв, багато –

Заслужених, розкішних, дорогих.

Почесні там і праця, і достаток,

Важливі люди проживають в них.

 

Та варто лиш від’їхати від дому,

Хоч як би добре в дальній далині -

Враз душу огортає сум і втома,

І хочеться в село назад мені.

 

В нім ясени туманом оповиті,

Плакучі верби, гуси на ставку,

На варті часу тут дуби столітні,

Джерела сходяться у річечку стрімку.

 

Історію столітнього заводу

Громада береже, як Божий дар.

І дух цей особливий, і роботу

З дитинства знає кожен цукровар

 

Журавлина журба

 

Зажурився журавель –

Без обіду цілий день:

Рибка -  в море,

Жабки – в поле.

Ззаду котик підбігає,

       

Осінь

 

Осінь небо полонила.

Вітер завиває.

В небі плавають хмарини.

Смутком дощ лякає.

 

У вечірніх небесах

Зарясніють зорі.

Заблищить Чумацький шлях

В безмежнім просторі.

 

Пропливе казкова ніч,

Сріблом підморозить,

Сірі сутінки навтіч –

У жовтаві лози.

 

Журавлиний ключ летить,

Залишає тугу.

Тихо річечка біжить

До сивого Бугу.

Крапнув дощик у ставочки

 

Тепле літечко прийшло,

Відцвіли садочки,

Прогримів у небі грім,

Крапнув дощ в ставочки.

 

А веселка за ліском

Бере воду з річки.

Вдома пахне молоком,

Свіжим хлібом з пічки.

 

У матусі всі ці дні

Багато роботи:

Посадити, поливати,

І город полоти.

 

А ще бджілок золотих

Треба доглядати,

Подоїти корівки,

Знов город сапати.

 

Поспішаю на підмогу:

Вправна я в роботі.

Буду вдячна все життя

За її турботу.

Знову осінь золота

 

Знову осінь золота

Холодом війнула.

Відлітають журавлі –

Я „курли” почула.

 

Сірі хмари заховали

Височінь небесну.

Вдалині чорніє ліс –

Згадує про весну.

 

Опадають з ясенів

Золоті листочки.

Виглядають з-під кущів

Маленькі грибочки.

 

А струмочок-веселун

Звеселя долину.

Ніби хоче розказати

Радісну новину.

 

Відпочине він узимку,

Сили набереться,

З першим променем весни

Лугом розіллється.

               Зима

 

Сніг від променів сріблиться -

Заміта себе.

Котику Пушку щось сниться -

У теплі сопе.

 

На вулиці діти ліплять

Бабу снігову.

Золоті зірки освітять

З віниччя мітлу.

 

Вартувати двір від лиса -

Ціль її така.

Прийде лиш хижак із лісу -

І мерщій тіка.

З’явився в мене цуцик –

любий він усім.

З котами дружно грається,

і зовсім не кусається.

В квітнику розцвіли айстри,

І метелик в барвах тих.

У родини гарний настрій:

- Бджілко, медом пригости!

Сонечко веселе,

сонечко багате,

Привітне і тепле,

як батьківська хата.

Ще „бабиним літом”

ти землю зігрієш,

крізь хмари осінні

людям порадієш.

Вже осінній вітер віє

З поля на долину.

Відлетіли ластівки,

Ніби жар, калина.

Облетить бджола лісок,

Та спішить додому.

На дощ кряче крук старий,

Бо сумно одному.

Розцвіла в саду ожина,

Груша, яблуня, малина.

Прилетіли бджілки,

Носять мед в комірки

Подільська весна

 

Чарівна весна вже настала,

Сонце дарує тепло.

Снігу довкола не стало –

Ніби зими й не було.

 

Верби цвітуть у долині,

Край обрію ліс зашумів.

Вертають ключі журавлині,

Маленький струмок задзвенів.

 

В полях хлібороби працюють –

Засіють, що Бог їм послав.

Бо день цей весь рік прогодує, -

Так мудрий дідусь мій сказав.

 

Світанки хто чув солов’їні

І ластівки щебет хто чув –

Не зрадить своїй Україні,

Хоч як би далеко не був!

Прилітай, лелеко!

 

Хуртовини вже далеко,

Прилітай до нас, лелеко!

Через ріки та моря,

Понад гори і поля.

 

До гніздечка повертайся,

Дітлахів малих спитайся:

Чи зимою не хворіли?

Чи до школи всі ходили?

 

Покружляй над нашим садом –

Ми тебе зустрінем радо,

Ми тобі розповімо,

Як узимку намело.

 

Як на санях ми катались,

З гірки на портфелях мчались,

Бабу снігову ліпили,

Ні разочку не хворіли.

       Солов’їний край

 

За пагорбом встали хмарки дощові,

Неначе герої казкові.

Пливуть в піднебессі, немов кораблі,

Притих соловей у діброві.

 

В долині за садом дубочки шумлять,

Сховалося сонце за хмарку.

Сріблясті краплинки дощу звеселять,

І йтиме цей дощик до ранку.

 

А ранком струмочок туманом дихне,

Побілить долину травневу.

Та сонячний промінь туман прожене,

Засвітить росу кришталеву.

 

Майстерно лелеки змостили гніздо,

Ожили гаї солов’їні.

Бузком та каштанами пахне село

На рідній моїй Україні.

       Чарівна осінь

 

Палкий окраєць сонця

Крізь хмари виглядає.

В гаю сховалась осінь,

Немов когось чекає.

 

Шпаків криклива зграя

Готова відлетіти,

І перше жовте листя

З дерев зриває вітер.

 

Червоний кущ калини

Звисає над водою.

А грона горобини

Пташок вгорі годують.

 

Женуть холодні хвилі

Листочки – кораблі,

Прощально нам курличуть

У небі журавлі.

 

Ось вийде з гаю осінь,

Перефарбує сад,

І небо, і долину

На свій казковий лад.

    

Далі буде